Із 17 до 27 квітня у Києві проходив XI Міжнародний конкурс молодих піаністів пам`яті Володимира Горовиця. Цьогоріч у старшій групі взяло участь 24 учасника з 9-ти країн світу. Це єдиний в Україні конкурс, який з 2004 року є членом Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), що за статусом дорівнюється до таких організацій, як Олімпійський комітет, ФІФА, ЮНЕСКО, ВОЗ
У цьому році конкурс опинився в особливо непростих умовах. Увага чиновників була прикута до «Євробачення-2017».
Конкурс Горовиця понад 2 десятиліття успішно працює на позитивний імідж України, сприяє пропаганді української музики, оскільки обов’язковою умовою першого туру є виконання твору українського композитора. Конкурс забезпечує плідну комунікацію між українськими виконавцями й усім світом.
Цього року в журі були як видатні українські музиканти, так і представники країн Європи і США. Головував Олександр Злотник – відомий український композитор, професор, ректор Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра. До складу журі також входили Йожеф Ермінь (Україна), Норма Фішер (Велика Британія), Микола Сук (США), Франческо Лібетта (Італія), Марія Муравська (Польща), Авададжин Пратт (США). Почесним гостем був Маріан Рибіцкі (Франція) – художній директор Асоціації Анімато. Спеціальним призом від нього протягом багатьох років є концерт лауреатів у залі Альфредо Корто (Париж).
Перед змаганням ми зустрілися із генеральним директором конкурсу Юрієм Абрамовичем Зільберманом.
– Пане Юрію, Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця започаткований ще в 1995-му, тобто існує вже 22 роки. Чи можна вважати ХІ конкурс 2017-го ідеальною моделлю, до якої ви цілеспрямовано йшли впродовж досить довгого часу?
– Я б не сказав, що це ідеальна модель. По-перше, відбулися доволі значні зміни. В 1995 році ми провели конкурс у молодшій і середній групах, 1997-го підключили старшу групу (до 33-х років), у 2000-му організували конкурс «Горовиць-дебют». У 2001 році доєднали конкурс «Горовиць-дебют» до молодшої групи конкурсу і відокремили (так проводили до 2016-го). Ми виділили дітей в окрему групу, бо журі скаржилося, що їх складно слухати в загальному потоці конкурсантів. 10-річний і 25-річний музикант – це різні рівні, а в нас певний час усе було впереміш. Дуже складно було об’єктивно оцінювати. У 2014–2015 роках через політичну ситуацію Конкурс Горовиця двічі переносили. Після дворічної перерви в 2016-му ми приєднали середню групу до молодшої і групи «Горовиць-дебют». А цьогоріч відокремили старшу групу (з 16-ти до 33-х років).
Таким чином, 2016, 2017 роки – перша проба нового складу за номінаціями. Я не знаю, чи це буде моделлю, але припускаю, що так буде правильно. Ми, як члени Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (EMCY) і Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC) не маємо права змінювати будь-що без їхнього дозволу. Тому ще минулого року повідомили на Генеральній асамблеї EMCY і отримали згоду на таке перепланування.
– Отже, можна сказати, що «модель» конкурсу перебуває у стані формування. Що ви можете сказати стосовно прогресії кількості заявок від конкурсу до конкурсу?
– У 2014 році ми мали заявки з 26 країн, відібрали близько 80 учасників. Але коли розпочався Майдан – вирішили, що проводити конкурс небезпечно. Цьогоріч на конкурс приїхали не всі. Причини можуть бути різні: хтось пальця зламав, хтось зайшов на сайт посольства і прочитав, що в’їзд в Україну не рекомендований. Із 32-х учасників буде 24. Але це нормально: на Міжнародному конкурсі піаністів імені Вена Клайберна відбирають 30-х, із яких приїжджають 24 учасника. Недобір буває часто. Я вважаю, що конкурс буде сильним, у нас претенденти, які пройшли уже відбір на конкурси імені Ферруччо Бузоні (Італія) та Артура Рубінштейна (Ізраїль).
– Усі піаністи такого високого рівня гратимуть українську музику?
– Більше того, є окремий приз за найкраще виконання твору українського композитора. Якщо учасники не можуть знайти твір, у нас є спеціальна розсилка з посиланням на сайт, де є всі фортепіанні твори українських композиторів. У 2012 році я здійснив видання нот 24-х прелюдій Карабиця і минулоріч роздав усім учасникам конкурсу. Передмову до збірки підготував Артем Ляхович, до речі, лауреат Конкурсу Горовиця. Це свідчить про те, що наші переможці не просто виконують українську музику, а й досліджують її, пропагують.
– Чи продовжуєте ви дослідницьку діяльність київського періоду життя Володимира Горовиця і піаністів його доби? (Ю. Зільберман присвятив Володимирові Горовицю багато статей і кілька книг: «Київська симфонія Володимира Горовиця», «Володимир Горовиць. Київські роки», «Сім нарисів про Володимира Горовиця».)
– Так, нещодавно (у 2016-му) закінчив книжку «Горовиць був для мене наче брат…» (листи Натана Мільштейна Володимиру Горовицю: від повсякденного життя до творчості). У ній детально відтворюються етапи становлення Натана Мільштейна та Володимира Горовиця, формування їхнього виконавського стилю і репертуару. На підставі десяти листів, які збереглися в архіві Єльського університету, розглядаються взаємовідносини скрипаля і піаніста, дружба яких тривала близько 68-ми років.
Наступна книга, яку я задумав, – листи Регіни Горовиць братові. Від неї залишилося лише 5 листів.
– Конкурс долає багато труднощів на своєму шляху. Що вас надихає продовжувати цю справу?
– По-перше, піаністи починають поступово «вирівнюватись», це колосальна школа для викладачів, студентів, – вони чують як грають інші. По-друге – це спроба «вивезти» наших дітей: не мають вони грошей їздити по конкурсах за кордон.
Ми вступали до федерації, бо там є правило: для лауреатів обов’язково мають бути гастролі. В Україні зараз 30 тисяч таких конкурсів (іще 15 років тому я казав 3 тисячі), у яких «провели, нагородили грамотою» – і все, дитина починає чахнути. Але ж основне, що повинен давати конкурс, – це концерти і міжнародні гастролі для лауреатів.
Горовиць перед від’їздом за кордон у знаменитій серії із 20-ти «ленінградських концертів» (сезон 1924/1925 рр.) виконав 155 творів! За 3 роки він повністю зібрав весь репертуар завдяки тому, що у нього була маса концертів.
У 1998 році Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця започаткував «Школу виконавської майстерності». Майстер-класи провідних музикантів-педагогів світу стали значними віхами вітчизняного музичного життя. У 2000-му «Школа виконавської майстерності» переросла у Міжнародну «Літню музичну академію». Програма навчання у ній передбачає усебічне вдосконалення професійної підготовки слухачів, пропонує комплекс дисциплін, які є основою практичної діяльності виконавця. Це необхідно! Учасники отримують уроки у найкращих піаністів і можливість грати з Національним симфонічним оркестром України.
Цьогоріч майстер-класи проводитимуть Олів’є Казаль (Франція), Яків Касман (США), Олексій Гринюк (Велика Британія), Марія Пухлянко (Україна).
– Як впливає політика на музичне життя України? Цього року конкурс проходить напередодні «Євробачення-2017». Усі вважають його важливим для статусу України, а як щодо Конкурсу Горовиця й іміджу України?
– Я не знаю, бо політикою не займаюся… Думаю, достатньо навести тільки один факт: лише близько 100 конкурсів входять до Всесвітньої організації міжнародних конкурсів (WFIMC) – завдяки нашому конкурсу Україна серед них.
Результати цьогорічного Конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця: перемогу здобув Кім Джунхі (Південна Корея). Другу і третю премію отримали Дмитро Чоні та Олександр Леонов (обидва – Україна). На четвертій сходинці – Лань Байчао (Китай). П’яте місце виборов Денис Линник (Білорусь) і шосте – Станіслав Гуминюк (Україна).
Любов ЛАЗАРЬ
