У перенасиченому інформаційному просторі не завжди звернеш увагу на події мистецького життя, що відбуваються за межами нашої держави і пов’язані з таким жаданим входженням національного культурного продукту в світовий контекст
Українські митці, колективи, театральні трупи, мистецтвознавці достатньо часто презентують свою творчість на світових аренах. А чи існують, принаймні в Європі, постійно діючі центри пропаганди нашого мистецтва?
Читачеві, мабуть, цікаво буде дізнатися, що діючих культурно-інформаційних центрів при посольствах України в світі налічується тільки два (!) – у Москві та Парижі. Московський культурний осередок українців на Арбаті, розташований у чудовому місці, з просторою концертною залою, бібліотекою, працює давно і плідно.
Про роботу Паризького центру, що був офіційно відкритий 2004 року, ми в Україні знали мало та не дуже приємні речі. Тодішній склад дипломатичної групи був малоактивним і не переймався тим, аби хоча б підтримати те, що існувало без них.
Один факт. Вигравши престижний конкурс на заміщення посади диригента оркестру «Radio-France», молодий український музикант Кирило Карабиць поспішив поділитись своєю радістю із земляками, запропонувавши їм ряд цікавих проектів розвитку французько-українських культурних взаємин. Але відповіді не отримав. Більше того: ніхто з посольства не прийшов на жоден концерт славетного французького оркестру, за диригентським пультом якого стояв громадянин України.
На щастя, кілька років тому ситуація змінилась. Культурно-інформаційний центр почав працювати за цілою низкою програм, найвпливовіша з яких «Українські сезони в Парижі» здійснюється під патронатом Надзвичайного і Повноважного Посла України у Французькій Республіці Олександра Купчишина. Запроваджено серію багатоаспектних акцій, котрі передбачають проведення виставок, зустрічей, концертів. На постійній основі працюють «Літературний клуб», «Кіноклуб», де спілкуються письменники, поети, кінознавці, критики обох країн, обмінюючись духовними досягненнями. Назустріч Євро-2012 разом із польськими колегами центр розробив цікаві презентації міст, де мали проходити футбольні матчі.
Тільки частина перелічених культурних програм дає нам уявлення про насиченість і плідність українсько-французьких зв’язків. Це концерти талановитої молоді, переможців конкурсу «Шляхами Анни Ярославни» київського танцювального гурту «Юність», презентація ансамблю «Чарівні струни» на Марсовому полі в Парижі, виступи дітей із Білої Церкви у місті Дюнкерку, київського хору в Тулузі, ансамблю «Горниця» на фестивалі культур світу в місті Альє, ансамблю з Тернополя, знаменитого хору «Дударик». З успіхом представили своє мистецтво артисти київського Національного академічного українського драматичного театру імені Івана Франка: у виставі «На полі крові» за Лесею Українкою головні ролі виконували Остап Ступка та Дмитро Рибалевський. Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької зі Львова вразив літературно-музичною композицією «Посланіє…» за творами Кобзаря в інтерпретації народного артиста України Богдана Козака.
Народжуються й нові ідеї, і директор культурно-інформаційного центру при Посольстві України у Франції Олег Яценківський запропонував нам, невеликій делегації з Києва, велику честь відкрити серію концертів нового циклу «Видатні мистецькі постаті України» презентацією творчості Івана Карабиця.
Не можу втриматися від захоплення самою кам’яницею культурного центру, що розташована у самому центрі столиці Франції, на зеленій і затишній авеню Мессін. Це знаменитий 8-й район Парижа, який мешканці прозвали «золотим трикутником». Саме в цьому районі містяться центральна вулиця Єлисейські поля, не менш відомі на весь світ авеню Монтень, Фобур Сент-Оноре, вулиці Георга V та Матиньйон. Тут розташовані резиденція президента Франції, міністерства, низка державних та урядових будівель. Район славиться модними бутіками, художніми галереями, престижними антикварними салонами, центрами високої моди та фешенебельними готелями.
Нам, українцям, надзвичайно поталанило з самою будівлею центру, адже вона має романтичну історію. Одним із її мешканців був Ален Делон, який жив тут з красунею Ромі Шнайдер. У будинку залишилися деякі речі, що нагадують про стосунки зірок кіноекрана: кілька фотографій на стіні, старовинний камін. Якась невловима аура творчого натхнення й теплоти просотувалася крізь сходи, кімнати й зали цієї старовинної споруди. Здається, вона дає наснагу для творчості, цікавих зустрічей, обмінів ідеями.
Зала, в якій проходять музичні презентації, невелика, вміщує приблизно шістдесят чоловік. Тут стоїть хороший рояль, за яким дбайливо доглядають.
Чому творчість Івана Карабиця привернула увагу Олега Яценківського і саме його музикою було розпочато нову концертну серію? Символічність постаті митця не тільки в тому, що Іван Карабиць – видатний композитор, диригент, піаніст, професор, громадський діяч. На зорі незалежності нашої держави якраз він і займався розбудовою українсько-французьких культурних взаємин. У 1990-ті роки Іван Карабиць, як член комісії ЮНЕСКО, організував серію гастрольних подорожей найбільшого хорового колективу України – капели «Думка» – та Симфонічного оркестру Радіо і телебачення України містами Франції. Відтоді зав’язалися глибокі творчі контакти французьких музикантів із цими колективами, що не перериваються й досі.
Як арт-директор фестивалю «Київ Музик Фест» від дня його заснування аж до смерті у 2002 році, Іван Карабиць постійно запрошував французьких музикантів до Києва, зокрема Маріана Кузана, кілька прем’єр творів якого відбулося саме на фестивалі. Не забудемо про дружбу Івана Карабиця з тодішнім міністром економіки Франції Леоном Столярю, котрий активно допомагав, як радник українського президента Леоніда Кравчука, на перших кроках розбудови нашої незалежності.
Українські музиканти привезли до Парижа презентаційний фільм про життя і творчість славетного маестро, його фортепіанну та вокальну музику. Виконавська майстерність українських музикантів підкорила французьку публіку, яка після кожного твору оплесками не відпускала артистів зі сцени.
Перед виступом директора центру Олега Яценківського і початком концерту дружина композитора, доктор мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Маріанна Копиця ознайомила слухачів із мистецьким внеском Івана Карабиця в українську культуру, подякувавши всім, хто долучився до цієї акції. Велику допомогу щодо перекладів інформаційного матеріалу про композитора, компонування текстів афіш надала колега з музичної академії, викладач кафедри іноземних мов Наталія Набокова.
Фортепіанні прелюдії Івана Карабиця прозвучали у виконанні Романа Лопатинського – володаря першої премії та золотої медалі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (який Іван Карабиць очолював від дня заснування). Сьогодні він – студент Національної музичної академії України та Італійської академії мистецтв. Три прелюдії з двадцяти чотирьох, які виконав Роман, презентували різні концепційні зрізи музичної мови композитора.
Цикл із 24-х прелюдій Івана Карабиця критики назвали енциклопедією творчого світу автора, де він у власному музичному просторі ніби «грає в життя». Причому розмаїтість ігрових екзистенційних смислових моделей вражає. Молодому виконавцеві вдалося передати витонченість таких глибинних емоційних змістів: одухотвореність ліризму, фантастичність, іронію та щемливу печаль. У кожній прелюдії відчувалось, як юний талановитий піаніст шукав і намагався втілити стратегію драматургії образу, епічний процес розгортання думки, споріднений із неспішністю середньовічної псалмодії, імпровізаційність у викладенні активної мелодичної інтонації.
Вокальний цикл «Мати» Івана Карабиця на слова Бориса Олійника у виконанні Тамари Ходакової незмінно викликає сильну, катарсичну емоційну реакцію публіки, різної за віковим і соціальним статусом. Неперевершена артистична інтерпретація талановитої співачки, сповнені виразного тембрального звучання слова «Мати наша – сивая горлиця» разом із простими співаними фразами, що походять з інтонаційних глибин народного мелосу, надають особливої концепційної цілісності змістові, закладеній символіці. Французька аудиторія, більшу частину якої становила українська діаспора та представники дипломатичного корпусу, сприйняла масштабність поетичної аури пісень завдяки блискучому симбіозу національного й академічного начал.
Своєрідним сюрпризом для французької публіки були вокальні твори Жуля Массне, Клода Дебюссі та Франсіса Пуленка, що їх виконала Тамара Ходакова. Співачка показала вміння миттєво перевтілитися, розкрити зовсім інші почуття, емоційну напругу художніх образів естетики французького символізму з її багатозначністю, барвистістю, незвичною фонетикою, метрикою, жанровими міксами.
На закінчення концерту черговий сюрприз – «Павану» Моріса Равеля презентував Роман Лопатинський. Ліричний тон, стилізовані маски, які композитор перемежовує із виразними інтермедіями, вимальовує образ зачарованої таїни, ледь уловимої іронічної казковості.
Концерт закінчився символічними трьома крапками… Із зацікавлених запитань після програми щодо творчості Івана Карабиця та інших українських композиторів ми впевнились у плідних перспективах продовження цього циклу.
– Плануємо, щоби серія «Видатні мистецькі постаті України», – сказав по закінченні імпрези Олег Яценківський, – стала доброю традицією, яка сприятиме укріпленню культурних зв’язків між країнами, коріння яких сягає далекого 1049 року, коли дочка київського князя Ярослава Мудрого Анна стала дружиною французького короля Генріха І.
Учасники концерту подарували чудовій школі мистецтв під керівництвом Олени Місталь, що працює на базі культурного центру, останні видання творів Бориса Олійника, зокрема збірку блискучих віршів для дітей.
Маріанна КОПИЦЯ-КАРАБИЦЬ
На фото:
Маріанна Копиця-Карабиць (у центрі) з гостями та учасниками концерту
Тамара Ходакова (сопрано) й Наталія Королько (фортепіано)
Роман Лопатинський і Олег Яценківський
Друковану версію статті читайте: Маріанна Копиця-Карабиць. Острівець України в Парижі // Музика. – 2012. – № 4. – С. 56–59.
