Коли слухаєш старовинну музику, завжди постають питання: як протікає процес реконструкції і відродження старовинних текстів? які труднощі долає музикант у своїй роботі, спрямованій водночас і на практичне освоєння матеріалу та на його наукове осмислення? і як, зрештою, змінюється й формується його професійне самовідчуття. Особливо ж цікавим видається шлях до старовинної музики тоді, коли він об’єднує людей в єдине ціле, у колектив. Щодо такого досвіду нам вдалося поспілкуватися з Наталією Хмілевською (Даньшиною), керівником вокального ансамблю старовинної музики Vox Animae, кандидатом мистецтвознавства, дисертація якої присвячена технічним аспектам виконання західноєвропейської старовинної музики.
Хоча історично-орієнтоване виконавство охопило сьогодні практично усі сфери музичного мистецтва, створений Наталією ансамбль посідає особливе місце у колі інших вітчизняних камерно-вокальних колективів, які виконують старовинну музику (Kalophonia, A cappella Leopolis, «Алітея»). «Vox Animae» є чи не єдиним в Україні гуртом, який спеціалізується винятково на західно-європейському репертуарі. А відтак, цікаво долучитися до творчості учасників цього об’єднання, у складі якого Наталя Хмілевська (сопрано), Олена Нагорна (сопрано), Тетяна Яшвілі (мецо-сопрано), Олександр Лось (контр-тенор), Сергій Колесник (тенор), Вадим Даньшин (бас).
– Наталю, Ваш творчий колектив має цікаву назву – Vox Animae. Хто її запропонував і чому саме вона стала титульною для ансамблю?
– На початку 2009 року, у квітні, наш колектив виступав вперше і тоді ще без назви. Це був концерт кафедри старовинної музики, на якому виконувалися вокальні та інструментальні твори – сольні й ансамблеві. Потім відбулося обговорення на кафедрі – це було своєрідне посвячення нас в ансамбль. Ніна Олександрівна (профессор Герасимова-Персидська – О. М.) запропонувала нам придумати назву, тому що без неї ми навряд чи зможемо себе позиціонувати. І я почала думати. Це була моя ідея назвати колектив Voxanimae – голос душі. Спочатку назва склалася українською мовою, потім ми її переклали. Мені ця музика була дуже близька і душевно, і духовно. Тому я вирішила об’єднати голос і душу. Ансамбль із такою назвою – «Vox Animae» – існував раніше. Але тоді, коли ми з’явилися, той колектив розпався. Кафедра підтримала наш вибір. Тоді ми були ансамблем при кафедрі і тому рішення кафедри було важливим для нас.
– У Фейсбуці зазначено, що колектив сформувався 2009 року. Хто ініціатор створення ансамблю? Розкажіть детальніше про Vox Animae? Яким є його повний склад?
– Ідея створення ансамблю належить, звичайно, мені, але сама б я нічого не змогла зробити. Тому я шукала однодумців – людей, які підтримали б мої ідеї, які хотіли б музикувати не просто час від часу. Передбачалося створити довгостроковий проект, який включав би і дослідницьку роботу. Багато репетицій, багато деталей. Не всі до такого були готові. Серед студентів-хоровиків я знайшла таких людей. Це мій чоловік, Вадим Даньшин (ансамбль нас поєднав), Анна Лясковська, Роман Меліш – він пов’язав своє життя зі старовинною музикою. Починав він в ансамблі як тенор, але потім спробував себе в іншій манері, як контратенор, і вирішив вступати до Базелю, у Школу канторум Базіліенсіс (Schola Cantorum Basiliensis). Зараз має успішну кар’єру, учасник багатьох проектів. Ще була у нас у колективі дівчина-композитор – Тетяна Яшвілі. У неї були дуже хороші вокальні дані. Так зібрався ансамбль із шести виконавців: два сопрано, мецо-сопрано, контра-тенор, тенор і бас – такий, яким і має бути ансамбль старовинної музики.
– Чи відтоді змінився склад колективу?
– Так, змінився. Від старого складу залишилися я, мій чоловік-бас і мецо-сопрано. А всі решта змінилися. Доля складається у людей по-різному. Тенорів було багато в нашому колективі – напевно, за увесь час шестеро. Це дуже нестабільна партія, їм складно у цій техніці. Зараз у нас тенор Сергій Колесник.
– Та все ж як народилася ідея створення колективу? Хто надихнув або вплинув на Вас?
– Коли я вступила на перший курс, то потрапила на останній рік проекту «Школа канторум Базіліенсіс в гостях у НМАУ». Це був багаторічний захід, куратором якого була Тетяна Польт-Луценко, випускниця нашої академії. Багато видатних музикантів – практиків і теоретиків – приїздило до нас із лекціями та майстер-класами. Потім, поки я вчилася, відлуння проекту ще звучали. Приїздили музиканти. Я потрапила на кілька майстер-класів, зокрема, і на концерт співачки Евелін Табб. Вона співала у Малому залі консерваторії зі своїм чоловіком Антоні Рулей, знаменитим лютнистом. Це дуже відомий ансамбль старовинної музики, обоє викладають у Школі канторум. Цей концерт був для мене вирішальним. Я зрозуміла, що у старовинній музиці є те, що настільки мене захоплює, настільки є співзвучним моїй душі, що мені захотілося займатися все життя саме нею і як виконавець-практик, і як дослідник. Таку можливість мені надала кафедра старовинної музики, яка загалом є універсальною в цьому плані: і з практикою пов’язана, і з теорією. Тема мого дослідження спочатку була спрямована на вивчення практичних аспектів виконавства старовинної музики. Саме тому мені потрібна була якась практична база для того, аби втілити ці ідеї на нашому грунті. Так виник ансамбль.
– У численних старовинних виданнях вокальні партії призначено для голосів чоловіків і хлопчиків. Vox Animae, у складі якого багато жіночих партій, орієнтується на автентичну форму?
– Так, дійсно, існує багато матеріалу, який виконують тільки хлопчики і чоловіки. Доведено, що тільки таким складом співали духовну музику. Ми цей репертуар не беремо, бо за нашими технічними можливостями він нам недоступний. Натомість виконуємо переважно світський репертуар, раннє бароко. В ансамблях тоді було дуже багато жінок: на зустрічах, аристократичних вечорах, балах жінки співали сольно – це відомий факт. Тож якщо говорити про ту частину музики, яку виконуємо ми, то жінки брали участь у музикуваннях.
– Сьогдні у Вашому колективі є ядро – це власне вокальний ансамбль – та інші учасники проекту, які Вам допомагають, наприклад, менеджери.
– Звісно поступово у нас з’явилися друзі. Ми активно співпрацюємо з агенцією «Smart pleasure concert», яка організовує і проводить концерти. З нею нас познайомила Анна Гадецька, культоролог, автор ідей наших концертних програм, ведуча. Також віднедвана співпрацюємо з Культурним проектом. Якщо того вимагає програма, запрошуємо інструменталістів: скрипалів, клавесиністів, флейтистів. Але шість чоловік – це наш кістяк.
– Чи має Vox Animae формальнийстатус: громадська організація, творче об’єднання тощо? Чи належить ансамбль до якоїсь установи?
– На жаль, ні. Спочатку ми були колективом при кафедрі старовинної музики, поки я вчилася й викладала якийсь час. Ми брали участь у всіляких кафедральних заходах. Але після того, як я закінчила свою дисертацію, ми рушили у вільне плавання. Тепер Vox Animae – просто творче об’єднання. Шукаємо нові способи реалізації. Колектив перетворився на концертний, раніше він більше був лабораторією для досліджень у галузі виконання старовинної музики.
– Ми вже торкалися питання репертуару ансамблю. Розкажіть детальніше за якими критеріями Ви обираєте твори для виконання? Музика яких авторів домінує в репертуарі Vox Animae?
– У мене кілька критеріїв. Перший, звичайно, – наш склад. Тому я обираю той репертуар, який ми можемо відвторити. Якщо говорити про музику західно-європейську, то це кінець XVI – XVII ст. Переважно ми виконуємо світську музику. Церковну також, але більш пізнього періоду – Монтеверді та його співвітчизників. Це й італійська, і німецька, й англійська музика, але в проекції на 6 осіб.
– Хто формує репертуар ансамблю? Тільки Ви, як керівник?
– Ансамблісти можуть запропонувати щось. Але, переважно твори для виконання обираю я. Починали ми з італійської музики – вона найбільш близька нам і за вимовою, і за манерою співу. Ми просувалися пластами: італійська музика, англійська, потім – німецька. Це окрема була історія, тому що там абсолютно інакшими були закони побудови музичного цілого.
– На сторінці у Фейсбуці просто зазначено, що ансамбль бере участь у численних творчих проектах і фестивалях – всеукраїнських та міжнародних. Якою є географія ваших виступів і основні концертні майданчики? Відомо, що торік Vox Animae брав участь у майстер-класах контратенора Клаудіо Кавіни. В яких ще подібного роду проектах було задіяно колектив?
– Виконавська місія Vox Animae – пропаганда старовинної музики в Україні. За кордон ми їдемо або на майстер-класи або на фестивалі.Чому так? Тому що там дуже висока конкуренція, подібні ансамблі існують чи не в кожному місті. І це зрозуміло, адже це їх культура, їх історія, знання. Ми виступали в Угорщині на фестивалі і майстер-класах «Дні стародавньої музики в Шопроні», у замку князів Естергазі. У Голландію їздили на фестиваль старовинної музики Oude Muziek Festival. До Польщі я їздила сама, у Краків на майстер-класи.
Ми намагаємося брати участь в усіх майстер-класах іноземних зірок тут, в Україн. Адже одну людину привезти до нас набагато легше, аніж виїхати за кордон цілим ансамблем. До нашої консерваторії приїздило багато різних педагогів. Великою подією в житті колективу стала зустріч із Клаудіо Кавіною. Він двічі приїздив до Києва і двічі ми з ним дуже детально працювали. Першого разу підготували концерт у Малому залі НМАУ. А вдруге це були просто майстер-класи. Ми тоді готували до виконання у концертному варіанті оперу Кавальєрі «Rappresentatio nedi Anime, etdi Corpo». Він нам дуже допоміг.
Вдома ми щороку їздимо в Суми на фестиваль старовинної музики. Багато виступаємо у Києві: беремо участь у Пасхальній асамблеї, фестивалі «Шоко-класика» тощо. Наші постійні концертні майданчики – Лютеранська церква, Костел св. Олександра, Зал органної та камерної музики. Взагалі камерних залів дуже багато, всі й не згадаєш. Виступаємо навіть у кімнатах – ми зараз опановуємо різного роду сучасні простори, працюємо в експериментальному режимі, з’ясовуємо акустику. Нещодавно виступали, наприклад, в Port creative hub– це креативний простір нового формату. Нам організовують концерти у таких місцях, в яких ми навіть уявити не могли, що зможемо співати. Це навіть цікаво – старовинна музика і Port creative hub.
– Яка періодичність виступів ансамблю?
– Іноді буває по два концерти на тиждень, а іноді – досить довгий час нічого немає. Залежить від запиту. Якщо раніше, коли колектив тільки було створено, ми самі формували концертну програму, шукали можливості виступати, то зараз шукають нас, запрошують, замовляють програму.
– У публічній інформації зазначено, що ви плідно співпрацюєте з клавесиністкою Наталією Фоменко. З ким ще доводилося виступати?
– Так, ми співпрацюємо з випускниками Світлани Марківни Шабалтіної – усі вони чудові клавесиністи. Це і Ольга Шадріна-Личак, і Люба Титаренко. Часто виступаємо з інструментальним ансамблем La Cesta. Усі з ким ми виступаємо – це музиканти, котрі підтримують ідею історично-орієнтованого виконавства, грають на жильних струнах, із бароковими смичками.
– А з лютністами ви виступали?
– Виступали, але тільки на зорі формування ансамблю. Наші можливості, на жаль, обмежені. У нас у наявності немає таких інструментів. Та ми намагаємося рухатися в цьому напрямку. Зараз ми стали частиною об’єднання Open Opera – організації, яка займається історично-орієнтованим виконавством в Україні і пропагує барокову музику. Завдяки Open Opera ми купуємо барокові інструменти, жильні струни, шукаємо можливості, аби цей інструментарій все ж з’явився у нас. Ця ніша ще не заповнена.
– Об’єктами історичної реконструкції можуть бути різні явища. Ваша дисертація присвячена питанням власне техніки виконання в автентичній манері. Чи намагалися Ви, окрім технічних засобів, відтворити й інші аспекти виконання? Наприклад, Ви згадували, що знайомилися та шукали нові акустичні умови, які б відповідали Вашим завданням і можливостям. Чи цікаво було Вам повернутися в автентичне акустичне середовище?
– Це неможливо. Таке повернення можна уявити собі тільки як поодиноке явище, наприклад, коли ми виступаємо в якомусь середньовічному замку. Все-таки історично-орієнтоване виконавство не заперечує реального життя. Ми повинні працювати в тих умовах, в яких живемо. Я проти формального, чисто технічного втілення деяких моментів, мені важливий творчий підхід у реконструкції старовинної музики. Головне – передати суть і сенс, а не форму. Старовинна музика дуже змістовна, у ній розповідається про кохання, смерть, страждання, радість – все, що є актуальним і сьогодні. Звісно ми маємо прагнути до максимального наближення до тогочасних умов, але повністю відтворити їх неможливо. Слухач теж є вже іншим, сучасним. Тому, звичайно, якась адаптація відбувається.
– Відомо, що у часи, про які ми говоримо, не було чіткого розмежування на керівника і виконавця. Були збори любителів музики, які зустрічалися і просто музикували. Чи намагаєтеся Ви зберегти такі взаємини в ансамблі?
– Власне саме такий тип спілкування і був підгрунтям виникнення ансамблю. Я хотіла, щоб збиралися люди, які б усе робили однаково, з однаковим завзяттям і однаковою турботою. І, звісно, я не диригую. У певні моменти я можу тільки запропонувати комусь що-небудь. Так само кожен учасник колективу може висловити свою думку. І ми намагаємося підтримувати цю історичну форму.
– Якщо кожен з учасників колективу задіяний у формуванні художньої інтерпретації музичного тексту, то, можливо, і власне наукова реконструкція того чи іншого твору є почасти колективною? Чи поєднує хтось у вашому об’єднанні, окрім Вас, виконавську практику з науково-дослідною роботою в галузі історично-орієнтованого виконавства?
– У перший наш період – консерваторський – ми набули великого досвіду в співі за факсимільним виданням. Ми брали факсиміле, порівнювали оригінальні видання і більш пізні редакції. Виходячи з власне нотного матеріалу, ми розуміли, чим відрізняються принципи сучасного запису від старовинного. Так накопичився досвід, розуміння базових принципів. Тепер ми вже працюємо за сучасними партитурами. Але я особисто завжди звертаюся до факсиміле, щоб перевірити й уточнити деталі. Адже завжди потрібно розуміти, що в нотному тексті є редакторським нашаруванням, а що – оригінальною партитурою. Учасники колективу вже мають цей загальний досвід. Тому зараз ми зрідка співаємо за факсиміле.
– Тобто, у формуванні основної лінії роботи в автентичній манері важливою є участь усіх ансамблістів?
– Так, існують конкретні виконавські, технічні питання. Я їх в дисертації, як могла, розглянула: подача приголосних, голосних, або подача звуку. Але сама я не змогла б дійти до таких висновків у своїй науковій роботі. Тому для мене дуже важливим був досвід кожного учасника ансамблю: його відчуття, його розуміння, шлях, який кожен пройшов протягом років спільного музикування, і висновки, які він особисто для себе зробив. Все це стало вже досвідом спільним, колективним.
– У Вашій дисертації докладно розглядається література, в якій викладаються методичні рекомендації для виконавців. Виходячи з власного практичного досвіду розкажіть, які наукові джерела – старовинні або сучасні – стали ключовими для формування Вашого розуміння сутності автентичного виконання?
– Я не можу стверджувати, що якась книга стала для мене головною. Вони всі написані для західноєвропейських музикантів, які мають зовсім іншу вокальну базу. Для нас ці принципи є дещо штучними, адже у нас інша вокальна школа. Ці принципи були для мене, в основному, допоміжними. А вже адаптували ми їх саме в наших умовах роботи ансамблем. Звичайно, методична література була дуже важливою. Звісно, я користувалася нею. Але головне – це виконавський досвід нашого ансамблю. І досвід слухання дуже важливий. Слуховий орієнтир спрямований у мене на західноєвропейську манеру виконання. Зараз існує безліч колективів, безліч варіантів інтерпретацій. Дещо подібне, дещо– відмінне. Я багато слухаю такої музики.
– У соціальних мережах можна послухати аудіозаписи виконань Vox Animae. Чи має ансамбль студійні альбоми?
– У нас є диск, він має назву «Cantate Dominо». Його ми записали на студії Германа Сафонова. Твори виконує перший наш склад. Цей диск ми записували, коли готувалися до поїздки в Голландію. Це була визначна подія для нашого колективу, тому що ми повинні були протиставити себе західноєвропейським виконавцям. І ось ми приїхали і співали навіть дуже в манері. Створили там ажіотаж, тому що ніхто не очікував, що в Україні є подібний колектив. Їм самим було цікаво. Про нас були відгуки. Ми отримали приз глядацьких симпатій. Ось цей диск був підготовкою до поїздки. А взагалі диски вже відходять у минуле. Зараз це не в моді. Особливо стосовно старовинної музики, адже вона сама по собі дуже жива. На диску ви навряд чи зможете втілити все те, що є в живому виконанні. Тому ми навіть і не плануємо робити записи.
– Якими є Ваші перспективи в опануванні новим матеріалом? Здається, Ви не згадували про французьку музику.
– Так, дійсно, французька музика – це наше слабке місце. Розумієте, виконання старовинної музики пов’язане з вербальними текстами. Я добре орієнтуюся в італійській, англійській, німецькій, польській мовах. Французьку мову мені потрібно спочатку вивчити, потім я зможу виконувати цю музику. Адже для того, щоб виконувати старовинну музику якісно, потрібно дуже добре розуміти специфіку вимови. Я не беруся за те, чого не знаю. Французька традиція мені дуже цікава, можливо, її опанування буде нашим наступним кроком.
– А в яких творчих проектах планує взяти участь колектив?
– Зараз наш колектив як концертний у відпустці. Ми беремо участь в масштабному проекті, який для нас дуже важливий, – постановці барокової опери «Дідона та Еней» Персела. Також готуємо його Te Deum та Jubilate Deo. Прем’єра в Україні планується на початок листопада. Учасники ансамблю беруть участь у цьому проекті як солісти. Цей проект поглинає всю нашу увагу, тому поки що ми відклали колективні проекти. Залишили хіба що тільки спів на якихось приватних зустрічах, де збираються любителі старовинної музики. Але це більше для душі.
– Формули стильної інтерпретації від «Vox Animae»…
– Це дуже важко сформулювати. Що б ми не сказали, це можна інтерпретувати по-різному. Ну, якщо я скажу, наприклад, – чітка артикуляція – це не дасть все одно відповіді на питання. Виконання з душею … Теж невичерпно. Це комплекс, розумієте? Навіть якщо все перерахувати, все одно неможливо досягти результату. Тільки праця, дуже продуктивна. Може це формула? Щоденна праця плюс любов до своєї справи. Формул у нас поки немає. Можливо, років через десять або завершуючи свою кар’єру, я зможу відповісти на це питання.
– Дякую, Наталю! Бажаю Вам і всьому колективу успіхів і творчих відкриттів!
Розмову вела Ольга МІХЕЙШИНА
На центральному фото: Анна Гадецька, Сергій Колесник, Анна Лясковська, Олександр Лось, Ольга Нагорна, Олеся Кешеля, Вадим Даньшин, Наталія Хмілевська, Наталія Фоменко, Наталія Мітрохіна. Агенція «Smart pleasure concert». Концерт «Gli amori e la morte».
