Афіша нового концертного сезону вийшла незвичайно оригінальною, дуже насиченою і різнобарвною! Дніпровських слухачів очікує справжній фестиваль диригентів і потік світових та всеукраїнських музичних прем’єр!

Сезон вісьмох маестро – різних натхненних стилів роботи з оркестром! Шість зіркових українських диригентів і два гостя – з Британії та Німеччини! Маститі диригентськіі постаті – Володимир Сіренко, Володимир Сивохіп, Віктор Плоскіна, Дмитро Логвин! Молоді талановиті лауреатські імена – Юрій Літун, Андрій Рахманін. Диригентський ангажемент сезону – Стів Еллері й Грегор Бьотчер.

У програмах концертного сезону 2024–2025 у Дніпропетровській філармонії звучатиме чимало популярних творів західноєвропейських композиторів усіх стильових напрямів – від барокової «Глорії» Антоніо Вівальді до симфонічних шедеврів пізнього романтизму – Джоаккіно Россіні, Карла-Маріїї Вебера, Джакомо Пуччині, Ріхарда Штрауса.

Але, як ніколи, – географічно різноманітна мапа представлених композиторських імен! Помітний наголос на ще незнайомих камерних, симфонічних, ораторіальних шедеврах трьох національних музичних шкіл романтизму – англійської, австро-німецької, французької. Кожен із творів – відповідь на завжди актуальні, надто болючі саме для нас сьогодні питання життя і смерті, головних сенсів людського існування?

Поки філармонія готується до відкриття сезону, в минулу п’ятницю, 13 вересня, вперше в Дніпрі вже звучала камерна музика англійських композиторів, творчість яких припала на десятиліття до і після Першої світової війни, – часи зародження в Європі німецького нацизму. Це твори англійських сучасників Моріса Равеля, який присвятив свій Концерт для лівої руки австрійському піаністові, ветерану Першої світової Паулю Вітгенштайну, котрий втратив праву руку, а загиблим на війні друзям у 1917 році – фортепіанну сюїту «Гробниця Куперена».

Камерні твори британців писались майже в один час із романами й повістями письменників – учасників Першої світової Ернеста Гемінгвея, Сомерсета Моема, Ярослава Гашека, Алана Мілна, Джона Толкієна. У їхній творчості відбилися викликані політичними потрясіннями карколомні зміни психології та духовного життя «втраченого» покоління, як його назвав Еріх Марія Ремарк у романах «На Західному фронті без змін» та «Повернення».

Здається, у пошуку ідеалу англійські композитори опинились на межі імпресіонізму-постромантизму-експресіонізму, але це зовсім не так. «Lady Radnor’s suite» одного з засновників руху за відродження англійської національної музики, сера Чарлза Гюберта Паррі, відомого «Кембріджською» й «Англійською» симфоніями, а ще і симфонічною поемою «Від смерті до життя», Одою «Війна й мир», Елегією пам’яті Брамса, хоровими ораторіальними творами, мотетами, гімнами, псалмами. спадкоємними до традицій Георрга Фрідріха Генделя.
Цікаво, що ви скажете про «Капріоль-сюїту» для струнних Пітера Уорлока, автора не дуже численних творів для струнного оркестру й фортепіано, шанувальника музики Уельсу та Ірландії, ініціатора фестивалів музики Фредеріка Деліуса.

Маєте познайомитися з «Сюїтою Святого Павла» для струнного оркестру, ор. 29. популярного в часи після Першої світової війни Густава Холста, більш відомого у музичних колах оркестровою сюїтою «Планети». Індивідуальність творчого стилю композитора – в лаконізмі, відкритості, прагненні до мінімалізму, незвичайному перетині впливів: англійських народнопісенних ідіом з традиціями Ріхарда Вагнера й Ріхарда Штрауса, Моріса Равеля.

У «золотому» перетині камерної програми – Серенада для струного оркестру, ор. 20 Едварда Елгара, створена і вперше виконана 1892 року. Її можна вважати композиторською «пробою пера», де Ляргето, найбільш досконале за виразністю, є прообразом зрілих творів композитора.

Диригент концерту, гість Дніпропетровської філармонії, лауреат Міжнародного конкурсу імені Сергія Прокоф’єва, премії у номінації «Соло» й Національного конкурсу камерних ансамблів Андрій Рахманін, отримав свої заслужені аплодисменти. Молодий і талановитий випускник за класом скрипки Донецької державної консерваторії, згодом асистентури-аспірантури Національної музичної академії у класі заслуженої артистки України Ольги Рівняк, він брав участь у концертах Бетховенського фестивалю в Бонні в групі перших скрипок, концертував як перша скрипка Київського камерного оркестру. До російського вторгнення в Україну, успішно виступав із Маріупольским камерним оркестром «Ренесанс».

Відкриття симфонічного сезону відбудеться вже в найближчу п’ятницю, 20 вересня. Здається, вперше у Дніпрі в цей вечір звучатиме Концерт для скрипки з оркестром, ор. 61 Едварда Елгара, безперечно найвидатнішого англійського композитора межі ХІХ–ХХ століть, дійсного Лицаря Ордена Заслуг, Майстра королівської музики і Кавалера Ордена королеви Вікторії. Автора першої англійської симфонії вшановують Елгарівські фестивалі в театрі «Ковент-Гарден» та Елгарівське музичне товариство.

Сучасник Першої світової війни, Елгар присвятив пам’яті загиблих героїв «Перший Урочистий і церемоніальний марш», традиційно виконуваний на одній із двох важливих щорічних патріотичних подій Британії – заключному концерті ВВС. Ще двома відгуками композитора на події Першої світової постали драматичний Концерт для скрипки з оркестром, написаний для Фріца Крейслера (прем’єра 1910 року, звукозапис з Ієгуді Менухіним у 1932-му), і трагічний Концерт для віолончелі з оркестром, ор. 85 (1919).

На дніпровській сцені Концерт для скрипки Едварда Елгара прозвучить у виконанні улюбленця дніпровської публіки, скрипаля Дмитра Ткаченка, володаря Концертного диплома, Premier Prix і звання Fellow лондонської Guildhall School of Music and Drama, лауреата кількох міжнародних конкурсів, у тому числі в Данії, Польщі, Україні, члена журі багатьох престижних конкурсних змагань, керівника майстер-класів у Японії, Кореї, Сінгапурі, Китаї, Туреччині, Мальті, співзасновника й художнього керівника Міжнародного музичного конкурсу імені Бенджаміна Бріттена в Лондоні.

Диригуватиме Володимир Сіренко, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, Кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, номінант на здобуття 47-ої премії GRAMMY.

Як відомо, Володимир Сіренко – не тільки майстер виконання музики романтизму і композиторів ХХ століття Густава Малера, Джакомо Пуччині, Клода Дебюссі, Ігоря Стравінського, Карла Орфа, Артюра Онеггера. Він – чудовий прем’єр–постановник й цікавий інтерпретатор музики українських авторів – Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Лесі Дичко, Євгена Станковича, Івана Карабиця, Віталія Губаренка, Геннадія Ляшенка, Ганни Гаврилець. Святослава Луньова, Ігоря Щербакова, Вікторії Польової, Олександра Шимка, Кармелли Цепколенко, Юрія Ланюка, Золтана Алмаші.

У вечір відкриття сезону нас очікує ще й прем’єра присвяченої Сіренку симфонії-балету «Зелені святки» Віталія Губаренка. До речі, на сцені DNIPRO-OPERA з успіхом багато років йшла вистава моноопери Губаренка «Листи кохання» за новелою Анрі Барбюса «Ніжність». І не випадково, адже музиці композитора властива сучасна палітра особистісних настроїв, драматичні сцени, інтимність ліричних висловів.

Твори Губаренка цікаві завжди сміливим жанровим пошуком нових форм виразу, серед яких, зокрема. опера-балет («Вій»), симфонія-балет («Асоль» із сопрано і тенором, «Майська ніч», «Liebestod», «Зелені святки»). Не залишився байдужим Губаренко і до картинності та ліризму обрядового купальського і русального пісенного мелосу, що неодмінно зацікавить дніпровських слухачів симфонії-балету «Зелені святки».

І ще одна прем’єра – колоритні «Троїсті музики» Левка Колодуба, вже знайомого дніпровським слухачам за «Гуцульською рапсодією» та симфонічною поемою «Великий Каменяр», вперше опублікованою з ініціативи директора Дніпропетровської філармонії О. Хасапова за дозволом дочки композитора музикознавиці Оксани Колодуб.

Доволі вишукані програми дніпропетровським слухачам запропоновані британським диригентом Стівом Еллері. Відомий як маестро оперний і симфонічний, Еллері – диригент високої музичної ерудиції, сміливий, відкритий і розкутий концертний комунікатор. Його аудиторія надзвичайно різноманітна. Це не тільки вищі кола сучасного істеблішменту, а й різноманітна за музичними інтересами масова аудиторія (до 5000 й 10 000 слухачів).

Еллері диригував в усіх крупних німецьких культурних центрах, у Королівському Альберт-холі в Лондоні (концерт до 100-річчя незалежності Польщі). Працював у ICE Centre в Кракові з колективом солістів, хором і симфонічним оркестром в опері «Галька» Станіслава Монюшка. Був запрошеним диригентом у Берлінській і Мюнхенській філармоніях, Лейпцизькому Гевандхаузі. Виступав із симфонічними й оперними оркестрами всіх континентів – у Китаї, Японії, Австралії, Перу, Мексиці, В’єтнамі, Індії, Гані. Співробітничає із Passion Artists, Aalto Musictheatre Essen, Elbphilharmonie-Laeiszhalle Hamburg, Opera Classica, Opera Podlasca, Opera Classica Europa.

У його творчому колі – режисери-постановники оперних вистав Marek Weiss, Maarten van der Duin, Michael Vaccaro, співаки Giovanni Maria Palmia, Lucca Balabio, Florian Gotz, Sacha Zarrabi, Magdalena Hinterdobler, Beata Kortner, інші. У репертуарі – бісовані й рідкісні, часом унікальні сценічні оперні постановки – «Чарівна флейта», «Одруження Фігаро», «Дон Жуан», «Так вчиняють усі жінки» Моцарта, «Вексель на шлюб», «Мандрівка до Реймса, або Отель “Золота Лілія”» Россіні, «Сіцилійська вечеря» Верді, «Сестра Анжеліка», «Джанні Скіккі», «Богема» Пуччині, опери Бізе, Леонкавалло, чотири опери Монюшка, Бартока. Також симфонічні твори: Симфонія № 4 Шуберта, «Павана для інфанти» Равеля.

Маестро Еллері вже трохи відомий дніпровським слухачам як спеціальний гість триб’юту Дасті Спрингфілд, ікони поп-музики 1960-х, що відбувся в парковій концертній атмосфері кінця минулого сезону. Емоційний і стильовий мікс із поєднання класичного й романтичного спектрів з імпресіонізмом і музикою ХХ століття – певна творча знахідка Стіва Еллері в популяризації серйозної музики.

2 листопада під його орудою заплановано вечір акварельних настроїв майстрів «золотої доби» норвезького й фінського мистецтва. Симфонічна поема «Фінляндія» та Симфонія № 5 засновника й класика фінської академічної музики Яна Сібеліуса й Концерт для фортепіано Едварда Гріга. Сольну партію в концерті виконає піаністка Наталія Соколенко.

А в програмі 22 листопада – яскрава концертна увертюра «Римський карнавал» Гектора Берліоза, своєрідний путівник по оркестру, написаний на основі хорових і вокальних партій його опери «Бенвенуто Челліні». За тим – емоційно витончена Сюїта № 2 з одноактного балету «Дафніс і Хлоя» Моріса Равеля, на лібрето Михайла Фокіна, замовлене Сергієм Дягілевим, що відроджує античний пасторальний міф про кохання. На музичний десерт знавцям і любителям віртуозного скрипкового мистецтва пропонується Концертний полонез для скрипки та «на біс» – «Блискуча фантазія на теми з “Фауста” Гуно» Генріка Венявського.

6 грудня під управлінням Стіва Еллері звучатимуть симфонічні варіації «Енігма», ор. 36 Едварда Елгара. Автор загадкового «Шифру Дорабелла» розгортає міркування на оригінальну тему-загадку в 14-ти, різних за характером зашифрованих в абревіатурах імен і прізвищ окремих персон, варіаціях, вибудовуючи галереєю музичних ескізів друзів і близьких.

Однак за звуковою поверхнею приховано філософську глибину, яку виявляє символізм останньої варіації із сакральним надземним звучанням органа. Мабуть, саме це дозволило «Енігмі» стати звуковим символом британського Дня пам’яті загиблих у Першій і Другій світових війнах. Щороку біля лондонського Кенотафа кількома об’єднаними оркестрами виконується піднесене, скорботне Аdagio Дев’ятої варіації, «Nimrod» з «Енігми».

Програму продовжить музичний ампір грандіозного Концерту для фортепіано № 5 Людвига ван Бетховена. В часи автора підвладний лише новаторській монументальній чоловічій фортепіанній техніці боннського генія, сьогодні він піддається жіночій енергійності й технічній вправності. У цьому має переконати лауреатка міжнародних конкурсів, заслужена артистка України Марія Пухлянко.

У фіналі концерту під орудою Стіва Еллері звучатиме хорова новинка сезону – Schicksalslied, «Пісня долі» для хору з оркестром, ор. 54 Йоганнеса Брамса на вірші німецького поета-романтика Фридріха Гьольдерліна. Написана вона після «Німецького реквієма» й до Першої симфонії, перед героїчною «Тріумфальною піснею» на біблійні тексти Апокаліпсиса, яка відгукнулась на франко-прусську війну 1870 року. За словами Брамса, ця «невелика пісня», Schicksalslied, дякуючи тексту Гьольдерліна, наближується до поетичного Реквієма.

І якщо в «Тріумфальній» утілено міркування Брамса про долю Німеччини, її єдність, то в «Пісні долі» – роздуми на тему фатумного прокляття, невблаганної сліпої долі. Ангели, чисті, блаженні генії, ефірні тіні як метафори стражденних людей, кинутих фатумом у невідомість і біду, – такий образний стрій мініатюри.

Томління духу в струнних, мотив долі у литавр, ораторіальні генделівські й бахівські пасіонарні інтонаційні асоціації, похмурий, бурхливий характер оркестрової партії трьох хорових строф, незвичне поєднання соло флейти у високому регістрі й піано трьох тромбонів, – усе це надає маленькій хоровій поемі просвітленої урочистості. Наостанок – суб’єктивне відчуття незавершеності, безвихідь вічної дилеми життя і смерті. Як в античних трагедіях, завислий знак питання…

До речі, «Пісня долі» – новий досвід камерного хору Дніпропетровської філармонії, мабуть, єдиного сьогодні філармонійного хорового колективу в Україні. Створений дирекцією концертного закладу в умовах загрозливої суцільної небезпеки концертного сезону 2023–2024 року, він набув знаковості духовного протистояння митців воєнним загрозам. Коли звучать гармати – музика не замовкає, вона очищує і надихає душі.

Гучною музичною подією сезону обіцяє стати прем’єра у Дніпрі 28 вересня Messe de Requiem французького композитора доби романтизму Габрієля Форе. Диригуватиме маестро Грегор Бьоттчер.

Як музикант і особистість він формувався у красивому старовинному, багатому, із 60-ма музеями, картинною галереєю, 45 театрами, місті Гамбурзі, що в Німеччині. Воно відоме музично ще з часів Генделя й Кайзера своїм оперним театром. Бьоттчер навчався гри на духових інструментах – трубі, валторні, а також на фортепіано в музичній школі у Потсдамі, неподалік Берліна. Для нас це місто звучить сьогодні по-особливому, бо стало місцем історичної антифашистської зустрічі лідерів «великої трійки» – держав антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні в серпні 1945-го.

Між 2017 і 2020 роками Бьоттчер удосконалювався за класом валторни в Університеті мистецтв Берліна. Отримав диригентську освіту в Університеті сценічних мистецтв у Відні.

Грегор Бьоттчер – ініціативний маестро, заснував хор та оркестровий ансамбль «Con Tutti». Як керівник колективу, здійснив успішні постановки «Die Fledermaus» та «Der Freischutz». Займається аранжуванням класичних творів, із яких опубліковані та записані на радіо й телебаченні валторновий квартет «Skarven» і «Stabat Mater» Перголезі. Дебютував із симфонічним оркестром Національної філармонії України в Києві, також із литовським Каунаським міським оркестром і казахським Карагандинським симфонічним оркестром. Працює з оркестрами інших європейських концертних центрів.

Виконуваний під його орудою Messe de Requiem Форе – частка гіркого досвіду переживання композитором подій франко-прусської війни, Паризької комуни, Першої світової війни. І справжнє етико-філософське міркування про світ і людину.

Відоме саркастичне ставлення Форе до цієї життєвої й філософської проблеми, висловлене в антиномії: «Світ – порядок, людина – це безлад». Але то не її провина, міркує Форе в листі до дружини. Кинута у світ, де усе здається гармонійним, людина дістає випробування. Недосконала, обтяжена фізичними й моральними слабкостями, з психологією дитини, вона прагне стати мудрою при умові винагороди. Та замість цього отримує обіцянку забуття, буддистську нірвану, «Requiem aeternam» (вічний спокій). Здобувши «нещасний пакет зла», людина засуджена боротися за життя. Позбуватися ближнього, щоб не бути знищеною.

У Requiem Форе ідею вічного спокою протиставлено світові людських страждань. Однак усупереч афористично висловленому композитором, твір випромінює любов і співчуття ближньому. При спорідненості з традиціями Моцарта – Керубіні – Гуно – Франка – Брамса – Дворжака композитор уникає апокаліптичної жахливості «страшного суду». Навпаки, він шукає теплих, сердечних музичних висловів для тих, хто втратив усе.

На тлі масивних ораторіальних творів німецьких романтиків Requiem Форе, ліричний за інтимністю почуттів, камерний, пісенно-мелодичний, із прихованими смислами, змусив Пуленка сказати, що ця музика стискає в камінець. Єдина у скороченій струнній групі скрипка солює у «Sanctus». Арфа, литаври та орган замість духових інструментів, – усе це, звісно, не сприяло розумінню більшістю сучасників.

Але, за словами композитора, його розуміння смерті саме таке: щасливе звільнення, надія на потойбічне щастя, а не стражденний кінець. Проникнутий ідеєю вічного спокою, Requiem Форе дійсно трохи нагадує містичні сторінки вагнерового «Парсифаля». Тому, мабуть, П’єр Лало назвав його «месою мертвих без драми, …без страхів, повною м’якості, грації і майже блаженства».

Для камерного хору Дніпропетровської філармонії це друга прем’єра крупної хорової форми після успішного дебюту – виконання «Оди до радості», останньої частини Дев’ятої симфонії Людвіга ван Бетховена під керівництвом Айдара Торибаєва.

Враження слухачів мають поглибитись у цьому ж концерті виконанням Четвертої симфонії, ор. 98 Йоганнеса Брамса, останньої симфонічної сповіді композитора. Від тихої печалі елегії Allegro non troppo, що резонує з трагічними шубертіанськими відголосками «пережитої долі», до протиставлення піднесеного споглядання строгої краси природи й мистецьки прекрасного в Andante moderato. Від внутрішньо контрастної за протидіючими силами скерцозності Allegro giocoso до справжньої трагедії, розпачу, крику душі, що передбачує драматичну розв’язку Allegro energico e passionate. Із фатальним Dies irae й відкритою драматичною боротьбою людини з невмолимим Фатумом Фінал – психологічна поразка особистості в битві з Долею.

Афіша нового концертного сезону переконує в подальшому сміливому розширенні культурного простору української музики в Дніпрі – справжня антологія національної музичної думки від ХІХ століття до наших днів: Михайло Вербицький, Борис Лятошинський, Мирослав Скорик, Левко Колодуб, Віталій Губаренко.

Лінію розпочатого минулого концертного сезону знайомства з симфоніями видатного українського диригента й композитора, автора Державного Гімну України Михайла Вербицького продовжить у концерті 4 жовтня німецький диригент Грегор Бьоттчер. Поряд з українською музикою звучатиме Концерт для віолончелі Роберта Шумана, «Симфонічні танці» Едварда Гріга, фольклорно забарвлені поспівковим мелодизмом і танцювальними ритмами словацької й угорської музики в стилі вербункош «Dances of Galanta» Золтана Кодаї.

Українська музика як органічна й неповторна частина європейського культурно-історичного процесу звучатиме і в концерті 26 жовтня під орудою маестро Дмитра Логвина – професора, народного артиста України. «Слов’янський концерт» Бориса Лятошинського постане фіналом у програмі творів австро-німецького романтизму – увертюри з музики до п’єси Гельміни фон Чезі «Розамунда», ор. 26 Роберта Шуберта й грандіозної Симфонії № 4 («Рейнської»), ор. 120 Роберта Шумана. Диригента, без сумніву, надихатимуть враження від картинності рейнських ландшафтів і могутнього середньовічного Кьольнського собору, отримані під час нещодавніх успішних концертних виступів із Дніпровським оркестром «Пори року» на Днях Дніпра в Кьольні.

У тому ж ключі вирішено й програму концерту 9 листопада. Романтична увертюра «Сон літньої ночі» Фелікса Мендельсона й Симфонія № 1 Франца Шуберта як піднесена інтродукція традицій до Концерту № 7 для скрипки з оркестром Мирослава Скорика.

Музика генія й символа української музики ХХ століття, народного артиста України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, професора, члена-кореспондента академії мистецтв України, Героя України є знаковою в усьому світі. Вона знайома усім і кожному, хто має безпосередню справу з музикою, і просто дилетантам через безкінечно кантиленну «Мелодію», яку співають і грають у США, Франції, Німеччині, Італії, інших країнах світу. Це – символ української душі, святої віри у Любов, Красу, Добро, Сердечність.

Творча спадщина Мирослава Скорика, автора легендарної музики до «Тіней забутих предків» Параджанова, «Гуцульського триптиха» й «Карпатського концерту», «Карпатської рапсодії», кантат «Весна», «Людина», поеми-кантати «Гамалія» для солістів. хору і симфонічного оркестру. Опери «Моїсей» за поемою Івана Франка, трьох балетів, концертів для альта й віолончелі з оркестром, 24-х каприсів Паганіні для симфонічного оркестру, трьох концертів для фортепіано з оркестром і десяти концертів для скрипки, чотирьох партит і великої кількості камерних та інструментальних творів, популярних пісень і джазових композицій, – одна з найяскравіших і мудріших, пов’язаних із трагічною й талановитою долею українського народу, сторінок життя сучасного українського мистецтва.

Концерт № 7 для скрипки з оркестром написано у 2011 році спеціально для львівського скрипаля, лауреата міжнародних конкурсів, заслуженого артиста України Назарія Пилатюка. У його виконанні 2014 року Концерт був записаний студією NAXOS із Національним одеським симфонічним оркестром під керівництвом диригента Хобарта Ерла.

Зіркова творча біографія Назарія Пилатюка багата на гран-прі й золоті медалі. По закінченні у 2009-му Національної музичної академії імені Миколи Лисенка за класом свого батька Ігоря Пилатюка та майстер-класів у Богодара Которовича, був відзначений Золотою медаллю. Отримав гарний досвід концертмейстера симфонічного оркестру польського міста Ополе, ставши наймолодшим на цій посаді в історії усього польського виконавства. Очолював концертмейстерську посаду в Молодіжному симфонічному оркестрі «INSO-Lviv». Лауреат Міжнародного конкурсу скрипалів Богодара Которовича у Харкові, імені Карла Флеша в Угорщині, імені Миколи Лисенка в Києві, здобув Гран-прі конкурсу «У благословенні скрипалевих рук» у Тернополі.

Відзначений Золотою медаллю Академії мистецтв України. Учасник київського Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест», Днів музики над Одером у Польщі, Фестивалю німецької музики у Польщі, Фестивалю в Гантері у США, Charnleston Music-Fest у США. Як диригент стажувався в Академії Ференца Ліста у Веймарі (Німеччина), співпрацював із величезною кількістю зіркових і видатних диригентів, виконавців.

9 листопада в Дніпрі Назарій Пилатюк – соліст у присвяченому саме йому Концерті № 7 для скрипки з оркестром Мирослава Скорика. За диригентським пультом буде Дмитро Логвин.

Надзвичайною музичною подією сезону, як ми очікуємо, стане виконання Симфонії № 5 видатного митця ХХ століття, лауреата Державної премії Грузії імені Шота Руставелі Гії Канчелі. Композитора мудрого й простого, трагіка та лірика, споглядального, поетичного й іронічного, прихильника давніх грузинських хорових піснеспівів і експериментатора з новими композиторськими техніками.

Канчелі – автор семи симфоній, серед яких Друга «Піснеспіви» й Четверта «Пам’яті Мікеланджело», та опери «Музика для живих», Літургії «Оплаканий вітром» для альта з великим оркестром, «Ранкової молитви» для альтової флейти, малого оркестру й фонограми, «Нічних молитов» для струнного квартету і фонограми, «Lament» пам’яті Луїджі Ноно, інструментальних концертів. Величезної кількості хорових, камерних інструментальних і вокальних творів, надзвичайно яскравої, настроєвої музики для кіно, в тому числі кінофільмів «Міміно» й «Кін-дза-дза».

Це композитор, дитинство, творча молодість і зрілість якого пов’язані з Тбілісі, Грузією, – країною, яка раніше за Україну відчула на собі страх і біль від російської агресії, а потім раніше за інші країни щиро відгукнулася на страждання українського народу.

На титульній сторінці симфонії, прем’єра якої відбулася 27 лютого 1978 року в Тбілісі, є присвята батькам композитора. Адже, за словами Гії Канчелі, батьки – це назавжди пам’ять і вічна сповідь. Дійсно, Симфонія № 5 є сповіддю про «золоту пору» кожної людини – дитинство. А ще це – біль скорботного серця від втрати батьківського тепла, почуття провини, шани й поваги до старших поколінь та свята любов до духу предків, так властива багатьом поетам Грузії – від автора вірша «Скорботне серце» до Галактіона Табідзе.

Біль, який випромінює музика симфонії, призначений не викликати песимізм, що вбиває життєлюбство й оптимізм, а пробудити від сну байдужості, спонукати співчуття іншим. Четверта симфонія Канчелі – міркування про неповторність кожного життя, роздум про несправедливість страждання невинних.

Свого часу відомий грузинський музикознавець Гіві Орджонікідзе назвав її «реквіємом без молитви і ритуального тексту». Майже класична за формою, чотиричастинна симфонія – музика тиші, монологічної філігранності інтонації у психологічно насиченому контрастами й хроматичними вертикально-горизонтальними перетіканнями тональному просторі.

Простір той розподілено на два полюси. На одному – дитячі пісні, мрії, Adagio, вальс, на другому – душевні дорослі тривоги, драми, сенси життя у їхній боротьбі, хаос, шок, безнадійність Allegro, голосіння. Та наприкінці – тиха мелодія, піснеспів дитинства, ідеалістичне прагнення світла, «ліричне серце».

Цікаво, що прем ’єра симфонії на ХХІІ Фестивалі двох світів у місті Сполето не викликала очікуваного розуміння слухачів. Були інші щасливі для Європи часи. Наша прем’єра – співзвучна теперішній дійсності, де замах на дитинство став трагічною щоденною статистикою. Він має довести зворотне у часи переоцінки цінності людського життя, війни світоглядів прагматизму й егоїстичної відстороненості, відчайдушної сміливості, щирої безкорисливої віддачі. Це – запорука повернення цінності обов’язку й морального боргу, вирішення дилеми провини й спокути.

Симфонія № 5 Гії Канчелі звучатиме у виконанні Академічного симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії під орудою зіркового, надзвичайно експресивного майстра оперних театральних вистав і симфонічної, передусім романтичної, музики, лауреата Міжнародного конкурсу диригентів імені Стефана Турчака, заслуженого артиста України Віктора Плоскіни. Диригент з ім’ям і великим виконавським досвідом, він має чимало прихильників в Україні, Іспанії, Франції, Німеччині, Великій Британії, Японії, США, Македонії, Польщі, багатьох західних і східних країнах світу.

Викладач Національної музичної академії України, Плоскіна дає майстер-класи для молодих диригентів, кожного сезону представляє нову яскраву музику, ініціює музично-просвітницькі заходи, дбає про розширення слухацької аудиторії Дніпропетровської філармонії й збагачення музичної слухацької культури міста.

Не обійдеться 87-й концертний сезон і без повернення 20 листопада до «модного» музичного тренду – музики кіно, яку із задоволенням грає Академічний симфонічний оркестр Дніпропетровської філармонії під орудою маестро Віктора Плоскіни. Концерт супроводжується відеорядом, шаленими оплесками й аншлагами. Бо музика кіно – це новий вимір масової музичної свідомості початку ХХІ століття, сегмент оновлення «крові, плоті й духу» академічної музики для всіх. А різдвяна кришталева музика до «Гаррі Потера» в кінці грудня стане введенням до Різдва й вінцем осінньо-зимового календаря сезону.

Наталія ТАРАСОВА

Фото надані Дніпропетровською філармонією