Як би Ви провадили культурне життя, ось уже два роки перебуваючи у Німеччині внаслідок певних, відомих усьому світу обставин, пов’язаних із повномасштабним вторгненням росії в Україну? В будь-якому разі варто робити це в місті, де мешкаєш. У моєму випадку – то Марбург
20 квітня у філармонії Erwin-Piscator-Haus, названої на честь відомого німецького театрального режисера, відбувся великий концерт за участю оркестру Південно-західної німецької філармонії міста Констанц (Südwestdeutsche Philharmonie Konstanz) під орудою головного диригента Ґабрієля Венцаго (Gabriel Venzago). За роялем – Маркус Бекер (Markus Becker).
Твори, що увійшли до програми, перевірені як часом, так і публікою: Фортепіанний концерт фа мажор Джорджа Гершвіна та Симфонія № 9 «З Нового світу» Антоніна Дворжака. Попри те, що обидва опуси були написані в США, втілення Америки в них є абсолютно різним: свіжий джазовий погляд молодого «місцевого» композитора та перше враження і знайомство європейського іменитого митця. Виконані композиції – відомі, без перебільшення, на всіх континентах.
Провідною у цьому дописі, безсумнівно, є музика, але хотілося б трохи висвітлити деталі обстановки поза концертним залом, що постануть перед вами на шляху до омріяного дійства.
Перейшовши однойменну площу (Erwin-Piscator-Platz), ви зупинитеся перед скляними дверима квадратно-урбаністичної філармонії. Четверта стіна споруди являє собою здоровенне вікно, яке, немов вітрина, презентує елегантні вбрання жінок, вишукані костюми чоловіків, які піднімаються до зали громіздкими бетонними сходами. Варто зауважити, що більшість будівель концертних залів та оперних театрів Німеччини спроєктовані саме в такому сучасному стилі, що абсолютно контрастує з їхнім призначенням.
Увійшовши всередину, ви одразу відчуєте нестачу місця, адже фоє як такого немає. Одразу за дверима починається величезна черга до гардероба, – аби здати пальто, вам доведеться заплатити одне євро.
Наступний етап дорогою до заповітної зали – купівля програмки. З неї ми дізнаємося, що оркестр був заснований усього за п’ять років до смерті Джорджа Гершвіна – у 1932-му. Колектив активно гастролює, виступаючи не тільки в Німеччині, а й у Швейцарії (Цюрих, Люцерн), Італії (MiTo Festival), Австрії (фестиваль Carinthische Sommer), Греції (Athener Festival), Іспанії (Toledo Festival), Колумбії (Festival Internacional de Música Clásica de Bogotá), Китаї та Японії.
Обов’язково хотілося б підкреслити пару неприємних деталей у тексті, після прочитання яких, настрій може дещо зіпсуватися. У списку солістів, із якими співпрацював колектив, – ім’я Анни Нетребко, яка відома скандальною відмовою засудити дії росії, що почала пряме вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.
Також у програмці походження Джорджа Гершвіна було назване російським. Упорядники брошури не спромоглися знайти інформацію в інтернеті про місто Одесу, яке є невід’ємною частиною території України.
Далі даються короткі відомості про диригента: його послужний список, регалії, місця роботи, співпраця з багатьма німецькими колективами та, зокрема, Сінгапурським симфонічним оркестром. Дізнаємося, що Ґабрієль Венцаго розпочав кар’єру концертмейстером і помічником генерального музичного керівника Флоріана Цімена (Florian Ziemen) у Нідерсаксонському театрі міста Гільдесхайма (Theater für Niedersachen Hildesheim), потім перейшов до Мекленбурзького державного театру міста Шверіна як диригент (Mecklenburgisches Staatstheater Schwerin).
Щодо життєтворчості піаніста Маркуса Бекера даних знайшлося куди більше, ніж про оркестр і диригента окремо взятих. До репертуару виконавця, композитора та джазового імпровізатора входять твори митців абсолютно різних епох і стилів: Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Йоганнеса Брамса, Джорджа Гершвіна, Макса Регера, Пауля Гіндеміта, Фелікса Дрезеке та інших.
Маркус завершив навчання у легендарного професора Ганноверського університету музики Карла-Хайнца Кеммерлінга (Karl-Heinz Kämmerling) та отримав важливі мистецькі навички та «імпульси» завдяки тривалій співпраці з австрійським піаністом Альфредом Бренделем (Alfred Brendel).
Другу половину брошури присвячено життєтворчості Джорджа Гершвіна й Антоніна Дворжака, історії написання зазначених у програмі творів.
І ось, затамувавши подих від захопленого передчуття й тисняви при вході, ми нарешті потрапляємо в центральні палати музичного Олімпу.
Зала, яка в уяві мала величезний масштаб, виявилася доволі компактною. Але це не зіграло їй «на руку», адже під час концерту ви помітите надприродне – виконується фортепіанний концерт, а провідного інструмента майже не чути. Всьому виною жахлива акустика приміщення, де сцену розташовано у своєрідній коробці без четвертої стіни, – як копію самої будівлі Concert-холу. Можливо, така конструкція була спеціально задумана архітектором?..
Думки перервав звук, який одразу зацікавить будь-якого першопрохідника у німецьких театрах. Замість звичного дзвоника прогримів дзвін по низхідному ля-мінорному тризвуку. Це було досить переконливо, але трохи глухувато.
Допоки ще є час перед пануванням Цариці темряви в залі, варто кинути оком і на публіку, що неквапливо займає місця. Sold out. Здебільшого це доволі консервативна європейська аудиторія. Проте можна було побачити і кілька невеликих груп охайно одягнутих студентів, які порадували спокійною поведінкою і запальним вогником в очах в очікуванні вступного акорду дійства.
Спочатку задаємося питанням: чому стільки людей прийшло послухати опуси, що вже набули почесного статусу світової класики? На відміну від українського меломана, що віддає перевагу відвідуванню прем’єр, душа німецького поціновувача мистецтва воліє ознайомитися з різними інтерпретаціями достатньо відомих творів, аби потім порівняти і зіставити вади та переваги того чи іншого музичного рішення диригента, соліста, оркестру.
Дивлячись на годинник, ви мимоволі починаєте сумніватися у хваленій пунктуальності німців. Навіть оркестрант, імовірно думаючи, що пропустив оголошення виходу на сцену, починає визирати з-за куліс і засліплювати відблиском валторни глядачів у перших рядах.
Неквапливе затемнення зали змушує відкинути хаос розмислів і налаштуватися на концерт. Варто зазначити, що світло повністю не вимкнули, як це зазвичай роблять в українських оперних театрах і концертних залах. Отже практика відвідування музичної імпрези з партитурою в руках є досить актуальною та розповсюдженою у Німеччині.
Починає програму Фортепіанний концерт фа мажор Джорджа Гершвіна. Вступ партії ударних в оркестрі приковує увагу останніх «порушників» системи трьох попереджувальних дзвінків.
Джаз-концерт був виконаний із великим успіхом. Хотілося б виокремити високий професіоналізм піаніста Маркуса Бекера. Я почула це ім’я вперше і одразу вирішила, що далеко не востаннє. Техніка, емоційне наповнення, яскравість образів, відчуття оркестру – всі ці надважливі складові поєднались на найвищому рівні. Публіка, попри правила, вибухала гучними оплесками між частинами.
Також хочу виділити лагідний, сповнений стриманих почуттів дует кларнета і гобоя у другій частині. Справжнім викликом для трубача стало соло, з яким він легко упорався. Картини нічного Нью-Йорка постали перед слухачами як ніколи реально. Після бурхливої першої частини душа набуває спокою, теплого відчуття незагрозливої меланхолії у другій. Присутні мали унікальну можливість зазирнути у вікна нічного мегаполіса 1920-х років, побачити батьківщину Джорджа Гершвіна очима самого митця.
Слід відзначити харизматичного концертмейстера перших скрипок в оркестрі. Експресія та захмарний емоційний градус гри скрипаля перетягували увагу від диригента. Здавалося, що саме він керує оркестром, бо кожне зведення руки, щонайменший рух виражали точне розуміння та відчуття музики. У певних ситуаціях така характеристика може мати негативний відтінок, однак у контексті виконання джазового концерту, що потребує підвищеної уваги та повного занурення в музичний матеріал, вона видається цілком виправданою.
Публіка нагородила інтерпретаторів шаленими оваціями, що одночасно окреслили успішне завершення першого відділу концерту й бажання обговорити почуте під час антракту.
Виходячи із зали на 20-хвилинну паузу, ви потрапляєте в бурхливу течію натовпу, яка тягнеться прямісінько до своєрідних порогів-столиків і бару. Легкий подив і усмішку викликають брецелі (традиційний німецький крендель), що вишикувалися на прилавку поруч із келихами вина й пляшками пива.
Аж ось пролунав третій дзвоник і річище понеслося в інший бік, заливаючи залу з усіх проходів.
Другий відділ презентував Симфонію № 9 «Із Нового світу» Антоніна Дворжака, що стала кульмінацією вечора.
Вступ альтів, віолончелей і контрабасів налаштував публіку на знайому тональність у передчутті тремтіння душі від геніальної музики. До низьких струнних додалася промовиста фраза фагота, проте гучна й усіма почута фальшива нота валторни знищила всі обіцянки магії. Оркестр намагався налагодити порушену гармонію, але все було марним.
У подальшому валторна ще раз дозволила собі грубо «висловитися», хоча точно вже не можу сказати в якій саме частині. Та це й не важливо. В іншому симфонія прозвучала прийнятно, «класично». Індивідуальних рис стилістики цього диригента, новизни інтерпретації почуто не було. Очікування та надії слухачів, зокрема мої особисті, не виправдалися.
Невже концерт так і завершиться з гірким присмаком розчарування? Неприємні думки розвіяв піаніст, що вийшов на сцену з коротким зверненням до публіки, що стало рятувальним для усього вечора: «Це ще не кінець!»
Абсолютною несподіванкою виявився третій відділ концерту, в якому Маркус Бекер презентував власні твори та імпровізації як на оригінальні теми, так і запозичені зі світової класики. Отже, імпреза на наших очах набула тричастинної форми з контрастною серединою.
Ця «дія» була сповнена захвату публіки, з одного боку, та грайливості виконавця, з іншого. Буденний одяг піаніста посилював невимушену атмосферу. Ефект був настільки вражаючим, що деякі слухачі дозволяли собі шарудіти фантиками, дехто навіть покинув зал. Утім вони багато втратили, так і не почувши блискучих імпровізацій піаніста-віртуоза.
Загалом було виконано сім творів. Перед нами вихором пронеслися картини іспанського фламенко, безлюдної вулиці під проливним дощем, теплого літнього вечора. Серед коловороту яскравих спалахів вухо вловило знайомі інтонації «Апасіонати» та «Оди до радості» Бетховена, головної партії з першої частини Моцартової Симфонії № 40 і теми з другої частини щойно прослуханої симфонії Дворжака.
Виступ Маркуса Бекера закріпив його шалений успіх у публіки та став справжнім ковтком свіжого повітря.
Рефрен ріки під псевдонімом «натовп» обрамив мистецький вечір. Поодинокі фігури поступово залили площу перед філармонією, а потім розтеклися боковими вуличками по місту.
Тетяна НЕВАЛЬОННА
