Більше півстоліття тому видатний польський музикант Чеслав Нємен (1939–2004) приголомшив Європу своїм знаменитим хітом «Dziwny Jest Ten Świat» («Дивний цей світ»), який відкрив нову, слов’янську сторінку в історії рок-музики. А в 1968-му отримав одразу дві престижні нагороди: Złota Plyta за альбом «Dziwny jest ten świat» як перший за продажами серед польської естради та відзнаку американського часопису Billboard як найпопулярніший польський співак 1968 року

Примхи долі

Дитинство Чеслава Виджицького минуло у Білорусі, біля річки Німан (польською – Niemen): вона й дала йому своє ім’я. Бруно Когатрікс, директор паризької «Олімпії», колись звернувся до Чеслава, соліста рок-ансамблю Niebesko-Czarni, із своєрідним проханням щодо псевдоніма: «У вас, росіян і поляків, дуже складні прізвища для вимови. Нам, європейцям, із цим не впоратись». Чеслав не зрозумів одразу суть прохання мсьє Когатрікса. «Чи не допоможете ви мені із псевдонімом, пане Чеславе?» – чемно поцікавився Когатрікс. «Нємен! – вигукнув музикант. – Відтепер я – Чеслав Нємен».

…Він згадав дитинство, рідне село Старі Василішки, що під Лідою, білоруський край, згадав і той день, перед від’їздом до Польщі, коли прощався із рідною домівкою. Чеслав усе стояв, наче заворожений, біля дзеркальної гладі Нємана, пильно вдивляючись у неї, щоб запам’ятати її навіки.

Дитинство його минало у музичній родині: батько був настроювачем фортепіано. Отже, до репатріації Чеслав ще співав у церковному хорі місцевого костьолу та навчався у музичному ліцеї міста Гродна. Надалі музичну освіту здобував у Гданську, у Вищій музичній школі, де, поряд із навчанням по класу фагота, почав співати у самодіяльності.

Як і його колеги по творчому цеху, розпочинав Чеслав у молодіжних клубах прибалтійського узбережжя. Співав рок-н-рол у стилі Елвіса Преслі, захоплювався й латиноамериканським репертуаром – самба, ча-ча-ча та bossa nova. Доля посміхнулася йому 1962 року, коли на Першому фестивалі молодих талантів у Щецині він потрапив у «золоту десятку лауреатів», а згодом – у найпопулярніший на той час рок-ансамбль Niebesko-Czarni на роль соліста й автора шлягерів. Саме тоді, після успіху в паризькій «Олімпії», де він  виступав поряд із Стіві Вандером та іншими зірками популярної музики, до нього прийшло особисте визнання від легендарної Марлен Дітріх, яка виконала на сцені варшавської Sala Kongresova його перший хіт «Czy mnie jeszcze pamiętasz?» («Чи ще пам’ятаєш мене?») у німецькій версії («Mutter, hast du mir vergeben»). До слави йому лишався майже крок, але…

Лицар слов’янського духу

Шалений успіх, надзвичайний вплив на молодь і волелюбний дух однаково непокоїли його творчих конкурентів і владу, яка давно вже з підозрою спостерігала за його концертами. Для польської естради початку 1960-х Нємен лишався отаким непослухом на зразок Ходжі Насреддіна з Бухари. А найбільше дратувало владу його небажання «прогинатися» перед нею: у принципах він був непохитний. Це ставало скандальною темою перших шпальт польської преси. За жорсткою критикою слідом йшли оргвисновки – заборона виступів.

Та це не завадило Нємену зійти на артистичний Олімп. 1967 року на небосхилі європейської рок-музики засяяла яскрава зірка цього непокірного артиста: в Ополі він став сенсацією конкурсу. Там і виконав свій найвизначніший хіт, із яким увійшов в історію рок-музики – «Dziwny Jest Ten Świat» («Дивний цей світ»).

Для тих, кому пощастило спостерігати його появу на сцені, це було якесь потрясіння! Здавалося, що гнучкий й обурений тенор Нємена протестував проти хижацьких законів сучасного йому суспільства, яке живе за законами джунглів: «Дивний є цей світ, / де ще чимало зла, / та й дивно мені, / що з віку у вік / зневажає людину людина…»

Протест Нємена йшов в унісон із протестом молоді проти традиційних буржуазних цінностей. Не дивно, що на хвилі молодіжної революції, що прокотилася по всьому світу, цей хіт мав надзвичайний резонанс і став гаслом молодого покоління буремних 1960-х.

На Нємена впала «золота злива» титулів і нагород. Його вшанували Grand Prix фестивалю Сопот-68; тоді ж у продажу з’явилися одразу три альбоми Нємена – «Dziwny jest ten świat», «Sukces» («Успіх») й «Czy mnie jeszcze pamiętasz» («Чи ще пам’ятаєш мене?»). Та ще й Золотий диск (Złota Plyta) від фірми «Polskie Nagrania» за альбом «Dziwny jest ten świat» як перший за продажем в історії польської естради. Відзначили його й за океаном: від американського щотижневика Billboard він отримав винагороду-статуетку – як «найпопулярнійший польский співак 1968 року».

Але Нємен ніколи не був схожий на суперзірку – ані грана позерства, було у ньому навіть дещо від Мартіна Ідена, героя однойменного роману Джека Лондона. Він дедалі більше міркує над тим, якою повинна бути рок-музика. І знаходить відповіді у польській поетичній класиці. Його найулюбленішим поетом стає Ципріян Норвід, забутий польський поет ХІХ сторіччя, який найбільше вплинув на творчість Нємена. Мисль! Ось що найбільше імпонує Нємену у примхливій поезії Норвіда. Власне, поворот до класики – Норвіда, Асника, Івашкевича – надихнув його на нові творчі звершення. Це виявилося в альбомі «Niemen Enigmatic» («Загадковий Нємен»), який фахівці вважають епохальним у творчості Чеслава Нємена.

Саме тоді він відмовляється від звичних музичних форм рок-музики, зокрема трихвилинного формату пісень. Його композиції звучали тепер як масштабні за часом вокально-інструментальні поеми. Збагачує свої твори не тільки композиційно, але й інструментально, використовуючи найсучасніші інструменти – Hammond-орган, синтезатор Mini-Moog, Mellotron, Rhodes-Fender piano та інші, які відтворюють магію електронної музики. Він залучає до проектів і польських джазменів-віртуозів, зокрема саксофоністів Збіґнєва Намисловського й Міхала Урбаньяка, із якими працював над альбомом «Niemen Enigmatic». Вокал Нємена набуває яскравих фарб: він органічно поєднує манеру виконання, характерну для блюзу та стилю soul, із помітним впливом азербайджанського мугама.

Із часом, лише після смерті цієї видатної особистості, фахівці у галузі популярних жанрів спроможні були повною мірою оцінити творчий внесок Чеслава Нємена у рок-авангард ХХ сторіччя. «Дивний світ його музики і філософії життя», – згадував про колегу Павло Бродовський, колишній бас-гітарист рок-ансамблю «Akwarele», а згодом і головний редактор журналу «Jazz Forum». «Він з’явився на зіткненні двох різних культур, <…> двох відмінних цивілізацій: Сходу й Заходу, на стику традиції і сучасності, музики <…> народної й релігійної, популярної і класичної. <…> Він був артистом Ренесансу, який продирався за межі стилів <…>. Інфантильну рок-музику переніс він в іншій вимір і привніс до неї тексти від найсвятіших канонів великої поезії».

Наче величний фриз античного саркофага, звучить Норвідова поезія у центральній композиції альбома «Niemen Enigmatic» «Bema pamieci zalobny rapsod»  – «Жалобна рапсодія пам’яті Бема», польського генерала, що пoлiг у боротьбі за волю угорського народу. Ця дивовижна рок-містерія у виконанні Нємена занурює нас у містичний ритуал похорону середньовічного лицаря, де присутні тіні минулого при свічках-смолоскипах, схрещені руки лицаря і його кінь, який «тужно танцює» у розпачі за хазяїном. Здається, що й сам Нємен, який веде сольну партію за Hammond-органом, йде водночас у юрбі середньовічних плакальників, долучаючись своїм драматичним співом.

У наступному альбомі «Człowiek Jam Niewdzieczny» («Чоловік я невдячний») Нємен знов повертається до Норвіда – озвучує його поезії «Italiam! Italiam!» («До Італії! – Думко, плинь під хвилі гомін…») та «Aerumnarum Plenus» («Чого журюся? Звідки думи трудні? / Співати маю, а співати – час?»).

Нємен завжди глибоко усвідомлював свою життєву місію: «У тому, що я роблю, є визначна частка слов’янського духу…»

Postscriptum

Слава рушила за Нєменом на Захід, перетинаючи кордони, моря й океани… Йому аплодує Париж і Нью-Йорк, Делі, Москва й Рим, його показує Євробачення на Мюнхенській олімпіаді 1972 року. Але мрією його лишалося життя без гастролей: гіркий присмак слави втомив. Нємен усе більше часу проводив у студії, де безперервно експериментував з електронною музикою, прагнучи віднайти свій алгоритм рок-авангарду – музики майбутнього. Тоді ж захопився й живописом: дизайн обкладинок деяких його альбомів, зокрема «Requiem dla Van Gogha» («Реквієм для Ван Гога»), виконаний власноруч рок-музикантом.

Востаннє зійшов він на сцену «Лісової опери» Сопота 1979 року, де виконав свій хіт «Nim Przyjdzie Wiosna» («Поки не прийде весна») на зворушливі рядки поезій Ярослава Івашкевича, які зачіпають душу: «…Мене не буди, / я нічого не хочу. / Бо знаю: існую / у цьому безмір’ї, / у морі любові, / до людства існую».

То був якийсь невідомий Нємен, який захоплюється мелодією весни, де шепіт беріз та подих весни як «мелодія тиха, мелодія дивна, якої й не чутно».

Вишукана поезія Івашкевича, сповнена музичних асоціацій, йде в унісон із запізнілим ліризмом Нємена, бунтаря у минулому. Цей музичний шедевр, вшанований Grand Prix фестивалю, увійшов згодом в альбом «Postscriptum» та аннали рок-музики ХХ сторіччя.

Не випадковий і поворот Нємена до поезій Івашкевича, видатного польського письменника українського походження (деякий час Івашкевич навчався у Київській консерваторії; його родичами були видатні музиканти світового рівня – Кароль Шимановський і Генріх Нейгауз). Для Івашкевича музика була не лише джерелом творчості, а й вагомим способом художнього сприйняття світу, невідʹємною частиною його життя.

Останні роки Чеслав Нємен поступово відходить від колишніх колег із творчого цеху, ігноруючи музичні «тусовки» й приділяючи все більше уваги експериментам із електронною музикою і комп’ютерною графікою. Творча криза, а згодом – тяжка хвороба (рак!) поступово усували Нємена від спілкування з аудиторією. Та все ж не забував він про білоруський край. Приїздив на рідну землю із концертами, спілкувався з Володимиром Мулявіним, лідером ансамблю «Пісняри», жертвував чимало коштів на сільські школи.

Чеслав мужньо тримав тяжкий удар безжалісної долі. З життя пішов він 17 січня 2004-го, за шість тижнів до того, як прийшла весна, про яку співав у Сопоті… Цю пісню й тепер пам’ятають: на фестивалі у Сопоті її виконали 2009 року з нагоди 70-річного ювілею видатного музиканта.

«Він надав нам взірець твердої, непоступливої людини, яка не гнеться, ідучи проти вітру, – розмірковує на сторінках журналу «Jazz Forum» відомий польський журналіст Марек Гашиньський щодо морального впливу особистості Нємена на суспільство. – Він переконав нас, що дарувати краще, аніж відбирати…»

Мистецтво Чеслава Нємена й сьогодні живе: воно для молоді, для тих, кому йти у майбутнє та вирішувати як жити у цьому світі…

Володимир СКРИНЧЕНКО