Алемда́р Карама́нов

2
Share Button

Алемда́р Сабі́тович Карама́нов (1934—2007) — композитор, народний артист України (1994), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченко (2000), академік Академії мистецтв України (2005), двічі лауреат Державної премії Криму, Почесний громадянин Криму.
Його батько — Сабіт Темель Кагирман (Караманов — це русифікована версія прізвища батька), турок за національністю, був репресований в 1944 році і засланий в Сибір, звідки так і не повернувся. Мати, Поліна Сергіївна Величко, українка, працювала завідувачкою бібліотеки.
Музичну освіту здобув у Сімферопольському музичному училищі, яке закінчив 1953 року, та Московській консерваторії, яку закінчив як композитор (у класі Семена Богатирьова) і піаніст (у класі Володимира Натансона). У 1958-1963 роках стажувався в аспірантурі у Дмитра Кабалевського й Тихона Хрєнникова.
Цей період був надзвичайно плідним у творчості композитора — тут він написав 7 симфоній, драматичну ораторію «Ленін», два фортепіанних концерти, у Большому театрі був поставлений його балет «Комсомолія», а у Ленінграді — балет «Сильніше за любов».
У 1962-1964 роках Караманов звертається до музичного авангарду, зближуючись із такими композиторами, як Андрій Волконський, Альфред Шнітке, Едісон Денисов і Софія Губайдуліна. Серед творів авангардного періоду – «Музика» № 1 і 2 триптих «Пролог. Думка. Епілог», «Вікно в музику», «15 концертних фуг» та інші.
Закінчивши аспірантуру, Алемдар Караманов пережив тяжку творчу кризу. Це спонукало його назавжди виїхати зі столиці Росії і повернутися додому в Сімферополь.
Ще живучи в Москві, Караманов звертається до віри й, після повернення до Сімферополя, приймає хрещення. Із цього моменту головною ідеєю його творчості, за його словами, стає «музична релігія».
Майже повністю відмовившись від жанрів фортепіанної і камерної музики, Караманов цілком присвятив себе симфонічній і вокально-симфонічній творчості. У 1965–1966 роках він створює цикл із чотирьох симфоній, «Совершишася» (повна назва – «Совершишася во славу Богу во имя Господа Иисуса Христа»). Водночас Алемдар Караманов пише кілька вокально-симфонічних творів у жанрі католицької релігійної музики: «Stabat Mater» (1967) і Реквієм (1971).
У 1968 році композитор створює Третій фортепіанний концерт «Ave Maria», в 1970-ті пише ще один цикл із двох симфоній за назвою «Et in amorem vivificantem (И во любовь животворящую)», а потім – Сімнадцяту симфонію «Америка». У другій половині 1970-х років композитор написав один із самих значних своїх творів — цикл із шести симфоній (із 18-ї до 23-ї) «Бысть», за «Одкровенням Іоанна Богослова (Апокаліпсис)». До останніх днів у планах митця була сьома симфонія циклу «Бысть» — він хотів її назвати «Николай — Кришну». За задумом автора, у ній повинні були сполучатися християнські й індуїстські релігійні мотиви.
Після «Бысть» Караманов відходить від винятково релігійної тематики й створює кілька яскравих опусів, присвячених своїй батьківщині — Криму. 1983 року він написав ораторію «Легенда-минуле Аджимушкая» і 24-ту симфонію «Аджимушкай», 1992-го написав Гімн Автономної Республіки Крим, а в 1994-му — містерію «Херсонес», присвячену 2500-річчю Херсонеса.

Алемдар Караманов рідко виїжджав за межі Сімферополя. Так, у 1991 році він відвідав з авторськими концертами Чехословаччину, а в 1994-му побував у Лондоні, де вперше було виконано його «Stabat Mater». Останній (незавершений) твір Алемдара Караманова — опера «Прощання Хризостома», лібрето для якої він написав сам.

Share Button