24 квітня у Великому залі імені Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії імені Петра Чайковського відбувся концерт з нагоди 80-річчя від дня народження композитора, Героя України (2009), лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1977), Премії імені Бориса Лятошинського (2021), народного артиста України (1986), академіка, професора Євгена Федоровича Станковича
Євген Федорович відсвяткував ювілей 19 вересня 2022 року, але труднощі воєнного часу, розпорошеність студентського і педагогічного колективу Національної музичної академії України завадили належним чином привітати митця в день його уродин. Але, попри все, свято відбулося!
Велика репрезентація музики Євгена Станковича здійснилася завдяки наполегливій творчій праці Студентського симфонічного оркестру НМАУ і його енергійного художнього керівника та головного диригента, заслуженого діяча мистецтв України Ділявера Османа. У концерті було представлено широку панораму симфонічних, інструментальних і вокально-симфонічних творів різних років написання.
Євген Станкович – один із визначних українських композиторів нашого часу, митець світового рівня, чия музика вже кілька десятків років звучить на міжнародних фестивалях і престижних концертних майданчиках, підкорюючи усе нові й нові сцени. Він поєднав у творчості високу духовність, сучасну музичну мову та український фольклор. Євген Станкович є автором опер, балетів, численних вокально-симфонічних, симфонічних, камерно-вокальних та інструментальних, хорових опусів, а також музики до великої кількості кіно- й телевізійних фільмів.
Відкрився концерт раннім твором Євгена Станковича – «Урочистою увертюрою» (1968), яка прозвучала з блиском під темпераментною орудою Ділявера Османа.
Для вітального слова на сцену були запрошені ректор НМАУ, доктор філософії, професор, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Максим Тимошенко і кандидатка мистецтвознавства, професорка кафедри історії української музики та музичної фольклористки НМАУ, вчений секретар відділення музичного мистецтва НАМ України, заступниця генерального директора – художнього керівника Національного ансамблю солістів «Київська камерата», дочка ювіляра Рада Станкович.
Максим Тимошенко наголосив на глибоких зв’язках музики Євгена Станковича з національним корінням, підкреслив вагомий внесок творчості композитора у розвиток вітчизняної та світової музичної культури. Від імені ректорату НМАУ він вручив Раді Євгеніївні пам’ятну медаль НМАУ. «Головне, щоб звучала музика!» – такими словами завершив вітальне слово ректор.
Симфонічна сюїта з музики до кінофільму «Роксолана» (1996–1997) продовжила концерт. Твори Євгена Станковича незмінно асоціюються у слухачів саме з Україною завдяки глибокій вкоріненості в рідний мелос, а також історичній тематиці, яку обирає композитор. Тендітні ліричні сторінки сюїти просякнуті українською пісенністю, романсовою мелодикою, якій протиставлено образно-інтонаційну сферу войовничої скачки зі східними інтонаціями. Значне місце в партитурі автор доручив духовим інструментам.
Лірико-драматична «Українська поема» (1997) для скрипки з оркестром прозвучала у виконанні відомого в Україні та за кордоном київського скрипаля Дмитра Ткаченка – випускника НМАУ і Ґілдгольської музичної академії (Guildhall School of Music and Drama) в Лондоні, лауреата міжнародних конкурсів.
Крайні розділи поеми – ніби лірична сповідь головного героя, втілена в партії соліста. Скрипка Дмитра Ткаченка насичено й трепетно, ніби живий людський голос, промовляє схвильовану, декламаційно виразну тему, насичену різноманітними розмовними інтонаціями – запитання, відчаю, сподівання… У гостро ритмізованій середній частині, де панують ударні інструменти у сполученні з фортепіано, оркестр уособлює антагоністичну силу, створюючи образ ворожої навали. На завершення твору знову ніби відроджується вокальна, наспівна природа скрипки, її світлий голос, сповнений любові і надії.
Образним контрастом до попередніх композицій прозвучала гостро гротескова Симфонієта (1971) Євгена Станковича на 3 частини. Соло на тромбоні – Антон Карнаух.
Музику Симфонієти відрізняє динамізм, енергійний натиск, кінематографічна стрімкість зміни характерів, подій, несподівані темброві зіставлення, зрима картинність. Фантастично-гротескові образи, образи-гримаси – від комічних до войовничо-агресивних – домінують у творі. Як оазис людяності, теплоти, несподівано виникає кантиленна тема широкого дихання. Однак зло змітає все на своєму шляху… Для відтворення гротескових образів композитор знаходить цікаві темброві сполучення, поєднуючи ударні, духові інструменти з фортепіано.
Драматургічно сильний епізод ІІІ частини – скорботна сарабанда з соло тромбона, в яку вторгаються три різкі, сухі акорди ударних, що асоціюються з реальними пострілами… Заключний розділ звучить як вирок: пульсуючі удари малого барабана на crescendo і оклики відчаю у струнних. Несподівано звучання спадає – стрімке diminuendo й тиша. Трагічний, приголомшливий кінець.
Яскрава, образна музика Симфонієти своєю динамічністю, контрастністю, широким образним діапазоном справляє надзвичайно сильне враження. Здається, що вона створена для втілення на балетній сцені.
Симфонієтою завершився перший відділ концерту.
Другий відділ розпочався «Весняною рапсодією» для кларнета і фортепіано (2021) в аранжуванні для симфонічного оркестру Мар’яна Пукаляка. В оркестровій версії твір виконувався вперше. «Весняну рапсодію» композитор присвятив заслуженому діячу мистецтв, завідувачу кафедри дерев’яних духових інструментів НМАУ, професору Роману Вовку, якому належить редакція партії кларнета. Соло виконував студент Романа Андрійовича, лауреат міжнародних конкурсів Назар Ярмолюк.
Талановитий аранжувальник Мар’ян Пукаляк – так само вихованець Романа Андрійовича – надзвичайно яскраво оркестрував твір, що посприяло розкриттю художнього задуму, передачі цікавими тембральними рішеннями атмосфери пробудження весняної природи.
Партія кларнета в Рапсодії – експресивна, напружена, мінлива, – подібно до партії скрипки в «Українській поемі», є уособленням авторського начала, суб’єктивного бачення світу. Багате оркестрування, завдяки розмаїттю засобів звуконаслідування (переспіви пташок у партії флейти тощо), насиченості містичними, казковими образами, асоціюється зі світом природи. В останньому ж розділі композиції кларнет так само передає звучання пташиних голосів, що, ніби символізує злиття людини з довкіллям.
Народну творчість називають «вічним двигуном і палким серцем» музики Євгена Станковича. За словами композитора, фольклорні інтонації – не лише свідчення музичної історичної пам’яті. Це доказ ідентичності української нації.
Один із багатьох творів композитора, в якому органічно втілилася ця характерна властивість його музичної мови, – Сюїта з балету «Майська ніч» (1988) стала наступним номером програми. Вона яскраво демонструє сміливі експерименти автора з тембровими можливостями оркестру та окремих інструментів, із відчуттям часу в музиці.
На закінчення концерту прозвучали частини з ораторії Євгена Станковича «Страсті за Тарасом». Виконавці – студентський хор НМАУ (художній керівник і головний дириґент – Герой України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України, академік, професор Євген Савчук, дириґент – Дмитро Савон) і студентський симфонічний оркестр (художній керівник і головний дириґент – Ділявер Осман).
Ораторія «Страсті за Тарасом» – масштабний вокально-симфонічний твір, образний зміст якого проникнутий глибоким символізмом, а музична мова – мелодичним багатством. У лібрето Василя Вовкуна використані тексти Тараса Шевченка, у котрих розкривається драма дегуманізації суспільного життя, розпаду традиційних ідеалів і цінностей. У цьому конфлікті актуалізується і набуває найвищого сенсу людського буття Шевченкова максима «Борітеся – поборете!» як єдиний шлях до визволення.
Євген Станкович передає слово Кобзаря як мудрий філософ і тонкий психолог, лірик і епік, пантеїст і трагік. Через поезію композитор розкриває множинність змістів сьогоднішнього часу, що поєднують минуле з майбутнім і влучають у саму серцевину нашої духовної енергетики. Ось як казав сам композитор про ораторію «Страсті за Тарасом»: «Це для мене масштабна чисто в духовному плані робота, тому що я взяв вірші, які втілюють дуже важливі людські проблеми, філософські проблеми».
Твір складається зі Вступу і семи частин. У концерті виконувалися Вступ «Все упованіє моє…» («Марія»), І частина – «Неначе праведних дітей…(«Пророк»), ІІ частина «У всякого своя доля…» («Сон») і VІІ частина «Не вмирає душа наша» («Кавказ»). Знамениті пророчі слова з Шевченкового «Кавказу» – «борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» – з особливою, могутньою силою прозвучали у музичному прочитанні Євгена Станковича і всього виконавського складу концерту.
Це був яскравий, піднесений фінал. Хочеться висловити безмежну вдячність Євгену Федоровичу за подаровані людям скарби власної душі й побажати йому Многая і благая літа життя і творчої наснаги!
Тетяна ОМЕЛЬЧЕНКО
Фото Сергія НІКОЛАЄВА
