Юрій Чайка: слово пам’яті майстра

0
Share Button

Дорогі друзі й колеги!

5 березня 2016 року пішов із життя Юрій Вікторович Чайка — велика людина, майстер своєї справи, велетень духу, могутня і вольова особистість, багаторічний головний режисер Дніпропетровського академічного театру опери та балету, голова Дніпропетровської організації Національної спілки театральних діячів, народний артист України

Він відіграв дуже велику роль у моєму житті, у моєму становленні як диригента і загалом людини мистецтва. На своєму сорокалітньому життєвому шляху я не зустрічав іншої людини з таким унікальним поєднанням насправді великого й непересічного режисерського таланту, організаторських здібностей, швидкості мислення, миттєвості реакції і дії, працездатності й сили волі — з одного боку, й з іншого — такої уваги долюдей і розуміння повсякденних, часом абсолютно дріб’язкових, буденних проблем митців різного віку й таланту, з якими Юрій Вікторович зустрічався щодня і як головний режисер театру, і як голова Дніпропетровської організації Національної спілки театральних діячів України. Це поєднання у ньому орлиної величі митця та майже батьківської турботи щодо оточуючих, закарбувалось у моїй свідомості й, безперечно, залишиться в серцях і спогадах багатьох людей, доля котрих була пов`язана з ним як в Україні, так і далеко за її межами.

Юрій Чайка
Юрій Чайка

Юрій Чайка жив театром. Більшість моїх із ним розмов була присвячена аналізу його репетицій, обговоренню майбутніх і минулих вистав, підготовки сценічних декорацій і костюмів, режисерського вирішення образів тих чи інших оперних героїв, мізансцен.

Він глибоко переймався проблемами сучасного стану підготовки театральних кадрів і не міг змиритися з фактом значного зниження професійного рівня українських режисерів оперних і музичних театрів. З іншого боку, він жваво цікавився усіма новими — вдалими чи невдалими — постановками опер у його рідному Дніпропетровську, а також в Україні й світі.

Юрій Вікторович був тією особистістю, що силою свого мистецького й організаторського генія могла із легкістю поєднувати й переконливо втілювати в життя такі сценічні ходи й знахідки, які для інших режисерів слугували б непереборними перепонами. Він був справжнім майстром режисури масових заходів, організатором, який мислив глобально й випереджав навколишню мистецьку реальність.

chayka2

Він особисто знав усіх керівників професійних та аматорських мистецьких колективів і театрів Дніпропетровщини, їхні труднощі й побут, міг на особистому рівні вирішувати проблеми й заохочувати людей до виконання поставлених завдань. Як організатор і голова конкурсу театрів Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської областей «Січеславна», він перебував в епіцентрі театрального життя свого регіону та України загалом.

Юрій Чайка протягом близько трьох десятиліть організовував гастролі як Дніпропетровського театру опери та балету, так і багатьох інших театрів і колективів України за кордон. Його менеджерські здібності, системність у досягненні кінцевої мети, високий професійний рівень, пунктуальність приваблювали багатьох іноземних імпресаріо, які були звичні саме до такого ставлення до своїх обов’язків. Вони спілкувались із Юрієм Вікторовичем однією мовою.

Завдяки такому поєднанню мистецтва спілкування і яскравих професійних рис головного режисера оперного театру Юрія Чайки замовленням щодо гастролей не було кінця аж до часу хвороби, яка ускладнила виїзд за рубіж великого майстра і всієї трупи театру. Але ці ж індивідуальні особливості майстра, які так імпонували закордонним імпресаріо, часом дисонували з притаманою мистецькій Україні млявістю і неповороткістю, приблизністю або взагалі невизначеністю у постановці цілей, призначенні відповідальних за ту чи іншу роботу, необов’язковістю у виконанні завдань, переважній відсутності чітких графіків, а нерідко й халатністю у трудових відносинах.

Юрій Чайка, Максим Кузін, Тамара Гвердцителі під час роботи над програмою "Тамара Гвердцителі - Моя Кармен". 2011 р.
Юрій Чайка, Максим Кузін, Тамара Гвердцителі під час роботи над програмою “Тамара Гвердцителі – Моя Кармен”. Дніпропетровськ, 2011 р.

Юрій Вікторович був дуже вимогливим щодо ретельності дотримання професійних стандартів. На цьому ґрунті у нього виникало чимало ускладнень із керівництвом і підлеглими йому працівниками театру.

Живучи й працюючи в Україні, Юрій Чайка був у своєму мистецькому осередку островом західноєвропейської культури і притаманній їй системі цінностей — фаховій, організаційній, далекоглядній, дисциплінарній і чисто людській. Багато подорожуючи світом, маючи можливості й регулярно отримуючи запрошення залишитись працювати в Європі, Чайка все ж таки завжди повертався до рідного Дніпропетровська, в Україну.

Заради справедливості слід сказати, що останнім часом він із певним жалем говорив, що якби свого часу залишився працювати в оперному театрі Ліона у Фрації чи в театрах Італії, які пропонували йому роботу, то, напевне, досяг там більшого визнання й рівня матеріального забезпечення, ніж у себе на батьківщині. На жаль, у нас в країні своїх митців здебільшого не цінують. Щоб до них почали гідно ставитися в Україні, їм потрібно стати відомими й незалежними за кордоном. Парадокс і ганьба, але доказом цього є доля не тільки Юрія Чайки, а й багатьох відомих митців — співаків, диригентів, танцюристів, художників минулого і сучасності!

Юрій Чайка і Максим Кузін
Юрій Чайка і Максим Кузін

Юрій Вікторович Чайка, безумовно, мав не просту вдачу. Він був яскравим Лідером із великої літери, ініціатором багатьох мистецьких процесів у Дніпропетровському оперному театрі, Національній спілці театральних діячів України та Дніпропетровській державній консерваторії імені Михайла Глинки, у якій він викладав певний час. Саме за його пропозицією мене запросили працювати в цьому вищому навчальному закладі паралельно з роботою в Інституті музики імені Рейнгольда Глієра в Києві.

Він любив приймати рішення і виконувати їх. Як сильна особистість, він був людиною, яка свідомо крокувала шляхом протиріч, кидаючи виклики навколишній буденності — непрофесійності кадрів, заскорузлості й хабарництву чиновників усіх рівнів, безталанності певних режисерів, співаків, диригентів, оркестрантів, художників, балетмейстерів, артистів балету тощо.

У багатьох випадках він висловлював власні думки чи переконання, не зважаючи на ранг, стать і переконання співрозмовника або підлеглого, міг, аргументуючи свою позицію, вжити й сильне слівце. Він, безумовно, був пасіонарною особистістю, із якою багатьом нелегко було спілкуватися.

На щастя, попри велику різницю у віці, я опинився у колі, мабуть, небагатьох його друзів і колег, які мали право вільно висловлювати свою точку зору на деякі події чи мистецькі питання. На превеликий жаль, залишилась нездійсненною моя мрія поставити з Юрієм Вікторовичем великий оперний спектакль, — ці плани він викладав мені у наших останніх розмовах цього року, вже після мого від’їзду в США.
Творчий, незламний, геніальний і разом із тим суперечливий, та понад усе глибоко людяний і добрий — таким залишиться в моєму серці та думках цей Велетень світової театральної сцени, головний керівник Дніпропетровського академічного театру опери та балету, славний син України родом із Сибіру — Юрій Вікторович Чайка.

Максим КУЗІН, диригент

Коротко про автора: випускник Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, диригент Симфонічного та камерного оркестрів, викладач музично-теоретичних дисциплін Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра, викладач кафедри оперного співу Дніпропетровської консерваторії імені Михайла Глинки, нині викладач і студент Школи музики Каліфорнійського університету, Каліфорнія, США

Фото надані автором статті

Share Button