Чільне місце в репертуарі артистки займали опери Ріхарда Ваґнера, які вже з перших кроків на сцені захоплювали Соломію Крушельницьку розмахом і серйозністю поставлених завдань, мистецькою концептуальністю. «Створення жіночих образів Ваґнера – велика, але й нелегка радість, – розповідала сама співачка. – У цих образах чітко вимальовується героїчна лінія. Усі вони майстерно окреслені, проте постійно коливаються між реальним життям і невловимістю вигадки».
Операми Ваґнера співачка зацікавилася вже на початку кар’єри. У 1895 році у Відні вона брала приватні уроки в професора Йозефа Ґенсбахера, опановуючи особливості німецької вокальної школи та вивчаючи ваґнерівський репертуар. Першим твором композитора, який вона включила в свій виконавський арсенал, була опера «Лоенґрін», у якій вона блискуче виступала в Кракові, Пармі, Удіне, Варшаві, Парижі та Буенос-Айресі.
Роль Брунгільди в тетралогії Ріхарда Ваґнера «Перстень нібелунга» (це опери «Валькірія» і «Сутінки богів») увійшла до репертуару артистки дещо пізніше, з 1906 року, коли вона розпочала регулярні гастролі в Аргентину. Вже перші її виступи у «Валькірії» в Буенос-Айресі, спільно з видатним диригентом Артуро Тосканіні, викликали неймовірне захоплення публіки.
Участь Крушельницької в опері «Валькірія» 16 червня 1906 року стала апофеозом її слави. Преса писала: «Чудова, елегантна постать співачки, райська усмішка, іскристий погляд очей із-під шолома, що вільно прилягав до покритої буйним волоссям її голови, викликали ще більші симпатії до артистки. Ці симпатії вона заслужила майстерним виконанням. Її Брунгільда – ідеальна» («La Revista Teatral de Buenos Aires»).
«Брунгільда у її інтерпретуванні, – писав мистецтвознавець Мар’яно Бош, – ще ніколи не викликала таких овацій, якими зустріли співачку того вечора. Оркестр змушений був припинити гру, бо не міг її продовжувати, – такими одностайними були овації публіки. Тосканіні мусив це зробити, керуючись здоровим глуздом…»
Цікаві спогади про підготовку Соломії Крушельницької до вистав у Буенос-Айресі залишила її подруга Неґріта Кано де П’яцціні: «Соломія Крушельницька, як і кожна справжня актриса, володіла здатністю повністю перевтілюватися в образ своєї героїні. Їй було притаманне глибоке відчуття образу. В день виступу вона весь час у думках повторювала: “Сьогодні я Валлі” або “Сьогодні я Лорелея, Брунгільда, Мадам Баттерфляй” і т. д. Вже з самого ранку співачка думала тільки про той образ, в якому мала з’явитися увечері перед глядачами. В цей день вона не приймала відвідувачів і не відповідала на телефонні дзвінки».
Наступні рецензії, які розповідають про виступи артистки в ролі Валькірії, стосуються 1910 року, коли вона також виступала в Буенос-Айресі; того року – з диригентом Леопольдо Муньйоне. Кореспондент газети “La Patria degli Italiani” за 9 липня писав: «Жодна з ролей Соломії Крушельницької не лишилася поза увагою авторитетної критики, яка не шкодувала їй численних виявів вдячності. Особливо запам’яталися партії, що якнайкраще відбили її прекрасну, майже священну постать, загадкове обличчя, де з’єдналися мрійливість, щирість і бездоганний спів. Хто не пам’ятає вродливої і відважної Брунгільди, войовниці й богині з душею, пройнятою найсердечнішим коханням, у виставах “Валькірії”, що йшли під керуванням Муньйоне вісім вечорів».
Проте основною мистецькою подією сезону, безперечно, стала прем’єра останньої частини тетралогії «Перстень нібелунга» – «Сутінки богів», де Крушельницька ще раз підтвердила репутацію «неперевершеної ваґнеристки». «Її Брунгільда, – за словами аргентинського музикознавця Едуардо Арносі, – прекрасна зовнішньо, голосом і епічною величавістю, особливо в останній сцені, була незабутньою».
Завершує артистка 1910 рік виступами у Мадриді. Автор статті у газеті «El Nacional», датованій 7 грудня, зазначає: «Дебютом сеньйори Крушельницької, яку випереджає її велика слава, – вчора ввечері був показ частини музичної драми Ваґнера “Перстень нібелунга”. Сеньйора Крушельницька, ледь обтрусивши дорожній пил, взялася до роботи і, виконавши у “Валькірії” партію Брунгільди, удостоїлась найщиріших привітань із боку театру та найпалкіших аплодисментів публіки, що прийняла її із ніжністю. […] Ця видатна співачка […] вже впевненим кроком входить у наш театр “Real”».
У 1913 році мисткиня знову включає до репертуару в Буенос-Айресі оперу Ріхарда Ваґнера «Сутінки богів». Того сезону виставами диригував Луїджі Манчинеллі. Газета «La nación» писала, що солістка «втілила образ Брунгільди, суворої, люблячої і гордої, з емоціями і характером. Краса рухів, гідність у поведінці, впевненість інтонації, осмисленість тексту і музичного вираження – все поєдналося для того, щоб виступ Соломії Крушельницької став вражаючим і блискучим».
А оглядач часопису «La Gaceta» зазначав, що «Соломія Крушельницька була вражаючою Брунгільдою. Справа не лише в тому, що вона владарює на сцені, має дивовижну природну красу та дивовижний досвід, вона – велична, героїчна і печальна, як сама Брунгільда: страждання, життя, усвідомлення її шляхетного походження, її чистота були змальовані й виражені в такій чудовій і настільки людяній формі, яка сама є найкращим коментарем».
Без перебільшення можна стверджувати, що саме завдяки Крушельницькій, яка щосезону включала опери Ваґнера до свого репертуару, музика німецького композитора-реформатора завоювала палких шанувальників серед аргентинської публіки. Ці вистави за участю співачки стали еталонними, вони увійшли в історію світового оперного мистецтва.
Данута БІЛАВИЧ
Фото надані Музеєм Соломії Крушельницької
