Дмитро Чоні: світовий аудіодебют українського піаніста

230
Share Button

Попри глобальний карантин у зв’язку з пандемією, коли культурне життя у більшості країн світу тривожно завмерло, до України надійшла обнадійлива і дуже приємна звістка – всесвітньо відома фірма «NAXOS», найповажніший популяризатор кращих надбань класичної музики, щойно, у кінці травня 2020-го, випустила дебютний CD талановитого українського піаніста Дмитра Чоні

Безперечно, це серйозна подія не лише для молодого виконавця, а й загалом для культурного життя України, яку він блискуче представляє у світовому культурному просторі з року в рік усе інтенсивніше.

А творчі надбання Дмитра Чоні більше ніж вражаючі – за останні чотири роки (2016–2019) він став лауреатом престижних міжнародних конкурсів у 10-ти країнах світу, зокрема: в Італії на знаменитому конкурсі Ферруччо Бузоні, в Китаї (конкурс у Суджоу), Швейцарії (Vendome Prize at the Verbier Festival), в Україні (Конкурс пам’яті Володимира Горовиця). Музикант тріумфально переміг на двох міжнародних конкурсах у США (конкурс піаністів у Лос-Анджелесі й конкурс Bösendorfer USASU), Німеччині (ZF Musikpreis), а також в Аргентині (на конкурсі в Тукумані), Італії (у Римі) та Іспанії, де став володарем Золотої медалі відомого конкурсу «Paloma O’Shea Santander International Piano Competition 2018».

Саме перемога на конкурсі в Іспанії забезпечила Дмитрові право на запис його пілотного компакт-диска, що тепер широко розповсюджуватиметься в багатьох країнах світу. Слід згадати ще дві визначні нагороди, що їх високо цінують професіонали. Це «Arturo Benedetti Michelangeli Prize» – головна нагорода Академії піаністів у місті Еппан (Італія) і «Prix du Piano Bern» (Швейцарія). Більшість конкурсних поїздок відбулася за сприяння VERE MUSIC FUND, стипендіатом якого з 2017 року є Дмитро Чоні.

Щоби повною мірою зрозуміти з особистістю якого рівня і культурної ангажованості маємо справу, досить згадати про концертний графік піаніста лише 2019 року – це 42 концерти (сольні вечори й виступи з оркестром) у 14-ти країнах чотирьох континентів. Перелічимо їх у порядку здійснення гастрольних поїздок, бо врешті-решт мусить же культурна Україна знати своїх героїв! Його приймали США, Іспанія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Німеччина, Австрія, Хорватія, Південна Корея, Бразилія, Мексика, Домініканська Республіка, Японія, Португалія, Велика Британія, а перед Новим 2020-м роком рідний Київ (публіка бурхливо реагувала на його виступ у Концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо). Попереду цьогоріч, якщо нічого не завадить, Дмитра знову чекають в Іспанії, Німеччині, США (дебют у Нью-Йорку), Ліхтенштейні, Австрії, а також у Сінгапурі та Швеції – країнах, де він іще не встиг побувати.

Після цієї важливої преамбули час перейти до музики, до свіжого диска, який має дати уяву про піаніста тим, хто його ще не чув, і продовжити насолоду спілкування для тих, хто його добре знає. Одразу відзначимо, що від концерту до концерту Дмитро Чоні рухається вперед, удосконалюючи майстерність, шукаючи нові грані в інтерпретації тих чи інших творів. Цей процес цікаво спостерігати, слухаючи його виконання у різні роки.

На диску зібрано композиції, котрі постійно присутні у репертуарі музиканта як яскраві різностильові зразки фортепіанної спадщини ХХ століття. Це відтворення певних магістральних напрямів мистецтва, уособлене у знакових іменах європейців Клода Дебюссі, Сергія Прокоф’єва, Дьордя Лігеті, а також представника американського континенту, аргентинця Альберто Гінастери. Відповідно охоплено період від 1905 до 1985 року, а послідовність творів на диску відповідає принципу стильового, жанрового і драматургічного контрасту: Клод Дебюссі. «Образи», зошит 1 (1905); Альберто Гінастера. Соната № 1, ор. 22 (1952); Дьордь Лігеті. Етюд № 5 «Arc-en-ciel» (1985); Сергій Прокоф’єв. Соната № 6, ля мажор, ор. 82 (1940).

Імпресіоністську палітру «Образів» багаторазово відтворено в історії світового фортепіанного виконавства. Це благодатне поле для демонстрації володіння вишуканим, насиченим найтоншими нюансами, звуком. Дмитрові це прекрасно вдалося – і тендітна краса ліричного пейзажу у «Відображеннях у воді», і трохи відсторонений погляд у минуле та адекватне відчуття стилю епохи в «Присвяті Рамо», і захоплива карколомно-етюдна атмосфера останньої п’єси «Рух».

«Я вірю, що ці п’єси вдалися і займуть своє місце в літературі для фортепіано… ліворуч від Шумана або праворуч від Шопена…» – писав в одному з листів Клод Дебюссі. У виконанні Дмитра Чоні відчувається, що йому ближче і комфортніше «праворуч від Шопена». І це переконує.

Альберто Гінастера – один із найяскравіших композиторів ХХ століття, ще, на жаль, не досить вивчений і справедливо оцінений. Добре знаний у США, де ставилися його опери та виконувалися інші масштабні твори, учень Аарона Копленда, у якого отримав блискучу професіональну виучку, глибокий знавець рідного фольклору й мистецтва, він органічно поєднував у творчості аргентинський національний дух і вільне оперування найсучаснішими техніками та прийомами композиції середини ХХ століття.
Завдяки визначній майстерності йому вдалося внести свіжий струм у європейську інструментальну й, зокрема, фортепіанну музику. Саме їй композитор завдячує популярністю у Європі, а його Фортепіанна соната № 1, написана ще у 1950-ті роки, увійшла до репертуару піаністів багатьох країн і залишається в сучасному виконавстві донині.

Дмитро Чоні по-справжньому захопився цим твором, який виявився дуже близьким творчому «я» піаніста і завжди є одним із найефектніших номерів його концертних програм. Альберто Гінастера не раз говорив, що створює музику як архітектуру, розгорнуту в часі. І якщо у слухача виникає відчуття внутрішньої духовної досконалості цього архітектурного артефакту, тоді вищої мети досягнуто. Дмитро, втілюючи композиторський задум, у якому постає бурхлива картина сучасного світу, натхненно вибудовує власну бездоганну звукову архітектуру твору й досягає повного злиття із нестримним темпераментом та всіма змістовими й чуттєвими нюансами авторського послання слухачеві.

На диску все це дуже рельєфно простежується, зокрема у неймовірних контрастах туше – його багатомірності та своєрідної таємничості з неповторними піанісимо та розрідженим «повітрям» крайніх регістрів, наприклад у ІІ та ІІІ частинах сонати. Тут, безперечно, респект не лише піаністу, а й професіоналізму звукоінженера, який і в цьому випадку, і в записах інших творів виступає достойним партнером композитора та виконавця.

Етюд № 5 Дьордя Лігеті дає необхідне емоційне перемикання після Сонати Гінастери і, разом із тим, гарно кореспондується з «Образами» Клода Дебюссі – ясно, не в стильовому, а концептуально-змістовому плані. Адже в цих майстерних композиціях (18 етюдів у 3-х зошитах) поряд зі складними технічно-структурними завданнями постають звукові образи візуальних і чуттєвих «першоджерел». У даному випадку це звукова картина сяючої барвами веселки, яку піаніст щедро малює разом із композитором. У невеликому творі Дмитро Чоні демонструє значну професійну досконалість – у вибагливому фразуванні, найтонших педальних нюансах, контрастному інтонуванні, русі до кульмінації-апофеозу.

А далі – максимально загострене зіставлення. Соната № 6 Сергія Прокоф’єва, яку так влучно охарактеризував її перший виконавець Святослав Ріхтер: «Із варварською сміливістю композитор пориває з ідеалами романтики і включає у музику нищівний пульс ХХ століття. Класично струнка у своїй рівновазі, попри гострі кути, ця соната чудова».

Власне, в даному творі втілено розповсюджену в мистецтві ідею супротиву жорстокості – боротьби й подолання. Виконавська інтерпретація Дмитра Чоні має особливості, продиктовані, ймовірно, сприйняттям молодої людини ХХІ сторіччя. У ній є темперамент, бездоганна віртуозність, яскрава рельєфність усіх шарів полішарової фактури, художній смак і почуття міри, тонке відчуття стильової інтермедійності Скерцо і Вальсу.

Однак, коли йдеться саме про боротьбу, можна внутрішньо перебувати в її епіцентрі або розповідати про неї із відстані часу, тобто більш стримано й об’єктивно. Саме такий варіант виконавського бачення, насамперед у першій і фінальній частинах пропонує музикант. Комусь, можливо, бракуватиме брутальної агресії, імперативності у трактуванні. Але інтерпретація Дмитра Чоні очевидно індивідуально мотивована і, відповідно, має право на існування. Важливо також, що і в концертному виконанні, і в запису Сонати піаніст повністю володіє аудиторією і протягом півгодини тримає слухача в стані напруженої уваги.

Аудіодисковий дебют Дмитра Чоні виявився вельми вдалим. Молодий 26-річний артист упевнено продемонстрував мистецьку зрілість, вільне володіння стильовим розмаїттям музики ХХ століття, вдумливість і вмотивованість виконавських прочитань, технічний блиск.

Дмитро Чоні за будь-якої нагоди завжди красно дякує викладачам: першій учительці Галині Заславець, мудрій Ніні Найдич, прекрасному піаністу й педагогу, професору Юрію Коту, нинішній наставниці та натхненниці в Університеті музики і театрального мистецтва в Граці (Австрія), професору Мілані Чернявській.

А за дієву підтримку молодих виконавців і можливість насолодитися новим аудіодиском українського піаніста Дмитра Чоні щира подяка широко знаному у світі конкурсу «Paloma O’Shea Santander Piano Competition» (Іспанія), керівнику проекту Пілар Пертусі, звукоінженеру Хосе Мігелю Мартінесу, продюсеру-асистенту запису Поліні Сасько й усім, хто брав участь у підготовці та випуску цього диска.

Тамара НЕВІНЧАНА

Share Button