
23 листопада «Київська камерата» під орудою диригента Віктора Плоскіни (до речі, вперше!) об’єднає в одному концерті твори німецького класика Йоганнеса Брамса, рідко виконуваного у нас аргентинського автора ХХ століття Альберто Гінастери та сучасного українського композитора і віолончеліста Золтана Алмаші
Маестро Віктор Плоскіна: «Зараз хтось може сидіти та сушити мозок, а чому той чи той композитор написав щось незвичне, як от, наприклад, Серенада № 1 ре мажор Йоганнеса Брамса, яку ми виконаємо з Національним ансамблем солістів “Київська камерата”. Але, трохи розібравшись, він зрозуміє, що життя є життя, і композитор зазвичай просто має обмежені можливості. Той самий Брамс на час створення Серенади не міг розпоряджатися великою кількістю виконавців, тож написав її для нонету. Цей опус став його музичною лабораторією, в якій він готувався до компонування симфонічної музики. Люблю Брамса – це великий композитор, винахідник, що творив дива, і згадана Серенада – яскравий тому доказ.
Мій дорогий Золтан Алмаші має глибоку австро-угорсько-закарпатську традицію, настільки масштабну, що і сам того не усвідомлює. Я взагалі не міг збагнути, яким чином він поєднує гобой і віолончель! А тепер ми граємо Кончерто гроссо № 3 для гобоя і віолончелі з оркестром цього видатного композитора.
Що ж стосується Концерту для струнних аргентинського авангардиста, неофольклориста, космополита і одного з яскравих представників “культурної дипломатії” в музиці Альберто Гінастери, ця музика – суцільне бажання, пристрасть, чорний гіркий шоколад і терпке вино, почуття, як кажуть, на розрив аорти. Чесно скажу: якби я не диригував цією програмою, із задоволенням прийшов би сам на такий концерт».
Отже, центром програми стане Concerto grosso Золтана Алмаші для гобоя і віолончелі. Солістами виступлять Уляна Макєєва та автор.
«Цей твір я написав у 2001 році, – розповідає композитор. – На той час я вже закріпився у складі “Київської камерати” і відчув себе Вівальді або Гайдном. Я, звісно, жартую, але доля правди в цьому є – я писав в основному для “Камерати”, виходячи з особливостей цього колективу. Звернення до жанру concerto grosso було дуже логічним. Адже “Київська камерата” офіційно називається Національним ансамблем солістів. А що таке concerto grosso, як не музика для “ансамблю солістів”? Таким чином, виникло concerto grosso n. 3, написане на замовлення видатного нашого гобоїста Богдана Галасюка. Йому воно й присвячене. Потім я написав Concerto grosso n. 4 “Пори року”, щоб уже ні в кого сумнівів не виникало, що я “український Вівальді” та ще й Гайдн навздогін! П’яте concerto grosso ще зріє! А де перше, ви спитаєте? А це таємниця, вкрита темрявою».
За інформацією пресрелізу