Охтирчанка: «Зараз найкращі чоловіки захищають Україну»

Cпівачка Охтирчанка та незрячий ветеран-блогер Віталій Верес презентували відео «Мрія моя». Пропонуємо інтерв’ю з виконавицею

– У тебе безліч відзнак. Як ставишся до нагород і премій? На твою думку, вони потрібні артисту?

– Я сприймаю їх позитивно. Участь у різноманітних конкурсах і фестивалях – це можливість розширити аудиторію, знайти нових слухачів і прихильників. Звичайно, завжди приємно отримувати визнання. Проте не слід засмучуватися, якщо не вдається десь відзначитися перемогою. Бо дуже часто премії створюються для «своїх» артистів із кола знайомих або друзів.

Про деякі конкурси чи фестивалі немає жодної інформації. Маю на увазі умови або регламент участі в них, дати проведення тощо. Можна лише згодом дізнатися імена переможців. А інформації про те, яким чином було організовано премію, чи як номінуватися – немає.

Думаю, найважливіше, щоб артист був щирим із собою, отримував задоволення від власної творчості. Тоді це справді має сенс. Головне – співати від душі, аби музика відгукувалася слухачам. А збільшення кількості фанатів для митця – найбільша нагорода.

– Нещодавно ти випустила кліп на пісню «Мрія моя». Ця композиція – сповідь про мрію для військових, цивільних чи кожного? Які основні сенси ти закладала між рядками, коли писала текст пісні?

– Слухач зрозуміє пісню «Мрія моя» по-своєму. Бо у кожного – власна мрія. І я – не виняток. Звісно, текст для мене, як авторки, неймовірно особистий. Сьогодні в українців здебільшого дуже прості мрії – мир і спокій, впевненість у завтрашньому дні. Поезія передає, на мою думку, реалії, близькі кожному.

Щодо твердження, що пісня «Мрія моя» – для військових, то я би прокоментувала це наступним чином. Військові та цивільні навряд чи відрізняються одне від одного у мріях. Бо йдеться про звичайну людину з усіма її мріями, планами, переживаннями та емоціями. Це пісня про випробування, які трапляються на життєвому шляху. Про те, як їх подолати й оновитися навіть після падіння.

Появі синглу передував як мій особистий життєвий досвід, так і історії інших військовослужбовців, котрі надихають власним прикладом незламності ніколи не опускати руки.

– Ти часто в композиціях оспівуєш сьогодення. Якби ти мала суперсилу переміститися у майбутнє, що саме воліла б там побачити?

– Пісні народжуються із моїх переживань і думок. Доопрацьованою може бути тільки мелодія. Звісно, я б хотіла побачити там ідеальний, справедливий світ, що тримався би на законах моралі та совісті, без зла, страждань і болю у будь-яких їхніх проявах. Це ж здається так просто!

В існування такої ідилії вірять діти. Але українські малюки надто рано дізналися страшну правду про те, як улаштований всесвіт. Не найприємнішим є той факт, що часто в глобальному сенсі ми не можемо нічого змінити, а лише прилаштовуємося до правил, котрі диктують реалії.

Тому мої бажання про мир в усьому світі, верховенство права та рівні можливості для кожного – доволі ідеалістичні. Такими принципами я керуюся у житті. Проте постулат «поводься з іншими так, яким хотів би бачити ставлення до тебе» – насправді не завжди діє. Насамперед, у майбутньому я бажаю лицезріти відбудовану Україну.

– Під час війни багато артистів розійшлися. Розкажи свою історію. Як пережити розлучення, відпустити минуле?

– Чесно кажучи, питання дуже складне. Бо кожна людина переживає розлучення по-своєму. Це завжди боляче. Та іноді, щоб дати собі новий шанс, треба спробувати щось змінити.

Напевно, не існує єдиного правила чи еліксиру для щастя. На такі запити ліпше відповість психотерапевт дослідивши особисті травми. Мій вибір – моя відповідальність.
Розлучаються не тільки артисти. І щоразу знаходиться причина для розірвання шлюбу. Моя історія – болюча для мене. Бо, на жаль, як би я не старалася, – минуле не відпускає. Воно ще й забирає мою життєву енергію і наздоганяє – попри всі мої спроби попрощатися.

Напевно, такі випробовування даються тільки сильним людям. Я отримала свій життєвий урок. Проте не можу взяти відповідальність давати поради іншим. Одне лише точно знаю: слід слухати серце і не боятися грандіозних мрій.

– Як мама відреагувала на рішення почати особисте життя з чистого аркуша? Ви з нею близькі?

– Так, ми близькі з мамою й батьком. Вони завжди переймаються через мене. Батьки зичать дітям усього найкращого. І, зрозуміло, хочуть бачити чадо щасливим, життєрадісним, реалізованим.

Багато років батьки спостерігали за тим, як я повільно згасала та втрачала енергію. Я повністю розчинилася в материнстві, домашніх обов’язках. Мене для чоловіка, як особистості, наче не існувало. Це було зумовлено специфікою наших шлюбних відносин. Зокрема, постійне знецінення, нав’язування радянських ярликів: що я повинна і не маю робити, на що маю право й на що ні, на його переконання.

Я просто втомилася регулярно боротися за право на власну думку та випрошувати любов і схвалення. Мої батьки – дуже мудрі люди, тому порадили прожити життя саме так, як хочу я, і бути тою, ким хочу бачити себе.

Не шкодую про своє рішення, оскільки справжнє обличчя колишнього чоловіка побачила вже після розлучення. І це не найкраща картина, про яку мріяла б молода жінка.

– Одна з найвідоміших твоїх пісень – «Воля». Не боїшся стати авторкою одного хіта?

– Я взагалі мало чого боюся. А бути авторкою одного хіта – вже точно не страшно. Окрім пісні «Воля», в моєму пісенному арсеналі є багато інших відомих треків. Наприклад: «Перемога», «Мочим москалів», «Хоп ля-ля». На всі пісні знято тисячі відео користувачами Tik Tok. Ніколи не можеш передбачити, яка пісня стане хітом а котра ні. Напевно, це справа фарту.

У майбутньому планую експериментувати з різними музичними стилями та образами. Проте можу відповідально зазначити, що ніколи не прагну дотримуватися сучасних музичних тенденцій, чиїхось очікувань. Або створювати музику, схожу на чиюсь, переймати чийсь досвід. Для мене важливо, насамперед, моє внутрішнє задоволення від процесу та результату зусиль. А їх я докладаю доволі багато. Особливо, з урахуванням того, що я самостійно пишу пісні та продумую кліпи.

– Чи плануєш цього року фіт із кимось з українських зірок?

– Ні. Я ще не зустріла людини, співпраця з якою могла би бути корисною для нас обох. Вважаю, що такі спіткання відбуваються несподівано. Не можна нічого передбачити. Представникам шоу-бізнесу більш цікава комерційна складова будь-якого проєкту. Перше питання, яке зазвичай задають продюсери: «Який бюджет на розкрутку пісні?» Це – математичні розрахунки можливого прибутку.

Для мене ж створення пісні – можливість доторкнутися до прекрасного, я відчуваю себе творцем чогось особливого й неповторного. Звісно, ідеально, коли можна отримувати дохід від результатів творчості. Проте, на даному життєвому етапі, основне місце посідає все-таки військова справа.

Можливо, в майбутньому, за кращих часів, я зможу повністю віддатися музиці. У мене є одна пісня, яку я б хотіла записати дуетом із чоловічою партією. Проте наразі не знаю, із ким такий дует був би гармонійним.

– Ти родом з Охтирки. Які твої мрії справдилися в Києві, а які – ні?

– Так, я з маленького міста зі значним історичним минулим. Там здійснювалося чимало моїх дитячих та юнацьких мрій. Зараз я усвідомлюю, що за тим стояли батьки, які були найбільшими чарівниками. Насамперед вони сформували мій характер. Вони мене розвивали, привчали до праці та заклали цінності, які тепер допомагають розрізняти чорне і біле.

Досягти успіху можна дуже швидко різними методами. Але для мене важливий сенс має саме обраний шлях і рішення, які я приймаю при цьому. Я намагаюся жити так, щоб мій син завжди міг пишатися мамою.

У Києві здійснилося багато мрій. Однак я переконана, що це не пов’язано з містом. Утілення мрій в моєму житті – це результат послідовної наполегливої праці. Я дуже рішуча людина. І коли щось запланувала, то ставлю для себе часові обмеження щодо реалізації мети. Попереду ще багато мрій і проєктів.

– Який період у Києві був для тебе найважчим, а який – найщасливішим?

– Найтяжчим у Києві став час, коли в сімнадцять років я вступила до вищого військового навчального закладу. Тоді моє життя повністю перевернулося. Спочатку було важко орієнтуватися в новому місті, знаходити нових друзів. Але часу на прогулянки, можна сказати, зовсім не було, оскільки я жила в казармі. Постійно були складнощі з організацією побуту. Мені й донині несила звикнути до заторів, масштабів Києва, витраченого часу на дорогу з одного місця в інше.

У моєму житті було зовсім небагато моментів, коли я могла розслабитися і просто насолоджуватися життям. Весь час трапляються якісь випробування та перепони. Але, напевно, в цьому і є сенс життя, можливість написати свою пригодницьку історію. Щасливі моменти стосуються більше особистого, але це вже в минулому. Я намагаюся туди не повертатися.

Зараз переживаю щастя за успіхи сина. І, звісно, прем’єра нового кліпу – це завжди величезне щастя.

– Чи плануєш випуск альбому?

– Ні. Тим паче з маркетингової точки зору – це провальна ідея. Адже слухачі вже давно відмовилися від платівок і дисків. Усі споживають діджитал продукт. А конкуренція на музичному ринку неймовірно висока. Тому я вважаю, що краще випускати по одній пісні через якісь проміжки часу. І, знову ж таки, в період сьогодення немає сенсу відкладати щось на потім. Тому я намагаюся випускати пісні за готовністю. Мені здається, у цьому є логіка.

– Чого тобі не вистачає у житті, крім перемоги?

– Це дуже особисте питання. Чесно кажучи, бракує спорідненої душі. Партнера, з яким би я могла бути справжньою та відвертою. Людини, сильнішої за мене, на яку в складну хвилину можна розраховувати. На жаль, досвід спілкування із протилежною статтю приносить лише розчарування. Можливо, зараз найкращі чоловіки захищають Україну. Тому я ще не зустріла свій ідеал.

Тепер, у час так званої гендерної рівності, деякі чоловіки перестали бути чоловіками. Вони іноді вдають із себе принцес, милуються собою, не спроможні брати відповідальність, не хочуть дітей. Багато з них думає, що жінка повинна добиватися його серця. Мене це тільки смішить.

Зараз багато жінок на рівні з чоловіками проходять військову службу і захищають Батьківщину, мають власний бізнес, – жінки стали сильними й самодостатніми. Партнерство в стосунках в Україні – це взагалі невизначена тема. Бо багато чоловіків ще й досі наслідують традиції сімей батьків, де вони бачили, що роль жінки та матері перебувала виключно в рамках обслуговуючого персоналу: прибирання, готування, виховання, піклування. Тому зараз, коли жінка заявляє про свої права, ще й досі вона стикається із непорозумінням та обуренням.

ДОВІДКА

Валерія Охтирчанка – авторка-виконавиця, поетеса, заслужена діячка естрадного мистецтва України. Перша авторська пісня була випущена в квітні 2022-го, а вже в травні того ж року виходить музичне відео «World, We need peace», завдяки якому Валерія Охтирчанка здобула популярність за кордоном і стала переможницею музичних кінофестивалів: «The Paris Play Film Festival», «Butterfly International Film Festival», «Onyko Film Awards», «Cooper Awards» (2022), «Dreamachine International Film Festival», «Prague International Sound Music Video Awards» (2023).

У серпні 2022-го відбулась прем’єра нового музичного відео на пісню «Червоний мак», а вже в 2023 році Охтирчанка стала переможницею на «Minich Music Video Awards» у Німеччині (номінація «Кращий драматичний музичний відео кліп 2023» – «Червоний мак» ). З 2023 року авторка-виконавиця Валерія Охтирчанка бере активну участь у благодійних концертах: «9-й Фестиваль військової авторської пісні», media event project «Mama special -2023» від благодійного фонду «Мрію жити» та багатьох інших.

20 червня 2024 року вийшов шістнадцятий сингл «Воля» від Валерії Охтирчанки, який вона присвятила військовослужбовцям ЦСО «А» Служби безпеки України. Співпрацює з ВІА «Незламні» Зразково-показового оркестру ЗСУ (музичні роботи «Материнська любов», «Мрія моя»).

Спілкувався Віталій ШУЛЯР

Фото: архів Валерії Охтирчанки