Опера-феєрія Віталія Кирейка «Лісова пісня» стала одним із найяскравіших музичних прочитань однойменної драми-феєрії Лесі Українки та посіла значне місце у його музично-сценічній спадщині. Утім, як це на сьогодні є з багатьма талановитими українськими зразками цього жанру, твір і досі не увійшов до репертуару державних оперних театрів. Своїм сценічним життям він завдячує небайдужим митцям-ініціаторам, некомерційним культурним організаціям і родичам композитора, які фактично самостійно опікуються майбуттям творів Віталія Кирейка
Написана 67 років тому, «Лісова пісня» цієї зими мала першу міжнародну постановку. 8 грудня 2023 року успішно відбулася прем’єра опери в Будапешті з нагоди двадцятиріччя Українського національного театру в Угорщині! (Див. публікацію в Українському інтернет-журналі «Музика»: Фадєєва Катерина. Будапештська постановка опери Віталія Кирейка «Лісова пісня. 5 лютого 2024 року. – Ред.) На щастя, це – не одноразова акція: вже у червні опера, сподіваємося, отримає ще одне театралізоване втілення…
В очікуванні цієї події ми зустрілися з музичною керівницею проєкту Іриною Шестеренко – кандидаткою мистецтвознавства, заслуженою діячкою естрадного мистецтва України, професоркою Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Пані Ірина – не тільки головна дослідниця творчого доробку Віталія Кирейка, а й виконавиця. Зокрема, вона повністю відтворила оркестрову партію опери на фортепіано під час зимової будапештської постановки.
***
– Вже майже півроку тому відбувся показ «Лісової пісні» Віталія Кирейка в Будапешті. Розкажіть, будь ласка, про реакцію публіки.
– Реакція була чудова! По-перше, то була перша постановка української опери українського композитора в Угорщині. По-друге, ця опера є завжди актуальною, не тільки на якісь свята або чиїсь ювілеї… У ній порушуються такі питання, які дійсно завжди цікаві людству, не тільки українцям: існування добра і зла, правди й неправди, любові й ненависті, життя і смерті. Ці філософські істини закцентувала у своїй драмі-феєрії Леся Українка, її «естафету» перейняв Кирейко. Він ще більше розкрив сенси цього твору в опері. Геніальна музика, дуже цікавий сюжет, чудові виконавці – публіка сприйняла дуже добре.
– Відомо, що на постановці була присутня й родичка Лесі Українки Аріадна Бартаї…
– Так, Бартаї – внучата племінниця письменниці. Вона піаністка. І їй так сподобалося наше виконання, що вона навіть не вірила, що це живе звучання, – адже і вокальна частина, і супровід досить складні… Пані Бартаї підійшла до нас після прем’єри і подарувала свою збірку обробок українських пісень для голосу і фортепіано, записаних з голосу Лесі Українки. Так що в мене ця пам’ятна книжечка є.
– Хто був головним ініціатором проєкту?
– Засновниця й художня керівниця Українського національного театру в Угорщині Олександра Корманьош (невістка композитора), яку, до слова, нагородили Премією імені Григорія Сковороди 2023 року за популяризацію українського мистецтва в Угорщині. Головна частина цих коштів якраз і пішла на постановку опери. Другою хочу назвати Ладу Шиленко, мою колишню студентку, зараз – кандидатку наук. Вона стала і режисеркою, і сценографкою, і художницею костюмів.
– Тобто Олександра Корманьош сама зв’язалась із Вами?
– Ні, вона спочатку звернулася до Лади, а та вже зі мною. Ми разом із Ладою думали, хто може заспівати, зіграти, кого запросити…
– Як формувався колектив виконавців?
– Солісти зібралися з різних куточків світу. Звичайно, чоловіків ми не могли вивезти з України, тому що під час війни це проблематично – потрібні особливі дозволи. Тому Лада і пані Олександра знайшли угорських виконавців. Чудова високопрофесійна Мавка – Дар’я Литовченко (солістка Львівської національної опери, випускниця НМАУ), не менш фахова і колоритна Килина – Ольга Дорощук, яка теж закінчила нашу київську консерваторію. Я також була з Києва, а всі решта – з інших країн.
– До участі у цьому проєкті були запрошені артисти з Угорщини та Словаччини…
– Так. Доволі цікава виконавиця матері Лукаша – Вікторія Рудник, угорка українського походження – впоралася з партією дуже добре. Досить професійним був Лукаш – тенор зі Словаччини Микола Ердик. Прекрасний бас Дьордь Шилло співав три партії – Лісовика, Дядька Лева і Марища. Він зміг перевтілитись у кожній ролі за допомогою різних театральних підходів і змін тембрового звучання. Перелесник – баритон Балаш Фараго так само представляв Угорщину. Задіяні музиканти-інструменталісти й танцюристи були теж звідти: це дитяча хореографічна студія української біженки Наталії Якушкіної, а також Юліанна Єва Поллак, яка виконала Танець Кука, – юна угорська танцівниця, учениця балетмейстера, сина Олександри Корманьош Дмитра Кирейка, внука композитора (в минулому – соліст балету Угорського державного оперного театру в Будапешті).
– Чи важко було виконавцям, особливо іноземцям працювати з матеріалом?
– Всі управилися з партіями бездоганно! Ну, і, зрозуміло, співали українською. Угорські вокалісти, крім Вікторії Рудник, не володіючи нашою мовою, вивчили український текст. Для них це був подвиг.
– Хто взяв відповідальність за фінансову сторону будапештської постановки «Лісової пісні» Віталія Кирейка?
– Угорська сторона. Про Олександру Корманьош я вже казала, долучилися також Українська діаспора й Центр української культури та документації в Угорщині.
– Із якими ще труднощами стикнулися постановники?
– Часу було мало. Я заздалегідь зробила аудіозаписи для того, щоб виконавці змогли вчити ролі. Потім зібралися буквально на кілька днів і випрацювали не тільки вокальну концепцію вистави, а й сценографічне рішення мізансцен. Тривалі, дуже насичені репетиції…
– За скільки діб уклалися?
– Біля п’яти, а потім була довга репетиція вже у залі. Величезну роль грало освітлення, тому що від нього змінювалися зображення пір року і декораційне оформлення кожної сцени. Це – головні складнощі… Ну і, звичайно, переїзди. Не завжди просто з’єднати артистів із різних куточків світу.
– Опера звучала в Будапешті з купюрами?
– Так, довелося трошки скоротити, бо дітки не могли виконувати дуже довгі хореографічні номери. Крім того, ми вилучили фрагменти, в яких мав співати хор – його в нас немає. Ці зміни у жодному разі не погіршили оперу. Хоча опера демонструвалася в супроводі фортепіано з додаванням скрипки і флейти, все пройшло на досить високому професійному та емоційному рівні.
– Чому до партії фортепіано були додані саме ці інструменти?
– У партитурі Віталія Кирейка виписані соло скрипки й флейти. Усі награші Лукаш виконує на сопілці – в цих місцях звучить флейта. Соло скрипки передбачене в деяких антрактах, епізодах і навіть наприкінці. А ми її додали не тільки в зазначених композитором випадках, а й в інших – для збагачення тембрової палітри.
– Ви вже згадували, що планується ще одна постановка опери у Будапешті. Чому саме там?
– 1 червня у столиці Угорщини розпочнеться Міжнародний театральний фестиваль. У ньому візьмуть участь усі зареєстровані в цій країні національні меншини. Там їх біля дванадцяти: румуни, серби, хорвати, словаки, поляки, німці, роми, русини, болгари та інші. Українська діаспора офіційно існує в Угорщині вже понад 150 років, але ще ніколи у цьому фестивалі не було жодної театральної прем’єри українського автора. Ми отримали дуже цікаву пропозицію від організаторів, і цьогоріч Україна вперше нарешті виступить на форумі з українською оперою!
– Ви повторюватимете виставу з тими самими артистами чи зовсім іншим складом?
– Буде інша хореографічна група: вже не діти, а дорослі – професійні танцівники. Зміниться Перелесник (баритон).
– Яких оновлень зазнають сам твір і його сценічна інтерпретація? Купюри відновите? Як щодо оркестру? Знову звучатиме фортепіано? Поділіться, будь ласка.
– Трохи відкриються танцювальні купюри. Що стосується хорів, то їх, звичайно, не буде… І оркестру немає, лише солісти. Вірогідно зміниться сценографія, тому що вона завжди пов’язана з технічними можливостями залу, в якому виступаємо. Постановка здійснюватиметься в Національному драматичному театрі, не оперному. Там своя специфіка і, звичайно, врахувати ці моменти, удосконалити виставу мусить режисерка й сценографка Лада Шиленко.
– Чи є надія, що оперу побачать в інших країнах Європи? Не плануєте гастролі?
– Ну, це залежить від того, чи переможе проєкт, який ми подали до Міжнародного культурного фонду, щодо постановки «Лісової пісні» як у Києві, так і за кордоном. Якщо нам пощастить, то ми б із задоволенням, я думаю, поїхали в тур саме цим складом. А в Києві хотілося, щоб опера прозвучала в повному обсязі – з оркестром, хором і балетом.
– А на якій зі столичних сцен ви це бачите?
– Звичайно, в оперній студії НМАУ! Обидві попередні студентські постановки – і в 1958-му, і 1999-му роках – були дуже хорошими. І сам Віталій Дмитрович насправді бажав, щоби вистава йшла в оперній студії.
– Як ви вважаєте, чому твір українського композитора нині легше поставити за рубежем, ніж в Україні?
– Цікаве запитання. У нас взагалі складно щось робити. І головна причина – фінансовий бік справи. Без матеріальної підтримки не може бути й постановки. Ані декорацій, ані костюмів, ані оплати оркестру, солістів тощо. У нас і ціни на оренди дуже високі… Окрім того, – політика керівників театрів… У кожного вона своя і не завжди враховує потреби суспільства та сучасні вимоги до спектаклів.
– Сподіваємось, що «Лісова пісня» Віталія Кирейка все ж таки колись увійде до репертуару відповідних театрів України, а публіка побачить оперу найближчим часом.
– Звучить обнадійливо…
– Наостанок скажіть, будь ласка, чому саме український глядач має подивитись і послухати «Лісову пісню» Віталія Кирейка?
– «Лісова пісня» – одна з найгеніальніших опер в українській культурі. Чому?.. По-перше, її за професійною музичною складовою стоїть глибока філософська ідея перемоги кохання над смертю, котра є вічною для всього мистецтва. По-друге, опера ще раз підтверджує силу українського мелодизму. Тут об’єднались українська тематика, інтонаційність і образ усепереможної жінки-провидиці, якою була сама письменниця і розумів її композитор. Ці ідеї, втілені у творчості Лесі Українки й щиро підтримані Кирейком, були, є і будуть актуальними.
***
На додаток нагадаємо. «Лісова пісня» – лірична опера-феєрія на 3 дії та 5 картин, створена Віталієм Кирейком на власне лібрето за однойменною драмою Лесі Українки (1911 р.). Композитор використав чотири з шістнадцяти народних волинських мелодій, відібраних для драми самою поетесою.
Перше виконання опери «Лісова пісня» відбулось у Львові 27 травня 1958 року. Прем’єра стала успішною, хоча художня рада театру прийняла твір не зовсім доброзичливо. Проте головний диригент-постановник Ярослав Вощак зміг відстояти думку про необхідність постановки. Режисером був Борис Тягно (учень Леся Курбаса), а художником – видатний Федір Нірод. Партію Мавки чудово виконала Н. Шевченко, а пізніше – Л. Жиліна, Лукаша співав В. Кобржицький, дядька Лева – П. Дума. Опера йшла понад 10 років.
У тому ж році «Лісову пісню» презентували в Оперній студії Київської консерваторії (режисер – Олександр Колодуб, диригент Яків Карасик, художник Дмитро Кульбак). Головні партії виконали Діана Петриненко, Нінель Ткаченко, Михайло Раков, Анатолій Мокренко, Лариса Остапенко.
Вистава мала шалений успіх, здобула перемогу на Всесоюзному оперному фестивалі 1958 року. Уривки з постановки записувались на радіо у 1961 і 1964 роках. Однак у 1966-му «Лісову пісню» вилучили з репертуару. Вона чекала свого відновлення аж до 1999-го, коли ще раз була поставлена Оперною студією НМАУ (режисер-постановник – Валерій Курбанов, диригент – Лев Горбатенко, балетмейстер-постановник – В’ячеслав Вітковський, художник-постановник – Олексій Гавриш).
Анастасія ЗАДЬОРА
Фото надані авторкою матеріалу
