Інтерв’ю Ельжбєти Стефаньської з нагоди 30-річного ювілею класу клавесина Національної музичної академії України
Ельжбєта Стефаньська (Elżbieta Stefańska) – польська клавесиністка світової кар’єри, професорка Краківської музичної академії, дочка видатних польських піаністів Галіни Черни-Стефаньської (Halina Czerny-Stefańska, 1922–2001) і Людвіка Стефаньського (Ludwik Stefański, 1917–1982). У дитинстві батько вчив доньку грати на роялі.
Як клавесиністка Ельжбєта Стефаньська закінчила Державну вищу музичну школу в Кракові у німецького клавесиніста й музикознавця Ханса Пішнера (Hans Pischner, 1914–2016). Лауреатка конкурсу старовинної музики в Лодзі (1964) та Міжнародного музичного конкурсу в Женеві (1965). Нагороджена срібною (2008) і золотою (2018) медалями «Zasłużony Kulturze Gloria Artis» Міністерства культури та національної спадщини Польщі. Здійснила численні записи клавесинної музики, зокрема, творів польських композиторів, Йоганна Себастьяна Баха, Доменіко Скарлатті, Вольфганга Амадея Моцарта.
У поважному curriculum vitae артистки також зазначається, що вона мала численні концерти і майстер класи в Україні, а у 2008 році стала почесним професором Національної музичної академії України. Ми ж додамо, що Ельжбєта Стефаньська відіграла засадничу роль у формуванні й розвитку київської клавесинної школи, яку польська преса на початку 2000-х років із гордістю називала «польським дитям».
«Українська історія» в житті Ельжбєти Стефаньської почалася з 1990-х, коли до неї на стажування з гри на клавесині приїхала київська піаністка і педагогиня Київської державної консерваторії (від 1995-го – Національної музичної академії України) Світлана Шабалтіна. Зусиллями останньої у 1994–1995 навчальному році в НМАУ був сформований клас клавесина.
Протягом трьох наступних десятиліть на запрошення Ельжбєти Стефаньської студенти й аспіранти з Києва щоліта їздили на майстер класи до Кракова. У 2005-му Ельжбєта Стефаньська організувала концертне турне київських клавесиністів до Польщі. Наталія Фоменко, Наталія Дегтярьова, Марія Морозова, Олена Головко, Ольга Шадріна-Личак, Наталія Сікорська та Світлана Шабалтіна грали токати Йоганна Себастьяна Баха у Кракові в залі «Флоріанка», у Глівіцах в музеї «Вілла Каро» і в Катовіцах у студії «Радіо Катовіце».
На одинадцятому краківському фестивалі 2006 року «Бахівські дні» (Dni Bachowski) окремий день було присвячено українській давній музиці. На запрошення Ельжбєти Стефаньської, артистичної директорки фестивалю, відбулися лекція Євгенії Ігнатенко і концерт Світлани Шабалтіної «Українська музика XVII–XVIII століть». Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022-го пані Ельжбєта відкрила свій дім для колег і друзів з України, які потребували допомоги.
В інтерв’ю, підготовленому до 30-річного ювілею класу клавесина НМАУ, Ельжбєта Стефаньська розповідає про Світлану Шабалтіну і київських клавесиністів, музичний «код» українських музикантів, зміни в незалежній Україні, які вона спостерігала протягом багатьох років.
Євгенія Ігнатенко. Коли почалася ваша співпраця з українськими музикантами?
Ельжбєта Стефаньська. Моя перша зустріч з «українськими музикантами» відбулася в Польщі – зі Світланою Шабалтіною. Вона приїхала до Кракова більше 30-ти років тому і дуже хотіла навчитися грати на клавесині, чула про мене й прийшла до нас додому. Вона знала також мою маму, піаністку Галіну Черни-Стефаньську, якою захоплювалася.
Нам вдалося зробити так, що Світлана перебувала в мене по тижню-два і вчилася грати на клавесині барокову музику. Прекрасна піаністка і музикантка, інтелігентна жінка. Заняття проходили добре і дуже приємно. Потім на її запрошення в 1994 році я поїхала до Києва разом із мамою. Ми мали там виступ. Світлана робила багато концертів, у яких поєднувала українських, польських, німецьких та інших клавесиністів для виконання концертів Йоганна Себастьяна Баха на два, три, чотири клавесини. Ми грали цю програму не один раз. Виявилося, що була зацікавленість цією музикою і слухачів, і музикантів.
Під час частих приїздів до Києва я кожного разу знайомилася з чудовими українськими музикантами, завжди ходила до опери слухати ваші прекрасні голоси. Невдовзі в музичній академії Києва під орудою Ніни Герасимової-Персидської почала діяти кафедра старовинної музики, яка згодом стала знаною і в академії, і серед публіки. Пізніше я мала велику радість стати почесним професором НМАУ, вельми цим пишаюсь і щаслива, що багатьом талановитим хлопцям і дівчатам з України допомагала опановувати гру на клавесині та відповідний музичний стиль.
Періодично запрошувала всіх до Кракова, де студенти й викладачі брали участь у «Бахівських днях» (Dni Bachowski) – фестивалі, який я організовувала щороку. До сьогодні пам’ятаю прекрасне виконання семи токат Йоганна Себастьяна Баха київськими клавесиністами. Ваша молодь надзвичайно талановита, вона вигравала конкурси і вже завоювала світові сцени. Мене це дуже тішить. Зараз вже не йдеться про допомогу, а радше про співпрацю.
Є. І. З 1994 року ви приїздили до Києва досить часто протягом 30 років. Що змінилося за цей час у незалежній Україні?
Е. С. Я завжди усвідомлювала вашу незалежність. Цікаво було спостерігати, як держава раптом почала розвиватися. Трансформувалося щоденне життя людей, контакти ставали простішими, відчувалися тенденції рівності, навіть їжа щоразу покращувалася. Прекрасний поїзд Краків – Київ! Я була зачарована вашим еволюціонуванням.
Також повідкривали церкви. Для мене це важлива річ. Віруючі ми чи ні, – маємо зберігати наші пам’ятки і доглядати їх. Раптом усі вивчили українську мову й почали вільно розмовляти, що для мене є найважливішим проявом ідентичності. Раніше такого не було. Гарно проявилася ваша давня музика. Прекрасний український фольклор вийшов на денне світло – самодостатній, не пов’язаний із жодним народом, інакший.
Я чимдалі краще розуміла вашу українську ідентичність. Вона була дуже помітною, і мені це подобалося. Український фольклор і давня музика – прекрасні, їх треба культивувати.
Є. І. Що виділяє молодих українських музикантів?
Е. С. Найбільше вражають ваші чудові голоси. Українські співаки роблять світові кар’єри, і це добре відомо. Вся музика походить від співу. Якщо гарно співаєш, то гарно гратимеш. Ваш національний код для прекрасних голосів і чудового звучання інструментів проявляється в усіх музичних епохах. Україна є «копальнею» музичних талантів і музикальності. Хороше враження справляє те, що студенти швидко переймають навички гри на старовинних інструментах, не обмежуються отриманими знаннями, а додають до виконання свій талант і віртуозність. Яскраве звучання струнних інструментів є для вас характерним, у цьому також ваша велика сила.
Є. І. Розкажіть, будь ласка, як змінювалося музичне життя Польщі.
Е. С. У 1989 році, коли ми позбулися російських впливів, поляки, які завжди любили подорожувати, заполонили світ. Потім, повертаючись додому після навчання, вони поширювали нові знання.
Однак я не можу сказати, що у Польщі колись складалася ситуація відсутності якісної музики і прекрасних артистів. Одразу після Другої світової війни ми мали шопенівські конкурси (моя мама, Галіна Черни-Стефаньська, стала лауреаткою першої премії конкурсу 1949 року). Музичне життя Кракова швидко змінювалося після війни не завдяки уряду чи політикам, а через діяльність людей із великими талантами, які приїздили сюди з різних країв, між іншим, їх було багато з України.
Після 1989 року з’явилися інші можливості, нові контакти, організації – не лише державні, які сприяли розповсюдженню музики, а також фестивалі, міжнародні та польські. Єдиний був недолік – недофінансування. У часи змін видається, що культура може почекати.
Є. І. Що ж, на вашу думку, рухає музичну культуру?
Е. С. Все стоїть на тому, що люди зустрічаються і мають великі бажання, тоді можна зробити речі неможливі. Артисти завжди мають їх робити. Все починається з мрії, бажання, не від інституцій, процедур, можливостей і не від грошей. У переломні роки музиканти самі мають організовувати музичне життя свого краю.
Підготувала Євгенія ІГНАТЕНКО
На головному фото – Ельжбєта Стефаньська. Київ, 2010. Фото з архіву Е. Стефаньської
