24 січня, 146 років тому, в 1879-му, народився український композитор Станіслав Людкевич
Немає такої сфери культурного життя Західної України, яка залишилася б поза його увагою і не ознаменувалася вагомими здобутками, що зберігають значущість до наших днів. Композитор, автор творів майже в усіх жанрах музичного мистецтва, вчений-дослідник у галузях музикознавства, фольклористики, педагог, диригент, музичний редактор, музично-громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині – ось основні аспекти його діяльності.
Станіслав Людкевич народився 24 січня 1879 року у місті Ярославі (тепер Польща), де його батько – Пилип Людкевич – був директором народної школи. Мати – Гонората Гіжовська – в молодості серйозно займалась музикою, брала уроки у Михайла Вербицького і своє захоплення передала синові.
Під час навчання у гімназії Станіслав співав в українському хоровому гуртку, диригував ним. Тоді ж з’явилися й перші твори – не лише фортепіанні мініатюри та солоспіви, а і хорові композиції.
Згодом юнак вступив на філософський факультет Львівського університету, де студіював українську філологію. Тоді ж став активним членом студентського товариства «Академічна громада», що проводило широку громадську, культурну і політичну роботу.
Студентська молодь вважала Івана Франка духовним батьком, учителем, зразком громадянина-борця. Знаменно, що одним із перших творів молодого композитора Людкевича у Львові став хор «Вічний революціонер», який уперше прозвучав на святкуванні 25-ліття літературної діяльності Франка.
У ці ж роки почалася тривала співпраця митця як композитора й диригента з хоровим товариством «Львівський Боян». Після закінчення університету Людкевич викладав у Перемишлі в гімназії та музичній школі при Інституті для дівчат. Своїм ученицям він адресує численні хорові композиції. Серед них – «Гагілку» й «Українську баркаролу», які стали перлинами української хорової мініатюри і до наших днів не втратили популярність.
Перші десятиліття ХХ сторіччя є найбільш плідним періодом у житті композитора. Так, разом із Йосипом Роздольським він працював над розшифруванням записів народних пісень, які були опубліковані в 1906–1907 роках у двотомнику «Галицько-руські народні мелодії». Ця збірка отримала високу оцінку у науковому світі, зокрема про неї схвально відгукувались Іван Франко та Климент Квітка.
У 1905 році Людкевич редагував (спільно з Володимиром Домет-Садовським та Іваном Трушем) український мистецький часопис «Артистичний вісник». Тоді ж входив до літературно-мистецького об’єднання «Молода муза», членами якого були Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Остап Луцький. Творчий доробок тих років становили як монументальні хорові, оркестрові композиції, так і вокальні й інструментальні мініатюри. Тоді ж Людкевич почав роботу над своїм найвагомішим твором – кантатою-симфонією «Кавказ».
Прагнучи здобути фахову музичну освіту, Станіслав поїхав до Відня, де записався слухачем Музично-історичного інституту. Там він відвідував лекції професорів Ґвідо Адлера, Германа Ґреденера, композицією та інструментуванням займався під керівництвом Александра Землінського.
Перебування у Відні завершилося захистом дисертації із питань програмності в музичному мистецтві, що отримала назву «Два причинки до питання розвитку звукозображальності». Станіслав Людкевич став першим в Україні доктором філософії у сфері музичного мистецтва.
Від 1910 року Станіслав очолював Вищий музичний інститут у Львові, де викладав музично-теоретичні предмети, працював над підручником «Загальні основи музики» та посібником із сольфеджіо. У ці ж роки організовував концерти, виступав із доповідями, музикознавчими статтями й рецензіями в пресі, брав участь у хорових товариствах «Боян» і «Бандурист».
Перша світова війна перервала плідну діяльність Людкевича: його мобілізували до австрійського війська. Невдовзі він потрапив у російський полон і перебував на засланні у місті Перовську (тепер Казахстан). Після повернення викладав у Музичному інституті та займався інспектуванням його філій, що діяли у містах і містечках Галичини.
У 1934 році Людкевич став одним з організаторів Союзу українських професійних музик (Супром), у 1936-му очолив музикознавчу секцію Наукового товариства імені Тараса Шевченка. У роки Другої світової війни він не полишив педагогіки, викладав у Державній музичній школі з українською мовою навчання, був співзасновником Спілки Українських Музик.
Після війни Станіслав Пилипович обирався головою і членом правління львівської організації Спілки композиторів, продовжував педагогічну діяльність у Львівській консерваторії, ставши професором і керівником кафедри історії, теорії та композиції. У нелегких умовах радянської влади Людкевич завжди зберігав чесність, принциповість, мужність гідно відстоював свої переконання. Великі заслуги Людкевича, особиста культура, скромність і доброзичливість обумовлювали любов і повагу до нього не лише колег-музикантів, а й найширших кіл громадськості.
Композиторська спадщина Станіслава Людкевича – об’ємна, багатогранна та охоплює різні жанри музичного мистецтва, окрім балету. Основні твори: опери «Бар Кохба» (незавершена) і «Довбуш»; вокально-симфонічні – «Кавказ», «Заповіт», «Наша дума, наша пісня» (на вірші Тараса Шевченка), «Наймит» (вірші Івана Франка); симфонічні – «Стрілецька рапсодія», «Дніпро», «Мойсей», «Рондо юнаків», «Меланхолійний вальс», «Наше море», «Прикарпатська симфонія»; фортепіанні та скрипковий концерти, камерно-інструментальні ансамблі, хори, солоспіви, обробки народних пісень, редагування, інструментування творів інших композиторів.
Слід зазначити, що 1964 року за «Кавказ» і «Заповіт» Людкевич був відзначений Державною премією України імені Тараса Шевченка.
Ще однією вагомою частиною творчої спадщини композитора є музикознавство. Теоретичні праці, статті, рецензії (які автор друкував упродовж сорока років на сторінках періодичних і спеціалізованих видань) змальовують широку панораму розвитку музичної культури Західної України.
У 2024 році команда музею Станіслава Людкевича випустила перший альбом його фортепіанних дуетів на чотири руки. Прем’єра першого у світі запису цих творів відбулася на стримінгових платформах, серед яких Apple Music, YouTube Music, Spotify, Ukrainian Live Classic та інші.
Альбом виконав дует Dovhan & Zubko Piano Duo, до репертуару якого входять усі читириручні фортепіанні композиції Людкевича. Піаністи Петро Довгань і Наталія Зубко провели копітку роботу з пошуку й реконструкції цих творів, що уможливило запис. Аудіо- та відеозаписи реалізовано в рамках проєкту «Людкевич. Спадщина» за підтримки Українського культурного фонду.
Мар’яна ЗУБЕЛЯК
Фото надані авторкою статті
