Повертаючись того вечора з філармонії, я думав про те, що в історії кожного народу є певні знакові події, завдяки величі яких нації нині живуть і перемагають. В українців однією з таких ключових акцій стало їхнє об’єднання в одній незалежній державі. І хоч за майже сто років від того знакового січневого дня 1918 року кордони України змінювалися не раз, її народ живе і пам’ятає про свою міць у єдності
У Колонному залі імені Миколи Лисенка виконували симфонію-реквієм відомої львівської композиторки Богдани Фроляк на слова Тараса Шевченка під промовистою назвою «Праведная душе» (написаний 2014 року до 200-літнього ювілею Тараса Шевченка). І присвячений був концерт Дню Соборності України. Я слухав цей твір не вперше, а в залі зустрів людей, що прийшли послухати його уже втретє.
Небагато композицій сучасної музики може похвалитися таким активним сценічним життям. І таким щирим слухацьким інтересом до себе. Філармонійний зал був цілком заповненим, а таке буває нині нечасто. Чомусь подумав, що так згуртувати і об’єднати людей могло лише полум’яне слово Шевченка. Мимоволі згадав інший недавній шевченківський проект – «Наш Шевченко» сестер Тельнюк. Він також реалізувався у переповнених залах за величезного ентузіазму слухачів і так само став в Україні мистецькою подією із числа першорядних.
Безумовно, в поезії Тараса Шевченка кожен і завжди може знайти щось особливо близьке для себе. Але вдало дібрати вірші, які були би близькими іще й для усіх нас, а разом – підсумовувалися у вищу мистецьку цілість, таки непросто.
Мусимо визнати, що результат підбору Шевченкових текстів виявився дуже вдалим, хоч і далеким від звичних кліше. У лібрето Богдана Фроляк зуміла передати словами поета співзвучні кожному прагнення доброї долі, свободи, готовності боротися за неї, заклик до любові та єднання крізь призму щирого ліричного почуття. І хоч завершальними у творі очікувано стали рядки безсмертного «Заповіту», центральна ідея виразно прочитувалася в інших, не менш актуальних словах: «Подивіться на рай тихий, // На свою країну, // Полюбіте щирим серцем // Велику руїну, // Розкуйтеся, братайтеся! // У чужому краю // Не шукайте, // Не питайте // Того, що немає // І на небі, а не тілько // На чужому полі. // В своїй хаті своя й правда, // І сила, і воля»…
Твір насичений величезним розмаїттям ліричних образів і їхніх відтінків – від тихої зажури через сумну долю, ніжного замилування красою людини й природи до філософських роздумів і полум’яних закликів. Але кожен нюанс почуття отримав адекватний відповідник у яскравому музичному висловленні. Попри доволі рівний емоційний діапазон і плавно впроваджені, добре сплановані драматичні епізоди, у реквіємі панує щире поривання і високий лет усепронизуючого ліричного мелодизму. Але й у ньому авторка зуміла віднайти індивідуальні, яскраві та дуже виразні інтонації, яких не стрічаємо в інших, надзвичайно численних композиторських прочитаннях Шевченка.
Навіть такі шедеври поетичної лірики і пісенно-романсові «шляґери», як «Зоре моя вечірняя» чи «Сонце заходить, гори чорніють», зазвучали не так, як у вже звичних інших версіях, а по-новому, але й на диво переконливо і проникливо. Обрана львівською авторкою лірична концепція симфонії у поєднанні зі стриманим драматизмом цілісної концепції, виразно тональною музичною мовою та опорою на багату, пісенну в своїй основі мелодику виявилася оптимальною. Величний і монументальний симфонічно-ораторіальний твір (загальний час звучання близько години!), попри безперервність виконання частин, сприймався легко і піднесено, як кажуть, «на одному диханні».
Чимала заслуга прогнозованого успіху симфонії-реквієму належить виконавцям – Національній заслуженій академічній хоровій капелі України «Думка» та Національному заслуженому академічному симфонічному оркестру України. Попри позірну доступність і простоту, партитура симфонічно-хорового полотна Богдани Фроляк доволі складна і насичена. Партія оркестру темброво різноманітна, багата на відтінки звучань у межах однієї барви, з прискіпливо розбудованими фактурою та ансамблевими штрихами.
Не менш вагомою є також хорова складова, адже для визвучування партій хору важлива не тільки чистота строю і точна артикуляція, але й повна узгодженість із партією оркестру й баланс звучності. «Думка» справилася із поставленим завданням блискуче. Достойно виступили також солісти – Олена Нагорна (сопрано), Наталія Половинка (мецо-сопрано), Станіслав Бадрак (баритон), – які, власне, виділяли графіку основних ліній драматургії твору і «розставляли» найважливіші емоційно-смислові акценти. Диригентська версія Володимира Сіренка була максимально художньо переконлива й адекватно втілена у найменших деталях. У всякому разі для мене – безсумнівно.
Варто додати також, що головними спонсорами і заразом співорганізаторами концерту виступили Національна спілка композиторів України і Львівська обласна державна адміністрація та її департамент культури, які не тільки віддали шану великому святові національної єдності, а й щиро відгукнулися на промовисте звернення геніального Поета, яким відкривається симфонія-реквієм: «Праведная душе! Прийми мою мову, // Немудру та щиру. Прийми, привітай. // Не кинь сиротою, як кинув діброви, // Прилини до мене, хоч на одно слово, // Та про Україну мені заспівай!»
І цей спів про Україну звучав насправді гордо, по-пророчому гідно та – вселяючи надію.
Богдан СЮТА
Фото Святослава КРУТИКОВА
На головному фото – солісти Олена Нагорна і Станіслав Бадрак
Джерело: Music-review Ukraine
