5 жовтня на сцені Львівської національної філармонії у рамках Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти» відбувся концерт з ексцентричною назвою «Молотки і Майстер», що несвідомо спонукає провести паралель із твором провідного композитора європейського авангарду П’єра Булеза «Молоток без Майстра»
Слід зазначити, що програма заінтригувала не менше, адже складалася із Симфонії № 3, опус 50 Бориса Лятошинського у перекладенні для двох роялів у вісім рук Гліба Фаренюка і творів молодих композиторів Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, а саме: Аліси Формазюк «У чорно-білих тонах», Ксенії Стеценко «Nucleart» і «Laulasmaa», Анастасії Сисенко «Стилос», Мар’яна Філя «Три прелюдії», Ігнатія Мойсеєва «Дві прелюдії» та Дениса Кучера «Три п’єси». Варті особливої уваги також модераторка Поліна Кордовська й виконавці: Христина Бенюк, Соломія Саламанюк, Гліб Фаренюк і Віталій Дворовий.
Перед початком концерту в залі панувала досить напружена атмосфера, хвилювалися не лише композитори та виконавці, а й слухачі. Адже більшість із них прийшла підтримати молодих музикантів – друзів, одногрупників, знайомих, яким випала можливість презентувати себе на великій сцені. На жаль, у приміщенні було мало людей, частина публіки вирішила приєднатися до прямої трансляції. Та попри це, не було відчуття, що зал пустий, бо дещиця присутніх заповнила його трепетним очікуванням і палким уболіванням.
На сцену вийшла модераторка Поліна Кордовська. Спокійним тоном, із драматичними паузами, що тримали увагу всіх, вона готувала появу музикантів, влучно акцентуючи на тому, що сьогодні надано слово молоді, яка творить майбутнє, зокрема, формує сучасну українську культуру.
Концерт відкрився твором Аліси Формазюк «У чорно-білих тонах», який виконав Віталій Дворовий. Із перших нот піаніст занурив слухачів у таємничу атмосферу композиції: чорно-білі тони були як на яву – цілковита темрява і лише білий промінь прожектора, спрямований на Віталія, так і в уяві – мінливість, сумніви, хитання між песимізмом і оптимізмом, що власне й було ідеєю композиторки.
Твір і його виконання абсолютно зачарували слухачів. Також приємною була ініціатива піаніста запросити на сцену композиторку, аби вона отримала заслужені захоплені оплески. Далі впродовж концерту виконавці так само давали змогу аудиторії побачити молодих творців, але, на жаль, не всіх.
Наступний номер – дві п’єси Ксенії Стеценко, виконавець – Гліб Фаренюк. Композиції помітно відрізняються одна від одної. І не дивно: час написання творів – до повномасштабного вторгнення (2021) і під час нього (2022) – та назви («Laulasmaa» – село в Естонії, де знаходиться центр Арво Пярта, і «Nucleart» – у перекладі «ядерний») справді контрастують.
Композиторка пояснює, що «Nucleart» – твір-реакція на розмови про загрозу атомної війни, а «Laulasmaa» – композиція, створена під враженнями від музичного паломництва до центру Арво Пярта. У тому центрі вона мала можливість особисто зустрітися з композитором: «Я була так натхнена цією мандрівкою…, що написала цей твір на одному диханні одразу після повернення додому».
Гармонії, динамічні відтінки, ритмічні фігури – усе якнайтонше транслювало рефлексію авторки на обрані теми. Певна прямолінійність піаніста у контакті з клавіатурою часом була дуже влучною, а часом – не зовсім, але розуміння та втілення задуму композиторки не дали сумніву, що за інструментом – професіонал.
«Музика, що написана в час війни, коли дисонанси загострені як ніколи, а так хочеться світлих гармоній», – такими словами презентується композиція «Стилос» Анастасії Сисенко. Промовиста гра Віталія Дворового дала форму безперервному потоку цього твору, у якому зовсім легко втратити зосередженість і відчуття єдності матеріалу.
Не можу того ж сказати про цикл Мар’яна Філя, а саме про його три прелюдії «Проміння лісу», «Гнів» і «Містична ніч», пронизані українською міфологією. Магічні творіння Мар’яна контрастували не лише між собою, а й із програмою концерту, що виявилася доволі одноманітною на їхньому тлі.
Виконавиця Христина Бенюк була такою ж різноплановою. Своїм туше вона вправно передавала як вдумливі, споглядальні, так і подекуди строкаті й нестримні характерні епізоди. І це, гадаю, вплинуло на зацікавлення слухачів.
Дві прелюдії Ігнатія Мойсеєва – щось незрівнянне. Ковток свіжого повітря, яскравий промінь світла, що уявно наповнив усю, до того темну, залу. Відчувається, наче композитор прагне вийти за рамки вже сформованих стилів, адже його творчість вражає свіжістю й самобутністю.
А розкрити дивовижність циклу вдалося Соломії Саламанюк. Вона не менше здивувала слухачів особливістю інтерпретації, що немов оживила музику, а нею – усе навколо.
І завершив представлення творчості молодих композиторів опус Дениса Кучера. Його цикл «Сон», що складається з трьох частин («Компас», «Спогад» і «Політ»), виконав раніше згаданий Гліб Фаренюк. Тут була абсолютно влучною прозора, чітка й збалансована манера виконання. Цикл відповідає назві, адже невловимість, неочікуваність і деяка гіперболізація притаманні снам. Автор та інтерпретатор зуміли надати цілісності тому, що в природі так швидко вислизає з пам’яті.
Ось і настав кульмінаційний момент концерту – Борис Лятошинський, Симфонія № 3 у перекладенні для двох фортепіано у вісім рук Гліба Фаренюка. Її світова прем’єра є найактуальнішою саме для українців. Епіграф твору «Мир переможе війну», що піддався осуду спілки композиторів, зараз щемить у серцях кожного українця і, власне, звучить музикою цієї симфонії.
Не дарма Гліб узявся за фортепіанну транскрипцію у березні 2022 року, в розпал повномасштабної війни, яку провадить росія. Симфонія свого часу народилася під російським гнітом, змогла його витримати і стати міцнішою, бо тепер – вона більш доступна для виконання.
Щодо самої реалізації – бурхливі приголомшливі оплески найкраще описують те, як було представлено цю роботу. Молоді музиканти зуміли навдивовижу зріло виконати твір, подолавши надскладні технічні місця, зокрема ансамблеві.
Два роялі, чотири виконавці стали наче єдиним механізмом. Христина й Соломія дивували спритністю, виблискуванням верхніх регістрів, а Гліб і Віталій – наповненістю нижньої частини діапазону фортепіано. Зокрема, хочеться виділити пронизливе туше Віталія та міцність звука Гліба. Умістивши у вісім рук цілий оркестр, музиканти змогли зберегти лад у звучанні, чітко зіграти кожне проведення тем і при цій деталізації – утримати цілісність симфонії.
По закінченні піаністи ще не раз поверталися на сцену, – публіка була захоплена.
Отож, спершу не зовсім зрозуміла назва «Молотки і Майстер» опісля концерту дещо прояснилася. Гадаю, що кожен композитор є майстром, а виконавці – молотками. Як у фортепіано для створення звука потрібен удар молоточка по струні, так само й для звучання опусів композитора потрібен виконавець, котрий вдихне життя у музику. Цей концерт ще більше переконав мене у цінності «майстра» та «молотків», а також можливості бачити їх разом як фізично, так і через музику, що має дар увічнювати свого творця.
Марта СТЕЦЬКО
