Ярослав Васильович Барнич (1896—1967) — український композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч.
У 1906—1914 роках навчався в гімназії у Коломиї. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.
Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А.Будзинськимй). Було поставлено музичні вистави «Хата за селом», «Гриць», «Наталка Полтавка», «Катерина», «Галька» та ін.
У 1921 році працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б.Овчарського (Львів).У 1921—1924 роках Барнич знову диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.
1924 року закінчив Львівський вищий музичний інститут ім.М.Лисенка (викладачі Е. Зуна, О.Ясеницька-Волошин, В.Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Працював диригентом оркестру місцевого театру в Ужгороді, вчителював у Самборі. В 1929 р. переїхав до Станиславова (тепер Івано-Франківськ), викладав у школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім.С.Монюшка, польській Вищій школі ім.Ф.Шопена, диригував тамтешнім “Бояном”. В 1930-ті рр. з’явилися й усі оперети композитора – «Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936), «Гуцулка Ксеня» (1938).
З осені 1939 р. Ярослав Барнич працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом “других совітів”, будучи вже відомим композитором і диригентом, емігрував – жив у Західній Німеччині (1944–1949), США (з 1949 р.), працював у різних установах, керував хорами, постановками опер і оперет, концертував. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут, у філіях якого (у Клівленді та Лорейні) працює Я. Барнич, викладаючи гру на скрипці і теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому “Золоту батуту” із слонової кості із золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.
Остання робота митця — п’єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Б. Сарамагою та В. Овчаренком.
