Епохальний концерт у порожньому залі Львівської філармонії

329
Share Button

16 травня Україна відзначила День Європи. Це свято – багаторічна традиція, започаткована 2003-го. У рік пандемії на великий концертний захід до Дня Європи наважилася Львівська національна філармонія – імпреза відбулася без слухачів

День Європи в Україні прийнято справляти у третю суботу травня. Це – свято спільної історії, традицій і вічних загальнолюдських цінностей, що єднають усіх християн. Серед держав, які не входять до складу ЄС, Україна єдина відзначає День Європи на державному рівні. Цьогоріч на сцені Концертного залу імені Станіслава Людкевича з такої нагоди прозвучала «Маленька урочиста Меса» (Petite Messe solennelle) видатного італійського композитора Джоаккіно Россіні.

За висловом заслуженого діяча мистецтв України, директора Львівської філармонії, диригента Володимира Сивохіпа, твір обрано не випадково. Він має символічне значення. Свого часу про Petite Messe solennelle загадково висловився Наполеон III: «Вона не мала́ і не урочиста, і не дуже меса. Маленька? Але вона триває півтори години! Урочиста? Але в її виконанні беруть участь лише 12 співаків і три акомпаніатори. Меса? По-перше, в ній співають жінки (що заборонялося католицькою церквою), по-друге, „нелітургійність“ своєї музики підкреслював і сам Россіні» (див.: livejournal.com 26.05.2012), який називав цю месу «останнім моїм гріхом старості».

Володимир Сивохіп у вступному слові спонукав слухачів, котрі підключилися до трансляції, до наступних роздумів: «Чому він так казав? …На завершення життя Россіні вирішив написати месу, назвавши її маленькою, а також урочистою. Але вона не є урочистою, натомість – надто глибокою, надто духовною, надто переконливою. Сьогодні вона надзвичайно пасує до наших реалій, коли ми працюємо у порожньому залі без публіки, враховуючи всі обмеження і правила». Небезпека смерті від невідомого людству вірусу змінила наше сприйняття музики, наш стиль життя, свідомість.

Композитор написав твір у 1863 році на замовлення регента Банку Франції, графа Алексіса Піле-Віла для його дружини Луїзи, якій месу і присвячено. В оригіналі вона призначалася для дванадцяти співаків, чотирьох солістів, двох фортепіано та фісгармонії. Уперше месу було виконано 14 березня 1864 року в новому будинку графа Піле-Віла у Парижі. Пізніше, у 1867-му, Россіні створив нову її версію для оркестру, додавши арію сопрано «O salutaris Hostia» на слова Фоми Аквінського. Цей варіант не звучав за життя композитора, тому що не отримав дозволу на жіночий спів у церкві. Тому вперше другу редакцію меси слухачі почули через три місяці після смерті автора – 24 лютого 1869 року в Парижі.

Твір базується на традиційному тексті католицької меси, що складається з таких частин: Kyrie, Gloria, Credo, Preludio religioso, Sanctus, Benedictus, O salutaris hostia, Agnus Dei. Мудрою і водночас оригінальною стала ідея максимального використання акустики порожнього залу з розміщенням артистів хору на небезпечній відстані (2 метри) на балконах Концертного залу імені Станіслава Людкевича. Завдяки цьому звучання досягнуло стереофонічного ефекту. З наявними для меси елементами антифонів таке відчуття сферичності сприяло створенню сакральної атмосфери.

Партію сопрано виконувала Софія Соловій – українська співачка, відома у Європі як блискуча виконавиця італійського belcanto. Лауреатка різних міжнародних конкурсів уже давно завоювала симпатії вимогливих слухачів Римської, Мадридської та багатьох інших опер. Її спів вирізнився чистотою і виразністю ведення вокальної лінії, але насамперед вражає її подача кожної інтонації, яка завжди містить емоційно-психологічний підтекст.

Провідна солістка Львівської національної опери Тетяна Вахновська представляла партію мецо-сопрано. Вона вразила насиченим оксамитовим тембром голосу, стрункими ансамблями і гарним насиченим звучанням середнього регістру.

У виконанні знаного українського оперного співака, лауреата премії Кабінету Міністрів України Сергія Кутепова глибоко, емоційно вибудовано пролунала партія тенора. Український вокаліст Юрій Григораш, котрий не так давно – з 2016 року – розпочав співпрацю із Львівською національною оперою імені Соломії Крушельницької, уже не раз демонстрував професійну майстерність і виразно, ґрунтовно провів у «Маленькій урочистій месі» Джоаккіно Россіні партію баритона.

Меса у залі Львівської філармонії стала своєрідною молитвою музикантів у кризові для нинішнього світу часи пандемії COVID-19, яка зненацька охопила всі країни. Від коронавірусу багато людей втратило близьких – батьків, друзів, коханих.

Але у месі життєрадісного за натурою Джоаккіно Россіні є багато світлих моментів, що вселяють спокій і надію. Арія тенора Сергія Кутепова Domine Deus (із лат. – Господи Боже) прозвучала впевнено, навіть дещо героїчно. Раптові переходи від скорботних мінорних до світлих мажорних фаз завершувалися радісною кодою. Дует сопрано і контральто Qui tollis (із лат. – Той, хто несе гріхи світу) вражали красивою, широко розспіваною меланхолійною кантиленою, ограненою невибагливим супроводом. Арія баса Quoniam tu solus sanctus (із лат. – Бо Ти один святий) вирізнялася величним характером, який виграшно підкреслював широкий діапазон партії. Кульмінаційний номер – Qum sancto spiritu (з лат. – Зі Святим Духом) – масштабна подвійна фуга хору з солістами іскрився радісними юбіляціями на слові Amen, наче свідчення того, що тяжкі часи скоро промайнуть.

Центральний розділ Credo меси – Crucifixus (із лат. – Розіп’ятий) озвучувало соло Софії Соловій. Ця невелика лірична арія під монотонний акомпанемент із повторюваним синкопованим ритмом стала трагічною кульмінацією меси. Після грандіозної подвійної фуги з розспівами Amen слідував вставний інструментальний номер для органа або фортепіано – «Релігійна прелюдія». І, напевно, ця частина меси також слушно передала стан нашого сьогодення.

Оригінальним є фінал «Маленької урочистої меси» Джоаккіно Россіні. Композитор вирішив завершити твір не грандіозним поліфонічним хором, а арією контральто з хором Agnus Dei (з лат. – Агнець Божий). Зворушливо-схвильована мелодія солістки під трепетний супровід полонила слухачів. Тричі повторювалася простодушна фраза хору, яка прозвучала наче заспокійливий приспів, що так потрібний усім нам зараз.

Дивовижна магія фортепіанного дуету видатних львівських паністів-віртуозів Мирослава Драгана та Оксани Рапіти захопила витонченістю і філософським змістом інтерпретації духовного змісту, який вклав у свою месу Россіні, що прославився на весь світ насамперед як оперний композитор. Провідна органістка – одна з найкращих українських інтерпретаторок розкішного органного репертуару Олена Мацелюх довершила тендітним супроводом фісгармонії чарівну ауру співтворчості музикантів у рідних стінах Львівської філармонії.

***

Після концерту cтудентки Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Галина Найдух і Таїсія Коцяк зустрілися з виконавцем партії тенора Сергієм Кутеповим. Співак люб’язно погодився відповісти на запитання.

– Спілкуючись із багатьма людьми, ми спостерігали таку тенденцію: під час карантину відбувається переоцінка цінностей. Перебуваючи вдома, кожен із нас мав змогу переосмислити власні пріоритети і замислитися над сенсом життя. Володимир Сивохіп перед початком концерту висловився про наше покликання і постійне прагнення до вічних цінностей. Згадуючи Європу, ми говоримо про досягнення демократії – право на самовираження і свободу, гуманізм і справедливість. Адже ці поняття актуальні для кожного українця. Вони – теми нашого сьогодення і європейського самовизначення України. Чи щось змінилося у вашій свідомості за час самоізоляції? Що ви переосмислили? Чи з’явилися у вас нові цілі?

– Не можу сказати, що нічого не змінилося. Ймовірно у більшості з нас з’явилися проблеми, пов’язані з економічною кризою, причиною якої стала світова пандемія. Були неоднозначні передчуття небезпеки. У даному випадку, відчувши страх за близьких, більший відсоток населення планети опинився в ситуації, коли вже не так важливо куди рухатись, а з ким залишитися. На загал ситуація торкнулась усіх сфер, особливо музичної. Саме для світової музичної індустрії, за словами різних лідерів, прогнози на даний момент не втішні. І, власне, всі ми шукаємо шляхи як краще разом подолати цю проблему.

– Напевно, слід «подякувати» карантину за те, що люди почали приділяти більше уваги ближньому, разом міркувати і діяти, щоб віднайти вихід із кризи. Як ви, виконавець, почуваєтеся під час карантину?

– Щодо музичного процесу, то напередодні пандемії я отримав стипендію Польського міністерства культури Gaude Polonia і перебував у Варшаві на стажуванні два місяці, але був змушений повернутися додому, бо зрозумів, що небезпечна ситуація може затягнутися надовго. Спрацював інстинкт самозбереження – у тяжкі моменти кожна людина хоче бути разом із родиною. Моє навчання у поляків перейшло в режим онлайн. Наш педагог і ми також стараємося шукати різні варіанти вдосконалення процесу. Записуємо онлайн- заняття, отримуємо рекомендації викладачів, працюємо над вимовою, фонетикою. Звичайно, бракує живої практики, бо одна річ співати вдома, інша – коли виходиш на сцену. Поступово втрачаєш форму, якість звучання. Але рано чи пізно карантин закінчиться і доведеться рухатися далі, розвиватися.

– Чи брали ви участь в онлайн-концертах у цей період?

– Так! То був проєкт до Дня Європи з Володимиром Сивохіпом. Йому як лідеру Львівської національної філармонії було, мабуть, у тій ситуації найважче.

– Як ви з колегами відреагували на його ідею?

– Це виглядало приблизно так: у понеділок я отримав пропозицію, у вівторок переглянув ноти, а в середу вже відбулася перша репетиція. Для мене, як і більшості співаків, «Маленька урочиста меса» стала прем’єрою. Щодо стилістики ця музика нелегка. Вона потребує більше часу на підготовку, ніж ми мали (посміхається). Хочу наголосити, що метою проєкту було не показати виконавські навички, а нагадати суспільству про музику, привернути увагу до неї в ситуації, яка склалася. На жаль, більшість людей зайняті власними проблемами, страхами, і я їх, звичайно, розумію. Але мені, всім нам (я кажу від імені багатьох артистів) шкода, що ми, професіонали зараз потребуємо реалізації своїх умінь. Як не банально це звучить, ми мусимо працювати й отримувати заробітну плату.

– А як ви почувалися у порожньому залі?

– Розумієте, це, скоріше, чисто внутрішнє відчуття, коли існують лише ти і музика. Я би сказав, що ми пережили велике випробування і дали відповідь насамперед собі: чи живе мистецтво в тобі, навіть коли навколо нікого немає. Так, музика є, та бракує реакції публіки, не відчуваєш зворотної емоції. Я людина досить самокритична. Тому на сцену виходжу не заради оплесків. Інколи можу глянути кільком людям у вічі й зрозуміти чи отримали вони задоволення. Обожнюю такі моменти. Це і є той «фідбек», якого, чесно кажучи, дуже не вистачало на нашому концерті до Дня Європи. У такий дивний, складний час кожен музикант відчув, що завдання кожного зараз – робити те, що вмієш і любиш. Ідея концертів з онлайн-трансляціями – єдина в умовах пандемії можливість поєднати людей навколо прекрасної музики. Не виходячи з дому в будь-якому куточку світу кожен може отримати доступ до високого мистецтва. Музика завжди допомагає зберігати спокій, не панікувати і думати про вічне.

Галина НАЙДУХ, Таїсія КОЦЯХ

Share Button