Борису Буєвському – 85!

91
Share Button

7 червня відомий український композитор Борис Буєвський відсвяткував 85 річчя

Митець народився 7 червня 1935-го в Kривому Розі. Музикувати почав ще в дитинстві – навчався у місцевій музичній школі, згодом – у музичному училищі при Ленінградській консерваторії, а по його закінченні – у Харківській консерваторії по класу композиції Дмитра Клебанова. Отримавши освіту (1959), спочатку викладав у Донецькому музичному училищі (1959–1961), а потім переїхав до Києва, де й відбувся його творчий злет.

Композитор створив десять симфоній, ораторію «Мандрівки серця» на вірші Ліни Костенко й Тамари Коломієць, два балети («Пісня синього моря» та «Устим Кармелюк»), шість концертів, камерні, інструментальні та вокальні твори, понад 100 пісень (у тому числі дуже популярні свого часу «На долині туман», «Кохання моє», «Карпатська ніч», «Пісня про вірність», «Подаруй мені весну»), музику до 50-ти фільмів різних жанрів, драматичних вистав, для радіо й телебачення. А мультфільми з його музикою полюбилися дорослим і дітям – серед них знаменитий «Як козаки олімпійцями стали».

Бог дарував йому не тільки музичний талант, – Борис Михайлович продовжує творчу роботу на літературній ниві. У доробку митця вже понад 50 «оповідок», як він сам їх називає… Пише українською і французькою мовами (від 1993 року постійно мешкає у Бельгії).

Пропонуємо першу публікацію однієї з таких «оповідок», сподіваючись на те, що читачі в Україні сприймуть її з прихильністю.

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

Короткі пояснення до деяких творів (фрагмент)

Стосовно сприйняття музики різними категоріями людей хтось із композиторів старшого покоління висловив досить оригінальну думку: «Дилетанти музику люблять, але не розуміють її. Композитори музику розуміють, але не люблять. А музикознавці музику і не люблять, і не розуміють!» Хоча, як на мене, ця сентенція заперечлива, з обережності й на всяк «пожежний випадок» я завжди даю мінімальні пояснення своїх творів, і навіть пісень, тим більше людям, для яких українська мова є іноземною…

Наважуся ставити собі в заслугу те, що під час активного розповсюдження мікрофонних співаків, так званих «шептунів», я свідомо протистояв цій моді повноцінним і динамічним співом найкращих солістів опери і філармонії в супроводі великого симфонічного оркестру. Деякі пісні було побудовано на фольклорних національних традиціях, інші ж, – завдяки розгорнутому розвитку вокальної партії і оркестру, виходили за межі куплетної пісенної форми і нагадували, скоріше, оперні монологи… Серед них вирізняються такі, до загальної розгорнутої фактури яких було включено також масу мішаного великого хору. Це пісні монументального характеру – «Великі Пісні».

Із сердечною теплотою було написано кілька інтимних пісень, як, наприклад, проникливий спів про любов до рідного краю на вірш Миколи Вінграновського «Все при мені». Переважну більшість моїх пісень було записано на Українському радіо Миколою Кондратюком – співаком із потужним і красивим баритоном, для якого вокальні технічні труднощі не робили ніяких турбот. Свого часу співак стажувався протягом трьох років в Італії у всесвітньо відомому міланському оперному театрі Ла Скала.

Видатні вокалісти Бела Руденко і Юрій Гуляєв, що стали солістами московського Великого театру, також доклали зусиль до інтерпретації моїх пісень. Бела Руденко, до речі, має біографію незвичайну. Під час Другої світової гітлерівські солдати розстріляли на Україні її батьків – іудеїв, а вона залишилася живою тільки завдяки одній українській родині, яка, ризикуючи життям, приховала маленьку Белу, змішавши її між своїми дітьми і цим врятувала від карної експедиції. Тепер вона носить прізвище своїх українських батьків.

Одного разу, коли Бела була ще солісткою Київської опери, вона звернулась до музичної редакції радіо з проханням зробити мені спеціальне замовлення – створити для неї ліричну естрадну пісню. Така незвичайна пропозиція була справжнім сюрпризом для працівників радіо (як і для мене також!), бо сучасна естрада в сполученні з віртуозною колоратурою становить комбінацію надто оригінальну і досить ризиковану. Однак, у розрахунку на видатний технічний професіоналізм Оперної Діви, мені вдалося вийти з цієї надзвичайно складної ситуації без втрати обличчя. Так з’явилась пісня «Синя ніч над Дніпром» на вірш Тамари Коломієць.

Про несподівану долю іншої пісні мені розповідали знайомі. Вона стала ліричним гімном і сотні молодих людей одружувалися під її звуки – «І краплині впасти я не дам на тебе» на вірш Тамари Коломієць («Засвітились далі росами умить»)…

Кожна мелодія має якусь історію. Ось, наприклад, обідає у мене Григір Тютюнник на Русанівці. Після обіду пропоную йому послухати касетку з однією щойно записаною моєю піснею на Українському радіо, а сам собі гадаю: «Йому тільки ліричної пісні зараз не вистачало – з усіма його неприємностями вкупі!» Але він каже: «Давай!». Послухавши запис, Григір раптом підхоплюється, робить крок туди, крок сюди… «От написано!» – каже таким голосом, ніби йому горло перехопило. Затим рішуче: «Дай мені цю касету, я її Гончареві покажу!»

Узявши касету, більше ні слова не кажучи, пішов із хати… А я подумав: «Оце погуляли…» Але десь через два дні рано вранці маю телефонний дзвінок. Незнайомий жіночий голос сердито каже: «Це дружина Григора! Зайдіть та заберіть свою касету, бо він уже дві доби без перерви її слухає і п’є…» Ось така історія трапилася з піснею «А вони летять» на вірш Станіслава Реп’яха у виконанні Миколи Кондратюка (спільно з хором і симфонічним оркестром Українського радіо).

Романси на вірші Поля Верлена «Вітру журба» написано завдячуючи Миколі Лукашеві, котрий, будучи у Ворзелі, робив геніальні переклади, а я приходив до нього на дачу, брав щойно перекладений вірш і одразу сідав за написання музики… Так з’явився цикл романсів на тему Верлена.

Художня рада Радіо дала згоду на фондовий запис «Вітру журби» у виконанні Лариси Остапенко з Симфонічним оркестром, але щоб він був врешті-решт записаний, нам прийшлось 8(!) разів приходити на запис, який весь час хтось відміняв…

Балет «Устим Кармелюк» – концерт для українського фольклорного оркестру (твір свого часу був заборонений ідеологічним відділом КПУ. – Ред.) присвячений національному герою ХVII сторіччя Устиму Кармелюку. 1-ша його частина побудована, як і весь концерт, на інтонаціях народних козацьких пісень. Центром 2-ї частини є «пісня – мрія» про небо, яке є цариною любові. 3-тя частина експонується історичною панорамою Карпатських гір, що рясніє різноманітними авантюрами. В цьому творі подається цілий фестиваль народних українських інструментів, їхніх технічних віртуозних можливостей разом з емоційною силою хорового співу…

Борис БУЄВСЬКИЙ

Share Button