У Національній філармонії України завершився фестиваль Horowitz Competition 30, присвячений ювілею найзнанішого фортепіанного змагання України – Міжнародного конкурсу молодих піаністів памʼяті Володимира Горовиця
Цієї події з нетерпінням чекали організатори – Міжнародний благодійний фонд Конкурсу Горовиця, благодійна фундація Vere Music Fund, Національна філармонія України, та й уся музична спільнота столиці. Адже сам конкурс не проводиться від 2022 року з безпекових міркувань.
Врешті, фундаціям-партнерам було що і кого показати у рамках фестивалю, котрий можна назвати подією жовтня! Програма представила сольні виступи лауреатів молодших груп Конкурсу Горовиця, які згодом стали стипендіатами програм Vere Music Fund – Савви Золотарьова, Амелії Плошко, Марії-Луїзи Плєшакової, Софії Дубій, Олександра Федюрка, Андрія Заходякіна, Романа Лопатинського. Останні троє мали також виступи з оркестром у заключному концерті в Національній філармонії України.
Фестиваль стартував 1 жовтня, у Міжнародний день музики, і тривав до 5 жовтня. Загалом у його рамках відбулося 5 концертів, 3 з яких оф- і 2 онлайн. Дата початку події була обрана не випадково, адже Володимир Самійлович Горовиць – один із найвідоміших піаністів ХХ століття, безумовний ідол своєї епохи – народився саме в цей день у Києві.
Хто такий Володимир Горовиць?
Його добре знає весь світ. Українцям же часто доводиться шукати відповідь на запитання: як так сталося? Відповідь: дуже просто. Єврей за походженням, він народився у час, коли Україна ще була окупована царською росією. За його дитинства і юності відбулося кілька державних переворотів, які врешті перетворили життя доволі заможної і працелюбної родини піаніста на постійну гонитву за їжею і найнеобхіднішими предметами побуту.
Талант Володимира Горовиця зростав у тяжких умовах, штучно створених більшовицькою владою. Проте саме у Київському музичному училищі у класах Володимира Пухальського, Сергія Тарновського та Фелікса Блуменфельда піаніст здобув музичну освіту. Яскраве обдаровання, працелюбність і схильність до ризику виявлися запорукою раннього дебюту й широкої популярності виконавця на батьківщині. Проте, відчуваючи стискання зашморгу режиму довкола шиї, поклавшись на волю долі, у 1924 році зовсім молодий піаніст здійснив спробу виїхати на гастролі до Европи, а звідти – до США. Там його підхопила на сріблясті крила слава.
Горовиць дуже швидко став улюбленцем публіки. Його виконавський рівень був таким, що навіть коли долала обтяжлива депресія, від якої він по кілька років не сідав за рояль, публіка завжди терпляче чекала його на естраді й щоразу зустрічала переповненими залами та шаленством оплесків. Він був фаворитом серед фаворитів, «королем королів фортепіано», як називали його сучасники.
«Повернувся» піаніст до рідного міста лише навесні 1995 року, коли група ініціативних викладачів Київського музичного училища на чолі з музикознавцем Юрієм Зільберманом і композитором Іваном Карабицем започаткували в столиці дитячо-юнацький конкурс піаністів памʼяті видатного співвітчизника.
Конкурс чи фестиваль?
Приємно відзначити, що за роки існування Конкурс Горовиця став упізнаваною подією. Чимало хто сприйняв Horowitz Competition 30 не як святкування річниці діяльності, а саме як чергове змагання молодих виконавців.
Очільники по-доброму жартують із цього приводу, сприймаючи таку плутанину як афірмацію. Насправді вся команда щиро мріє про відновлення конкурсного життя, адже з 2019 року концертні зали Києва не бачили цього унікального змагання. Останній із проведених у Києві конкурсів проходив онлайн ще у 2021-му.
На час війни його було призупинено, однак відзначити ювілей усе ж наважилися. Як зазначають організатори фестивалю, 30 років – важлива дата, ігнорувати її було би не гідно.
Фортепіанні речиталі «горовиценят»
Упродовж чотирьох днів фестивалю (1–5 жовтня) слухачі мали змогу насолодитися виконавською майстерністю солістів. Так, саме їх – наймолодших учасників і лауреатів, що свого часу подолали «Горовиць-Дебют», у родині конкурсу називають «горовиценятами».
Відкриття у Національній філармонії було хоч і доволі камерним, та дуже теплим і щирим. Несприятлива погода, обстріли напередодні внесли небажані корективи у перший фестивальний концерт. Проте подію жваво обговорювали, ділилися враженнями й планами відвідати наступні фестивальні заходи. Із дня в день публіка розросталася – спочатку вщент заповненою залою Vere Music Hub’у, а далі й чисельними переглядами онлайнових подій, під якими слухачі залишали коментарі вдячності та вітання з чудовими виступами.
Савва Золотарьов, Амелія Плошко, Марія-Луїза Плєшакова, Олександр Федюрко, Софія Дубій та Андрій Заходякін – майже кожен із цих юних виконавців брав участь у конкурсі кілька разів. Декому випадало навіть не раз бути лауреатами «Горовиць-Дебюту» і Молодшої групи.
Більш зрілі, хоча ще й зовсім юні піаністи вже «обросли» власним баченням музичного твору, і у їхніх виконаннях почали вимальовуватися риси унікальних виконавських манер – схильність до традиційності або ж новаторський підхід у трактуваннях, тяжіння до більш класичного виконання твору або ж романтичного, стриманість у грі чи виконавська свобода… Кожен із них притягував погляди публіки, зацікавлював слухачів, вів за собою.
Для тих, хто чув цих піаністів кілька років тому ще зовсім дітьми, було очевидним їхнє виконавське зростання. А це ж – тільки початок! Цікаво, яких метаморфоз зазнає їхній стиль із часом?
За традицією фіналу
Нарешті 5 жовтня настала черга фіналу в Національній філармонії. Як це зазвичай відбувалося під час конкурсу, фестиваль Horowitz Competition 30 завершував концерт у супроводі симфонічного оркестру.
Філармонійна публіка щиро раділа появі на сцені юного Олександра Федюрка. У спогадах багатьох поціновувачів Конкурсу памʼяті Володимира Горовиця Сашко залишився ще зовсім малим, чиї ніжки не діставали педалей рояля, коли він грав у концерті переможців 2018 року. Нині ж підріс не лише він, а і його техніка. Тонке, проникливе виконання концерту Моцарта, по-класичному стримане й делікатне і по-дорослому професійне, торкалося душі. Слухачі не бажали відпускати музиканта після завершення виступу, довго аплодували, очікуючи «біса». Публіка з радістю накинулась би на нього в антракті, та виконавець змушений був покинути філармонію до завершення відділення, адже поспішав на потяг.
Виступ іще одного з лауреатів – Андрія Заходякіна – теж неабияк потішив залу. Його виконання було натхненним і харизматичним, він привертав увагу артистичністю й емоційністю. Гості вечора довго не розходилися на антракт, вибухаючи оплесками і вигуками «браво!» на честь юного піаніста.
Із легкістю можна припустити, що Моцарт схвалив би такі інтерпретації своїх творів, а оваціям виконавців міг би й позаздрити. Проте дійсно «розірвало» публіку друге відділення! Романтичний Брамс у виконанні Романа Лопатинського!
Улюбленець публіки, Роман довів залу до шаленства. У нестямі від гри слухачі починали аплодувати між частинами концерту, та хіба ж їх можна було засуджувати?.. Овації не вщухали й по завершенню. Чотири рази виконавця викликали на уклін, аби все ж почути від нього «біс».
І він був! Фанфарний і урочистий ля-бемоль-мажорний Полонез Шопена слухачі зустрічали стоячи, не приховуючи радості від продовження концерту. Роман навряд чи виконував його випадково. Один з улюблених у репертуарі Володимира Горовиця – складний і ефектний, крупний за формою і вражаючий силою впливу на аудиторію – він часто звучав на «біс» і в концертах самого маестро. Але саме для конкурсної публіки головна тема цього твору є фактично саундтреком. Її фанфарне звучання традиційно відкривало кожне прослуховування Конкурсу памʼяті Володимира Горовиця та кожен концерт лауреатів!
Природно, що виступ Романа глибоко вразив публіку. Вдвічі старший і вдвічі досвідченіший від партнерів по сцені, він цілком і повністю віддався натхненню, задоволенню від гри і спілкування з аудиторією. Його виступ було цікаво не лише слухати, а й споглядати. Упевнений і вільний від напруги початківця, Роман знайшов достатньо сил, щоби після такого складного чотиричастинного Брамсового концерту виконати ще один віртуозний твір, який, до того ж, доволі важко називати мініатюрою. Напевно, якби цей Полонез не був таким символічним у контексті концерту й конкурсу в цілому, «біс» можна було продовжити принаймні ще кількома пʼєсами…
Від Києва до світу – і навпаки!
Але! Все колись добігає кінця, та він необхідний, аби дати час і простір чомусь новому – як-от наступному XIV Конкурсу Горовиця!
Цьогорічний фестиваль проходив під гаслом «from Kyiv – to the World» («від Києва до світу»). У ньому – очевидне послання, яке апелює до історії та сьогодення. Історія нагадує причину втечі Володимира Горовиця за кордон. Сьогодення повторює, що історія циклічна.
Але так само між рядками кожен мрійник прочитає бажання організаторів побачити, як зі світу до Києва зʼїдуться майбутні королі фортепіано, а під фанфарну тему Полонезу Шопена ля-бемоль мажор на сцену філармонії вийдуть нові учасники та згодом і лауреати Міжнародного конкурсу молодих піаністів памʼяті Володимира Горовиця!
Мріймо разом із ними!
Вікторія МИКОЛАЙЧУК
Фото Дмитра ГОЛОВЧЕНКА
