Ця невелика стаття не зазіхає на чесноти музикознавців, критиків і знавців українського музичного бомонду. Вона, скоріше, – емоційний відгук на традиційні весняні та осінні фестивалі, коли до букета тендітних весняних або пишних осінніх квітів долучається мереживо з різнобарв’я музичних відтінків, тонів, напівтонів, щедро розкиданих талантом українських композиторів і виконавців. І незрозуміло, чи лине це від щедрот української матінки-природи, генетично запрограмованого музичного обдаровання, освяченого десятками поколінь, чи йде від століттями виплеканої туги за волею, мрією про широкий шлях до національного розвою, яка виплескувалась у силу-силенну довершених народнопісенних форм.
На думку спадають слова відомого музикознавця, якого однаково своїм можуть називати і українці, і росіяни – професора Всеволода Задерацького: «…українська композиторська школа по праву належить до найсильніших і найбільш талановитих шкіл у світі». У розмові із паном Задерацьким йшлося про еліту українського композиторського клану – три «С»: Євген Станкович, Мирослав Скорик і Валентин Сильвестров. Проте знайомство з творчим доробком молодшої генерації вітчизняних авторів на фестивальних прем’єрах лише підтверджує й примножує обґрунтованість постулату маститого вченого.
ХХV Міжнародний фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України «Музичні прем’єри сезону» у погожий травневий день (28 травня), коли духмяне надвечір’я спадає на благословенне старовинне місто, представляв у Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України творчість Валерія Антонюка, Олександра Родіна, Вікторії Гаврик, Івана Небесного та Левка Колодуба. Перше і таке, що викликає довір’я, враження – усе дуже талановито, професійно, змістовно. Твори переважно програмні, але в цьому випадку у всіх авторів форма вдало корелюється зі змістом, що знову ж таки свідчить про майстерність, досконале володіння композиційною технікою, неабиякий хист.
Харизматичний і вже знаний далеко за межами України Валерій Антонюк цього разу виніс на суд публіки Симфонію № 6 «Лемент над прірвою» – твір, який виказує Валерія Антонюка, як композитора, що тяжіє до жанру кіномузики. Створені ним просторові, переважно зображальні образи перегукуються із персонажами «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі. Вони збуджують уяву, викликають цікаві зорові асоціації і спонукають слухача до активного творчого співпереживання.
Привабливою виглядає сюїта Олександра Родіна «Барахолка». Номери: «Інтродукція», «Дзиґа», «Неваляшка Блазень», «Патефон», «Бронзове погруддя Наполеона», «Старе фото», «Паротяг», що представляли «Барахолку», справили неабияке враження дотепністю, досконалою ілюзією реальних відчуттів, граничних водночас із сюрреалізмом. За формою «Барахолка» цілком відповідає авторському задуму – балетній сюїті – та має хороші перспективи екранізації або реалізації в одноактному балеті.
Друге відділення концерту привернуло увагу до експериментальної музики Івана Небесного та нової сюїти Левка Колодуба «Українські танці» (№ 4, на 5 частин). Левко Миколайович в «Українських танцях» із граціозною невимушеністю справжнього майстра провів для поважної і зацікавленої публіки майстер-клас з оркестрування, демонстративно підкреслюючи партією ударних архаїку первинного музичного матеріалу та невловиму еротичну атмосферу, притаманну танцювальній музиці взагалі.
Увертюра до опери «Самійло Немирич» на тексти Віктора Неборака «А Бог Адама сотворив рукама» для мішаного хору, солістів, електронних звуків і симфонічного оркестру Івана Небесного, як і танцювальна сюїта його іменитого старшого колеги, вибудовувалась на архаїстичній платформі. Проте у засобах виразності молодий композитор пішов значно далі. Він використав звукову палітру оркестрової і хорової фактури як фантастичне тло, на якому розігрується традиційний біблійний сюжет. Змістове навантаження випало в Івана Небесного на мелодраматичну декламацію і солістів: теленка (старовинна відкрита флейта), фолк-дует, тенор і бас. Новації композитора, попри складність музики, викликали у публіки сплеск яскравих емоцій і низку схвальних вигуків.
Камерна кантата Вікторії Гаврик для баритона та симфонічного оркестру на слова Володимира Набокова (соліст – Роман Страхов, баритон), що відкривала друге відділення концерту, справила враження традиційного від часів Георгія Свиридова музикування, притаманного фундаментальній і зрілій композиторській практиці. Молода авторка і виконавиця проекту «Класика і театр фламенко», Вікторія за рівнем професійної озброєності почувалася цілком комфортно в оточенні своїх старших, іменитих і досвідченіших колег.
Переважною складовою успіху прем’єрного музичного вечора безумовно була вдумлива аналітична робота над автографами, глибоке осмислення композиторських задумів, цілеспрямовані й виснажливі репетиції. Володимир Шейко – головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України, і це успадковано поколіннями художніх керівників творчих колективів Українського радіо, надзвичайно жорстко вимагає від музикантів дбайливого і точного відтворення партитур, плекає стилістику, індивідуальні особливості семантики та образного строю кожного композитора, який довірив йому прем’єру опусу. З іншого боку, і оркестр, і хор Радіокомпанії завжди усвідомлювали покладену на них громадянську місію провідників і ретрансляторів сучасної української музичної культури.
Юрій ВАСИЛЕНКО
