VI Конкурс хорових диригентів: «Космос щастя і краси…»

10
Share Button

І хто сперечатиметься із берегинею хорової музики, її знавцем і творцем Лесею Дичко, коли вона дає таку оцінку конкурсу хорових диригентів?

Тож погодимося: у диригентів і поціновувачів хорової культури – щастя! 21–25 листопада, після вимушеної п’ятирічної перерви, у Києві нарешті відбувся VI Всеукраїнський конкурс хорових диригентів. Цього разу жодні політичні події, фінансові проблеми, про які тільки й говорять, не стали на заваді виявленню талантів у хормейстерській справі.

Про особливу потребу конкурсу свідчила чисельність учасників – 32! Широкими виявилися географія представництва – від Львова до Харкова, статус учасників – від студентів до діючих диригентів заслужених колективів. Хоч це ставило у нерівне положення тих, хто ще вчиться і хто вже має роки практики у роботі з хором, але кращої нагоди удосконалитися годі шукати.

Члени журі: Микола Кулик (Львів), Євген Савчук (Київ, голова), Сергій Прокопов (Харків), Ніна Заболотна (Одеса)
Члени журі: Микола Кулик (Львів), Євген Савчук (Київ, голова), Сергій Прокопов (Харків), Ніна Заболотна (Одеса)

Проведення конкурсних прослуховувань забезпечували два хорових колектива: у першому турі студентський хор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, у другому й третьому – знана в усьому світі хорова капела «Думка». Слід віддати належне професійності та витримці співаків, бо співати треба було багато (32 учасника – перший тур, 14 – другий, 7 – третій; кількість творів для виконання зростала від одного до трьох). Хору подеколи не давали навіть спокійно дихати – такими вимогливими були конкурсанти. Все ж хористи з розумінням та особливою уважністю поставилися до кожного молодого диригента.

Продовжуючи про прекрасне, не можна забути про виконувані твори. Учасникам змагання запропонували цікавий і різноманітний у жанровому, національному плані, відмінний за виконавський складом репертуар. Перший тур традиційно складався із обробок народних пісень, цього разу Бориса Лятошинського. У наступних етапах конкурсу звучали як зарубіжні композитори (Йоганн Себастьян Бах, Вольфганг Амадей Моцарт, Йоганнес Брамс, Сергій Рахманінов), так і українські (Дмитро Бортнянський, Артемій Ведель, Кирило Стеценко), а головне – твори сучасників (Лесі Дичко, Володимира Зубицького, Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Богдани Фроляк).

Одним з організаторів конкурсу є Хорове товариство імені Миколи Леонтовича, якому цьогоріч виповнилося 95! Хоча конкурс і не пов’язали з його іменем, але хорову поему Миколи Леонтовича «Льодолом» було поставлено як обов’язкову для виконання у другому турі. Українська музика звучала постійно, що давало особливу радість.

 Прослуховування першого туру
Прослуховування першого туру

Про космос може ще не варто говорити, а от кілька нових зірок на конкурсі точно було відкрито. Упевнитися мали змогу на заключному гала-концерті за участю конкурсантів, – переповнений Малий зал Національної музичної академії імені Петра Чайковського не втомлювався плескати. Нагороджено: усіх учасників другого туру дипломами; ІІІ місце – Денис Євтушенко (Київ), Ірина Пацуля (Київ), Дмитро Кругляк (Харків); ІІ місце – Катерина Скапенко (Київ), Вадим Яценко (Київ), І місце – Сергій Якобчук (Львів). Особлива відзнака від колективу «Думки» дісталася Ірині Філоненко (Одеса).

Нам вдалося поспілкуватися із володарем Гран-прі VI Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів і власником спеціального призу – відзнаки-камертона із рук Євгена Савчука – Дмитром Савоном (Київ).

– Ти зараз частий учасник хорових конкурсів, а це Гран-прі, як мені відомо, вже не перше. Яка історія попередньої нагороди? Можеш назвати конкурс, найбільш пам’ятний для тебе?

– Це мій третій конкурс. Початковий досвід – V Всеукраїнський конкурс хорових диригентів 5 років тому. Вибув ще у першому турі. На той час навчався на 3 курсі Харківської консерваторії. Напевно, був менш підготований, та й досвіду не вистачало.

Євген Савчук (голова журі), Сергій Прокопов і Ніна Заболотна
Євген Савчук (голова журі), Сергій Прокопов і Ніна Заболотна

Низка конкурсів цього року розпочалася з ІІ Веукраїнського конкурсу хорових диригентів у Івано-Франківську, де й отримав перше Гран-прі. Щоправда, його рівень значно відрізняється від київського: база проведення – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, відповідно і хор, з яким працювали, був зібраний зі студентів різних спеціальностей (не порівняти з професійним колективом). Потім VI Всеукраїнський конкурс хорових диригентів у Києві. Одразу після виступу на гала-концерті відправився до Мінська: брав участь у IV Відкритому конкурсі хорових диригентів імені Віктора Ровда, де було зібрано 24 учасника із 6 країн. Удалося повернутися з першим місцем. Загалом рік видався плідним.

– Сьогодні багато говорять про складність розвитку і просування молодих диригентів, постають проблеми матеріального та організаційного рівнів. Такі думки, зокрема, звучали й на прес-конференції конкурсу. Чи виникали у тебе подібні негаразди? З якими хоровими колективами вже вдалося попрацювати?

– Не можу сказати, що цей перелік великий, та й власного колективу поки немає. Усе ж, раз на рік роблю свій концерт. Хор організовую наступним чином: збираю друзів, старших колег, однокурсників. Кожен із них – професійний музикант. Завжди намагаюся продумати максимально різноманітну програму за жанрами, країнами, епохами, хоч орієнтуюся більше на сучасну музику. Звичайно, проблем виникає багато: відсутність фінансування (усе оплачується із власної кишені), постійний пошук, інколи безрезультатний, місця для репетиції з колективом, проблеми репертуарного плану. Не скаржуся, у нас хороший репертуар, але завжди хочеться більшого, чогось свіжого й нового. Прагнемо, щоб нашому слухачеві було цікаво.

Диригує Сергій Якобчук
Диригує Сергій Якобчук

– Як відомо, професія хорового диригента передбачає не лише наявність таланту, а й вагомого багажу знань і досвіду, проходження тривалого періоду навчання. Як тобі дається цей шлях? Чи є у твоєму житті людина, без якої не уявляєш свого професійного зростання?

– У мене їх багато. Це мої викладачі! Почав учитися в Харкові – як хормейстер вже в університеті мистецтв, а до того закінчив школу-десятирічку трубачем. Перший, хто дав хороший технічний багаж, – заслужений діяч мистецтв України, професор Сергій Прокопов. При тому я співав у хорі Харківської філармонії під керівництвом талановитого хормейстера Андрія Сиротенка, від якого багато навчився (може він і не знає про це). Потім пощастило потрапити у клас Віктора Петриченка, вже покійного, дуже авторитетного професіонала у наших колах, професора Київської консерваторії, диригента капели «Думка». Зараз, будучи на V курсі НМАУ імені Петра Чайковського, переймаю досвід в Олександра Заволгіна, про якого хочу сказати багато теплих слів. Не можу когось конкретно виокремити. І ще, дуже важливо, у мене є чудові концертмейстери О. Касьян та Є. Харченко. Кожен із них цінний для мене.

– Дмитро, серед запропонованих конкурсних творів ти обрав найскладніші у виконавському та образному плані. На що особливо звертав увагу при підготовці й безпосередній роботі з хором?

Дмитро Савон на ІІІ турі конкурсу
Дмитро Савон на ІІІ турі конкурсу

– Відбирали твори для виступу разом із викладачем. Враховували часові обмеження в роботі з хором і технічні сторони. Якщо говорити про «Всенічну» Сергія Рахманінова, окремі номери з якої виконував у другому й третьому турах, то це – серйозний і багатогранний твір, який водночас дає певну свободу трактування. Наприклад, якщо взяти авторську позначку «Покойно», то вона може стосуватися і темпу, і внутрішнього стану, динаміки. Треба зуміти відтворити образ. Гадаю, у третьому турі мені краще вдалося це зробити. Готуючись, не можеш нічого передбачити. Капелою «Думка» диригував уперше, тому хвилювався: як відреагують на той чи інший жест, чи відчують, правильно зрозуміють співаки хору.

– У третьому турі ти працював над рапсодією Лесі Дичко «Думка». Автор, яка була серед слухачів, залишилася у захваті та зі сльозами на очах. Чи мав змогу поспілкуватися із Лесею Василівною під час підготовки твору або вже після виконання? Що, крім кропіткої роботи, дозволило так тонко передати образ?

– З автором не випало можливості поспілкуватися ні до виконання, ні після. Так сталося, що цим твором диригував ще рік тому в класі під фортепіано. Коректний розбір партитури та усі цінні зауваження отримав від концертмейстерів і викладача. Вони й допомогли вийти на шлях правильного розуміння цієї музики.

– Ти – співак хорової капели «Думка», яка стала своєрідним інструментом на цьому конкурсі. Як воно: бути одним із багатьох, а потім вийти за диригентський пульт і перебрати на себе роль головної рушійної сили? Більше відчував хвилювання чи підтримку?

Сергій Якобчук на ІІІ турі
Сергій Якобчук на ІІІ турі

– Хвилювався сильно, бо одна справа просто спілкуватися з колегами, а зовсім інша – керувати авторитетним професійним колективом. Ніхто з них не знав, як я диригую, тому треба було зібратись і показати себе на відповідному рівні. З боку хору, звичайно, відчував підтримку, співпереживання, особливу уважність і реакцію на всі жести. Думаю, що те саме міг би сказати кожен із конкурсантів.

– Судячи з перебігу й результатів конкурсу, ти завоював перемогу у боротьбі з достойними суперниками. Чи уважно стежив за виступами інших? Може вдалося почерпнути для себе щось нове, корисне?

– Беззаперечно! Я навчався. Для мене особисто першим на цьому конкурсі був львів’янин Сергій Якобчук (І місце) – досвідчений музикант, практик, диригент капели «Трембіта». Загалом уся львівська школа, яка була представлена, – дуже цікава. Вони мислять образами, не втрачаючи техніку. Штрих завжди підкріплюється образом. Це не так відкриття, як крок у моєму подальшому розвитку. Сергій, на мою думку, показав себе як професійний майстер роботи над звуком, бо просто вийти помахати руками – справа не з важких.

– Напевно багато привітань почув після отримання Гран-прі конкурсу. Яке з них було найприємнішим?

– Приємно було чути хороші слова ще до нагородження. Кажу про третій тур, який виявився найбільш важливим і зворушливим для мене. Коли колеги підходять і говорять: «…навіть не думали, що твір так може зазвучати», «…ми плакали», – а ти насправді бачиш сльози на очах людей, то це справляє сильне враження. Особливо запам’ятались аплодисменти після виконання другого твору (рапсодії «Думка» Лесі Дичко) і третього – «Праведная душе» Володимира Зубицького. Твір Володимира Даниловича дуже близький мені. Справа в тому, що партитуру для першого виконання автор свого часу передав моєму викладачеві Віктору Петриченку, який диригував капелою «Думка». Відчував своєрідну відповідальність.

Концерт лауреатів конкурсу
Концерт лауреатів конкурсу

– Диригент – особлива людина, яка має повести за собою, зібрати воєдино й примусити працювати на одному диханні великий колектив. Які риси характеру для цього виховуєш у собі особисто ти?

– Хормейстер має стояти біля керма, але ніколи не ставити себе вище колективу. Неприпустимо підвищувати голос і перекривлювати хор, що інколи можна бачити навіть у роботі молодих диригентів. Важливо знайти потрібний емоційний контакт, уміти зробити зауваження із повагою та збереженням потрібної інтонації. Має бути розуміння того, що працюєш із колегами, котрі можуть мати багатший досвід і солідніший вік.

Іще раз вітаємо Дмитра Савона з перемогою і бажаємо учасникам конкурсу здійснення найграндіозніших творчих планів, а організаторам – натхнення, витримки та всебічної підтримки.
Завершимо словами фундатора конкурсу та незмінного голови журі Євгена Савчука: «Ви підете у світ широкий, а там люди, а там обставини. Все може змінитися. Але якщо ви любите свою справу, то ця любов усе переможе!»

Альона КУШНІРУК

Фото надані автором матеріалу

Share Button