Національний ансамбль танцю Грузії «Сухішвілі» – всесвітньо відомий колектив, який став своєрідною візитівкою рідної країни. Запальний темперамент, експресія, унікальна синхронність, шалений темп і краса рухів танцюристів-віртуозів не залишають байдужими глядачів ось уже понад шість із половиною десятків років.
Ансамбль – частий гість України. От і зараз вулиці й площі столиці яскравіють афішами, що запрошують укотре насолодитися неперевершеним мистецтвом грузинських артистів. Прізвище Сухішвілі в Грузії сприймається, як професія, воно ототожнюється із танцем. Адже заснував Національний ансамбль танцю Грузії легендарний Іліко Сухішвілі. А допомогла йому в цьому видатна балерина Ніно Рамішвілі. Вона стала солісткою ансамблю і дружиною Іліко. Разом артисти прославили грузинське мистецтво на весь світ і виховали не одне покоління танцівників.
Датою створення ансамблю танцю Грузії «Сухішвілі» прийнято вважати 1945 рік. Тоді маловідомий колектив, який ще не мав жодного статусу, вперше виступив на зустрічі «великої трійки» – Йосипа Сталіна, Франкліна Делано Рузвельта і Вінстона Черчиля у Ялті. Сталіну сподобався ансамбль і його керівники – подружжя Іліко Сухішвілі й Ніно Рамішвілі. Це й вирішило їхню подальшу долю. Пізніше танцівники неодноразово брали участь у концертах для високого начальства і навіть особисто для «вождя всіх народів». «Якось Сталін запросив дідуся Іліко до себе на дачу, – переказала сімейну історію онука Ніно Сухішвілі. – То була зустріч із дуже впливовими людьми. Вони захотіли подивитися, як танцює Іліко. Після блискучого виступу Сталін сказав: “Проси все, що хочеш”. Дідусь попросив лише портрет Сталіна з автографом, котрий наступного дня люди в шкіряних пальто й привезли додому до Сухішвілі. Це фото потім не раз рятувало родину, адже бабуся Ніно була меншовичкою…»
Ніно танцювала з дитинства, навчалася у Тбілісі в студії, яку заснувала відома італійська балерина Марія Періні. Там Рамішвілі студіювала класичну хореографію, а згодом об’єднала її із народною. Сімнадцятирічною дівчиною Ніно познайомилася з Іліко Сухішвілі. Невдовзі він став її партнером на сцені та в житті. Вони танцювали на естраді, в оперних спектаклях, багато гастролювали, зокрема працювали в джаз-оркестрі Леоніда Утьосова і театрі «Ермітаж». Ніно першою із грузинських балерин одягла на сцені чоловічий костюм. Тендітна дівчина, яка танцювала нарівні з чоловіками, була й справді схожа на хлопчика-підлітка у бешметі, черкесці, м’яких чоботах і величезній шапці-папасі. Її танець був довершеним. Вона постійно вдосконалювала й доповнювала хореографічну техніку новими елементами. Саме завдяки Ніно Рамішвілі плавна, повільна жіноча хода в грузинському танці стала прискореною, рухи розкутішими.
Нині балет модернізують онуки славетних митців, названі на їхню честь, – Іліко і Ніно Сухішвілі. Іліко ставить танці, а Ніно займається костюмами. Вона також є директором колективу. «Найвимогливішими критиками були наші батьки, – пригадує Ніно. – Може тому ми й намагаємося високо тримати планку виконавської майстерності».
Грузини – єдиний у світі народ, чоловіки якого танцюють на пальцях. Ніно Сухішвілі розповіла, що чоловічі чоботи із тонкої шкіри набули популярності у Франції наприкінці 1950-х після того, як Ів Сен Лоран побачив виступ грузинського ансамблю. Тоді ж увійшли в моду й інші елементи грузинських костюмів – широкі пояси із бантами і високі хутряні шапки.
У Грузії танцює кожен другий. Тож не дивно, що ансамбль має у Тбілісі власну навчальну студію, до якої приймають дітей віком від восьми до десяти років. Шістнадцятилітні стають стажерами, а згодом артистами. Також працюють курси для аматорів. Колектив весь час гастролює. Нині на мапі світу важко віднайти країну, де б він не побував. До слова, 100-річчя від дня народження Ніно Рамішвілі – народної артистки Грузії і колишнього СРСР, лауреата Державної премії СРСР і премії імені Шота Руставелі, Героя Соціалістичної Праці – минулого року ансамбль відзначив грандіозним світовим турне, яке розпочалося саме з України.
Наталія ЗІНЧЕНКО
