10 грудня в Національній академії мистецтв України відбувся концерт, який став яскравим відображенням таланту і творчих пошуків молодого покоління композиторів. Захід об’єднав юних митців – учнів Київського державного музичного ліцею імені Миколи Лисенка, які паралельно з навчанням гри на якомусь музичному інструменті опановують фах композиції у класі видатної української композиторки Алли Загайкевич
Кожен із представлених творів свідчив про велику перспективність авторів, які, попри юний вік, продемонстрували вміння працювати з формами і тембрами, а також передавати глибину людських емоцій через звук. Нині молоді автори прагнуть поєднати сучасні композиторські техніки з давніми традиціями та експериментальним підходом до музики. Їхні твори відрізняються свіжістю ідей, сміливістю використання гармоній і незвичних поєднань інструментів.
Подібні концерти є важливою частиною професійного становлення митців. Саме тут вони мають можливість почути свої твори в реальному виконанні, отримати відгуки від колег і викладачів, зрештою, зрозуміти, що сподобалося аудиторії, а над чим іще варто працювати. Такий досвід є надзвичайно цінним для майбутніх професіоналів, які вже зараз подають великі надії.
Як сказав перед початком концерту директор Київського державного музичного ліцею імені Миколи Лисенка, професор Сергій Волков, «ліцей цьогоріч відзначає 90-літній ювілей від часу заснування. Творчий потенціал молодих музикантів підтверджує високий рівень підготовки, який забезпечує наш педагогічний колектив. Цей навчальний заклад виховує новаторів, які, безперечно, збагачуватимуть національну культуру та представлятимуть Україну на міжнародній сцені в майбутньому».
Кожен молодий композитор у творах продемонстрував як знання класичних традицій, так і прагнення до інновацій. Робота юних митців, безсумнівно, заслуговує на увагу і повагу. Їхні композиції сповнені несподіваних рішень, що тримають слухача у напрузі й водночас залишають простір для різноманітних інтерпретацій.
Окрему увагу варто приділити виконавцям. Більшість із них уже встигли яскраво заявити про себе й стати лауреатами всеукраїнських і міжнародних музичних конкурсів. Про високий рівень їхньої підготовки свідчить те, що композитори співпрацювали з виконавцями ще на етапі написання творів. Це не лише збагачує звучання, а й формує взаєморозуміння авторів і музикантів, що є важливим аспектом професійного спілкування.
Співтворчість юних авторів і виконавців у цьому концерті нагадує, що мистецтво завжди потребує сміливості, – слід виходити за межі звичного, щоб зароджувати нове, і мати підтримку, аби зберегти вогонь творчості навіть у найскладніші моменти. Це постійний діалог між мрією і реальністю, який передбачає наявність відваги бути собою і ділитися цим зі світом.
Саме такі риси якнайкраще характеризують юних композиторів, що взяли участь у концерті. Кожен із них демонструє технічну вправність і власне бачення розвитку музики в сучасному світі. Марія Коваленко, Дарина Трупкіна, Аріна Чередайко, Владислав Усатенко, Сінезій Горбовський і Тимофій Григоров працюють на стику традицій та інновацій, шанують минуле й водночас прокладають шлях у майбутнє.
Їхні композиції – не просто музика, а відображення власного внутрішнього світу, пошук відповідей на запитання, які часто неможна висловити. Саме це робить твори цінними для сучасного музичного мистецтва.
Більшість юних митців вважає, що композиція – це майже цілком нове. Деякі займаються компонуванням музики зовсім недовго, як, наприклад, Марія Коваленко, чиї Дві п’єси для флейти у виконанні Дарини Трупкіної відкрили концерт. Надзвичайно лаконічні мікроп’єси мають відносно простий ритм і мелодику, в якій переважають мажорні інтонації. Невеликий діапазон мелодії створює почуття ліричності, тут мало широких стрибків і переходів. У мініатюрах проставлено темп «рухливо», що передає відчуття внутрішньої свободи.
Дві п’єси для фортепіано Аріни Чередайко – також доволі прості за формою. У виконанні авторки – наймолодшої учасниці концерту, вони набирають більш глибокого сенсу. Перша п’єска «Гірський козлик» – доволі рухлива, з акцентованими короткими звуками і великою кількістю пауз дійсно нагадує стрибки десь на вершинах гір. Ця весела картинка-замальовка чимось схожа на фортепіанні мініатюри Бели Бартока зі збірки для дітей.
Друга п’єса Аріни Чередайко – розлогіша і змістовно складніша. У басу присутні два голоси, один із яких рухається, а другий залишається на місці. Верхній голос розвиває глибоку співочу тему відносно невеликого діапазону, що створює відчуття спокою і затишку. Лише остинатний напружений бас розвіює це враження, – він немовби нагадує про те, що хочеться забути. Загалом твір нагадує діалог, приміром, між внутрішнім голосом людини і реальністю, яка її оточує.
«Монолог для саксофона» Сінезія Горбовського має виразну імпровізаційну природу. Загальна структура є наскрізною, з хвилеподібними динамічними побудовами, а мелодія наповнена контрастами та різноманітними настроєвими відтінками. П’єса, як зауважив в інтерв’ю композитор, не є технічно складною, але в ній багато трелей і акцентів, що створюють драматичний ефект.
Гармонічні структури включають хроматичні ходи та різкі модуляції, що створює відчуття експресивності й водночас невизначеності. Використання різних регістрів додає глибини та колористики. Це – глибоко виразна музика, яка звертається до слухача через багатство емоцій і художню наповненість. Твір Сінезія Горбовського звучить як внутрішній діалог, наповнений сумнівами та пристрастями, немов світло, що наближається й віддаляється.
Дарина Трупкіна у «Чаконі» для альта, флейти і саксофона запропонувала сучасну інтерпретацію старовинного жанру й нагадала про гармонію, яка досягається через єднання різних голосів. Чакона належить до танцювальних форм барокової епохи, що зазвичай характеризується повторюваною гармонічною прогресією. Темп Andantino забезпечує спокійний, медитативний настрій, який поступово розвивається в гармонічній і мелодичній взаємодії трьох інструментів.
Твір має тричастинну структуру з чітким розподілом ролей між інструментами: альт утримує основу твору, забезпечуючи ритмічну та гармонічну стійкість, тоді як флейта і саксофон створюють і ведуть мелодичні лінії. Динамічні позначки свідчать про поступове наростання і спадання напруги, тобто хвилеподібну драматургію. В останніх тактах динаміка спадає, що додає твору витонченості й емоційності.
Фортепіанна соната Владислава Усатенка технічно складніша за попередні твори і звучить доволі напружено. Це атональна музика, яка потребує уваги та занурення. Твір має досить вільну структуру, що відображає сучасний підхід до сонатної форми і композиції загалом. Соната рясніє поліритмічними побудовами, дисонансами та хроматичними ходами, які надають їй експресивного характеру. Щільна акордова фактура, незвичайні гармонічні прогресії, ламані мелодичні лінії – усе це створює складне, багатошарове звучання і водночас демонструє пошук композитором індивідуального стилю.
У творі використовується різноманітна динаміка, що має на меті відображення широкого спектра емоцій. Загалом соната передає відчуття інтенсивного внутрішнього конфлікту та пошуку гармонії в хаотичному світі. У творі можна відчути цілу палітру образів, які передають найрізноманітніші настрої. Тихі, мрійливі моменти ніби зображують роздуми або спогади, тоді як гучні, потужні акорди нагадують про внутрішню боротьбу чи драматичні події. Незвичні переходи та складні ритми звучать немов пошук відповіді на важливі питання, а хаотичні фрагменти – уособлення невизначеності або хвилювання. Водночас повторення певних мотивів структурує композицію, автор ніби нагадує: навіть у хаосі є порядок. Ця музика змушує не просто слухати, а й думати, намагаючись знайти власне пояснення її змісту.
Друге відділення концерту супроводжував учнівський симфонічний оркестр КДМЛ імені Миколи Лисенка під керуванням випускника ліцею і Національної музичної академії України Владислава Мироненка-Міхейшина.
Слухачі почули оркестрову Сюїту Тимофія Григорова. Вона має чотири частини й доволі складна технічно, відзначається образними контрастами, емоційним напруженням і непростими ритмічними структурами, що відкриває слухачеві багатий спектр музичних настроїв. Тимофій Григоров прагне розкрити потенціал кожного інструмента оркестру, тому в його Сюїті так детально виписано кожну партію. Вимоги до виконавців дуже високі, і це стимулює розвиток їхніх творчих можливостей.
У концерті було вшановано пам’ять видатної української композиторки Ганни Гаврилець, яка передчасно пішла з життя на початку повномасштабного вторгнення. Ганна Олексіївна залишила значний композиторський доробок, у якому – твори для симфонічного оркестру, хору, камерна музика для різноманітних складів виконавців, естрадні пісні.
Особливо вражають її композиції, що поєднують елементи українського фольклору, авангардних стилів і традиційної європейської класики. Водночас її роботи вражають технічною складністю, що потребує високої майстерності виконавців.
Ганна Гаврилець залишається однією з найяскравіших постатей у сучасній українській музиці. Її твори часто виконуються на фестивалях, а також за кордоном, де незмінно привертають увагу слухачів і критиків глибиною, емоційністю і високою духовністю.
Учнівський камерний оркестр виконав її Хорал для струнних. Це дуже відомий твір, написаний ще у 2003 році, який відображає глибокий зв’язок композиторки з духовною музикою. У творі Гаврилець показує майстерність у використанні простих, але дуже виразних музичних форм, що нагадують релігійні хорали, а також демонструє прихильність до традиційного багатоголосся та духовних тем. Композиторка втілює звукові образи, які розвиваються від тихого шепоту до потужного вибуху, передаючи внутрішню напругу і надію.
Музика Хоралу дозволяє зосередитися на злитті голосів у струнному ансамблі, створюючи спільне відчуття роздумів і медитації. Твір поєднує глибоку духовність та інтелектуальну складність. Ганна Гаврилець високопрофесійно використовує прості, але багаті інструментальні текстури, що дозволяє слухачеві зануритися в атмосферу, де кожні звук і пауза набувають особливого значення.
Своєрідною драматичною кульмінацією концерту стало виконання Камерної симфонії Владислава Мироненка-Міхейшина, написаної в 2024 році і присвяченої подіям російсько-української війни. Для композитора це виконання було не просто прем’єрою: автор виступив також у ролі диригента оркестру. Камерну симфонію Владислав присвятив відомому диригентові Сергію Солоньку – художньому керівникові учнівського оркестру КДМЛ.
Симфонія прозвучала як зрілий концептуальний твір, у якому відчувається драматизм, глибина задуму і філософське осмислення теми війни. Опус багатоплановий як за композиційною структурою, так і в емоційному забарвленні. У ньому поєднано елементи традиційної симфонічної музики та новітні прийоми, є ознаки класичної симфонічної форми й експерименти з інструментальними групами, використання нестандартних композиторських засобів, що свідчить про пошуки варіантів оновлення жанру.
Зокрема незмінний темп чверть = 60 сприймається слухачем по-різному, залежно від контексту, – часто виникає ілюзія зміни швидкості. У різних частинах симфонії автор варіює щільність фактури. Наприклад, у деяких епізодах використовується розріджена, прозора тканина, що створює відчуття уповільненого часу, тоді як у більш насичених, поліфонічних моментах той самий темп виглядає прискореним. Таким чином, композитор вибудовує багатошарову музичну ілюзію кардинально різної динаміки руху.
Один із музичних образів першої частини симфонії надзвичайно виразний і емоційно напружений. У арфи, кларнетів і флейт звучить тема, що нагадує звук зламаного дитячого годинника. Автор умовно назвав це Темою Пам’яті Дітей Маріуполя. Зміст цього епізоду сам композитор пояснив так: «Ви заходите в дитячу кімнату. Все знищено, десь щось згоріло. Подекуди навіть кров видно. На підлозі лежать розкидані іграшки. Ви дивитесь, дивитесь, дивитесь… А потім кидаєтесь до вікна. Сподіваєтеся прийти до тями, побачити хоча б маленький промінчик світла…»
Ця драматургічна лінія – приклад майстерності композитора. Через звук він передає складний емоційний досвід, що змушує слухача замислитися над вразливістю і цінністю людського життя у найтрагічніших умовах війни.
Як зізналися оркестранти під час репетицій, головною складністю у виконанні Камерної симфонії було опанування ритму. Кожна оркестрова група має в творі свій ритмічний малюнок, а їхні накладання при одночасному звучанні всіх партій утворює поліритмічне полотно. Також незвичною для юних музикантів була атональність. Молоді виконавці під час навчання в ліцеї нечасто працюють з атональними творами, тому Камерна симфонія стала для них своєрідним випробуванням.
Оркестранти у творі мали передати широкий спектр емоцій – від вибухових драматичних кульмінацій до витончених ліричних моментів. Це потребувало не лише технічної вправності, а й великої інтерпретаційної майстерності. За словами диригента, оркестранти часто підсвідомо приходили до потрібного звучання, через власну музичну інтуїцію та відчуття ансамблю. Він зазначив, що багато емоційних нюансів твору вдалося розкрити завдяки внутрішній чутливості музикантів, які вловлювали настрій композиції навіть за межами нотного тексту.
Ось як охарактеризував Владислав Мироненко-Міхейшин свою роботу з учнівським симфонічним оркестром: «Щойно ми “прорвалися” крізь технічні складності, оркестранти знайшли те, що відгукувалося всередині них. Найбільш складним для мене як автора було не нав’язати музикантам своє бачення, адже тоді про гарне виконання можна було б забути. Проте коли юні виконавці почали “проживати” цю музику, стало неймовірно приємно працювати».
Концерт у Національній академії мистецтв України став яскравою демонстрацією таланту й майстерності як зовсім юних, так і досвідченіших композиторів і виконавців. Він нагадав, що музика – не лише техніка, а й емоційний зв’язок, здатність передати почуття через звуки. Публіка змогла відчути розмаїття образів та ідей, які хвилюють творчу молодь і формують обличчя сучасної української музики.
Такі події є надзвичайно важливими не лише для професійного зростання музикантів, а й розвитку музичної культури в цілому. Вони підтримують спадкоємність поколінь, надихаючи молодь до нових звершень і показуючи, що мистецтво є живим процесом, який постійно змінюється та збагачується. Завдяки спільним зусиллям композиторів, виконавців і слухачів, музика продовжує звучати, об’єднуючи минуле, сучасне і майбутнє.
Цей вечір став не тільки святом нової української музики, а також символом її непохитної сили – навіть у часи випробувань. Це нагадування про те, що творчість здатна долати будь-які кордони, залишати по собі світло, котре зігріває серця і дає надію.
Анна-Марія ВОЛКОВА
Фото надані авторкою статті
