Абонемент №5: про Лисенка, культуру і халтуру

Вчора, 4 грудня у Національній філармонії України пройшов другий у нинішньому сезоні концерт-лекція Абонемента №5 «З історії музичної культури України», присвяченого 175-й річниці від дня народження Миколи Лисенка.

Означений захід є одним із кількох так званих дитячих абонементів Колонного залу імені Миколи Лисенка Національної філармонії України. Його цільова аудиторія – учні середнього і старшого шкільного віку початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів столиці (так нині в одній громіздкій назві об’єднано музичні школи і школи мистецтв), які мають можливість у концертному виконанні артистів Національної філармонії знайомитися з найкращими здобутками української музичної культури. Тож просвітницька і патріотична спрямованість абонемента цілком очевидна. А якщо зважити ще й на виконавські можливості провідної концертної установи країни, то можна просто позаздрити маленьким киянам: адже далеко не всі учні шкіл естетичного виховання нашої держави мають можливість не те що потрапити до філармонійної зали, а побувати хоча б на якомусь концерті академічної музики (звісно не рахуючи шкільних імпрез). Та чи все так райдужно?

lysenko-01
Микола Лисенко

…Висловитися з приводу цьогорічної, присвяченої постаті Миколи Лесенка, темі виникало бажання вже після першого концерту, що відбувся 13 листопада. Але тоді градус критичного екстазу ще не сягнув межі. Зовні все ніби відповідало темі лекції – «Біля витоків музики і хореографії українського народного танцю. Творчі взаємини Миколи Лисенка і Василя Верховинця». Обидва корифеї і творчі контакти мали, і фольклор досліджували, і дійсно могли чи то чути-бачити, чи навіть фіксувати саме ті (а може трохи інші) музичні композиції, які під час концерту озвучував колектив «Рідні наспіви» та витанцьовував ансамбль «Терен». Принаймні тут хочу визнати: мене завжди захоплювало уміння постійної ведучої усіх дитячих абонементів музикознавця Світлани Корецької «пришити» (звісно, винятково за виробничих потреб) кобилі заячі вуха та ще й так, що у присутніх у залі не виникало підозри у фальсифікації. Та цього разу шито було вже навіть не білими нитками.

Судіть самі. Тема лекції у програмі філармонійного сезону заявлена таким чином: «Симфонічна творчість Миколи Лисенка». Однак із самого початку концерту ведуча попередила, що «сьогодні ми гортатимемо сторінки оперно-симфонічної творчості Миколи Лисенка». Зрештою це не смертельно, адже план можна змінювати. Головне при цьому дотримуватися заявлених орієнтирів. Однак саме цього і не сталося. У концерті, який тривав 50 хвилин, прозвучало усього чотири композиції. Це були: увертюра до опери «Тарас Бульба» (виконував Академічний симфонічний оркестр НФУ під керуванням Ігоря Палкіна), пісня Тараса з ІІ дії опери «Тарас Бульба» (вокал – соліст філармонії і Національної опери України Андрій Маслаков), «Думка-шумка» (тобто Друга українська рапсодія для фортепіано) у перекладенні для скрипки й оркестру (соліст – лауреат міжнародних конкурсів Назарій Барвінський) і романс «Безмежнеє поле» на слова Івана Франка (Андрій Маслаков у супроводі симфонічного оркестру).

14468164Цікаво, чи не так? Не знаю як присутнім у залі, але мені особисто дуже кортіло поставити організаторам заходу хоча б два запитання: яке відношення до оперно-симфонічної творчості Лисенка мають два останні номери концерту? І невже усю багатющу оперно-симфонічну (тут звісно акцент треба робити саме на першому слові) спадщину Миколи Віталійовича можна обмежити однією, нехай і хрестоматійною, оперою? А як же бути з його «Різдвяною ніччю», «Утопленою», «Енеїдою», «Ноктюрном», дитячими операми? Упевнена, виконання фрагментів із цих творів не просто прикрасило би Абонемент № 5, а зробило б його унікальним. Адже майже усі (за винятком «Кози- Дерези») з перерахованих творів Лисенка на рівні школи не вивчаються. Тоді ж чому ці твори обійшли стороною? Національна філармонія не має відповідних нотних фондів? Або артисти не бажають розучувати репертуар, що не позначений виконавською традицією? Чи може музика Миколи Лисенка не «доросла» до рівня честі й гідності солістів Національної філармонії? Або статус самого заходу – дитячий абонемент?

palkin
Ігор Палкін

Як бачимо версій багато і жодна з них не на користь провідній концертній установі держави. І халтура, яку пропонують з філармонійної сцени, стосується не лише підбору програми. Ось ще один штрих. Він стосується демонстрації увертюри до опери «Тарас Бульба». Так, саме демонстрації. У абонементних концертах для дітей є гарна традиція – твори, написані у сонатній формі, спочатку ілюструють: оркестр виконує окремо теми головної та побічної партій. Спробували зробити так і цього разу. Однак трапився казус. Замість теми побічної партії, лірико-епічної, пісенної за жанровими витоками, тієї, яку ввів до увертюри Левко Ревуцький і котра стане основою другої пісні Кобзаря «Ой чи довго ще нам та коритися панам» оркестр під орудою Ігоря Палкіна озвучив коротку зв’язку між темами головної й побічної партій. Запитаєте – чому? Може тому, що вона значно коротша, а отже оркестр трохи менше гратиме. Можна звісно ще припустити, що хтось (вже не знаю хто – ведуча або диригент?) просто не знаються на музичній формі конкретно цього твору. У будь-якому разі, зважаючи на те, що у залі сидять переважно діти та їхні батьки-немузиканти (викладачів не так уже й багато) фальсифікат «втюхати» неважко.

Можна ще багато згадувати про якісь дрібні огріхи: про Миколу Римського-Корсакова, котрий, за словами ведучої, на два роки старший за Миколу Лисенка, або романс «Безмежнеє поле», в якому соліст просто «з’їв» частину тексту. Але, напевне, сказаного досить для невтішного висновку: вочевидь для Національної філармонії України Абонемент № 5 є неприємним але обов’язковим тягарем. Позбутися його непристойно. А вивести на належний рівень – немає бажання. Прикро. Бо кому ж підносити національну музичну культуру як не колективам і солістам Національній філармонії України?

Валентина КУЛИК

P.S. Вже після концерту я зустріла у фойє свою давню знайому, викладача Боярської школи мистецтв, котра поскаржилася мені, що доїжджала вона до філармонії удвічі довше, аніж тривала сама імпреза.