Дмитро Степанович Бортнянський (28 жовтня 1751 р., Глухів – 10 жовтня 1825 р., Санкт-Петербург) – видатний український композитор, який досяг вершин світового значення, блискучий диригент, співак, капельмейстер, педагог, багаторічний директор петербурзької Придворної капели
Дмитро Степанович став першим українцем, який одержав професійну музичну освіту за кордоном. Спочатку була Глухівська співоча школа (нині Сумська область, Україна), в якій спеціально готували співаків-хлопчиків для царської Придворної капели. Школа в Глухові існувала ще до народження Бортнянського. В ній навчали київському церковному розспіву, вивчали партесні співи та гру на музичних інструментах.
Бортнянський мав чудовий голос і його відправили навчатися до Придворної капели. Там він продовжував заняття у директора закладу Марка Полторацького, українця за походженням. Отже, виявилося, що підліток опинився в українському оточенні серед знавців церковної співочої та народнопісенної традицій. Теорії музики навчався в італійського композитора, аранжувальника й капельмейстера Бальдассаре Галуппі. Пізніше протягом десяти років продовжував освіту в Італії (у Венеції, Болоньї, Римі, Неаполі) в того ж Галуппі.
В Італії з’явився ряд оригінальних творів на латинські тексти, такі як «Ave Maria», «Salve Regina» та інші. В цей же період Бортнянський написав три опери – «Креонт» (1776), «Алкід»(1778), «Квінт Фабій» (1779) на італійські лібрето, які були з успіхом поставлені у Венеції та Модені, чим привернув до себе увагу музичного світу. Ще три опери були створені в Росії на французькомовні лібрето на основі поєднання традицій французької комічної опери та італійської опери-буфа.
У сучасній Україні звучала опера «Алкід» та, не так давно, 11 листопада 2024 року в Києві відбулася прем’єра першої опери Дмитра Бортнянського «Креонт» у концертному виконанні. Партитура тривалий час вважалася загубленою, тому музичний твір довгий час сприймався втраченим. Рукопис опери був віднайдений в архіві бібліотеки замку Аджуда у Лісабоні.
Прем’єра пройшла за підтримки Міністерства закордонних справ України, ЮНЕСКО та федерації «Європа Ностра». Виконували: Національний президентський оркестр України, Національна заслужена академічна капела України «ДУМКА» та солісти, серед яких – Сергій Бортник, Ольга Фомічова та інші. Диригент-постановник – Герман Макаренко.
У 28-річному віці Дмитро Бортнянський повернувся до петербурга, де отримав посаду капельмейстера петербурзької Придворного капели та, з часом, і її директора. Кращі роки життя він присвятив потребам церковного співу – створював, обробляв, виконував усе, чого потребували обставини та обов’язки. Саме цим пояснюється наше знання про Бортнянського, як композитора переважно церковної музики. Проте він немало працював і в світських жанрах.
Дмитро Степанович більшу частину життя перебував далеко від батьківщини, однак був і залишається українцем та яскравим представником української культури, який зумів вдало поєднати найкращі здобутки сучасної йому європейської музичної школи та багатий вітчизняний мелодійний спадок. Бортнянський – перший музикант-українець, чиї твори стали виходити друком. Він був і залишається одним із найяскравіших представників європейської світської та духовної музики, твори якого ніколи не втрачали характерні національні риси. Феномен Бортнянського до сьогоднішнього дня не має історичних аналогів і є безцінним надбанням вітчизняної музичної культури.
Вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного православного мистецтва. Недаремно його творами захоплювалися Гектор Берліоз і Людвіг ван Бетховен.
Берліоз так охарактеризував хорову творчість Бортнянського: «…твори його свідчать про рідкісний досвід у групуванні вокальних мас, чудове розуміння нюансування, повнозвучність гармонії. А найбільше дивує свобода розміщення хорових партій… У цій гармонійній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулися зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з’являлися акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім усе розчинялося в безмірному легкому decrescendo; здавалося, хор ангелів залишав землю і поступово зникав у небесній височині».
Починаючи з 1920-х років, творчість Бортнянського стає предметом особливої уваги українських музикантів. Станіслав Людкевич у статті «Дмитро Бортнянський і сучасна українська музика» (1925) закликав українських музикантів розвивати традиції, закладені славетним композитором, «глибше і ґрунтовніше зануритися у велику культурну скарбницю, що зосереджена в творах Бортнянського, знайти в ній джерела й основи нашого відродження».
Як епохальне явище в національній музичній культурі доби класицизму, духовна музика Дмитра Бортнянського сформувала ґрунт і для розвитку сучасної української хорової музики, зокрема жанру духовного концерту в творчості таких композиторів, як Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко, Ганна Гаврилець та багатьох інших.
Своїми духовними творами Бортнянський започаткував особливий стиль, оригінальну форму музики Православ’я. У духовних творах Бортнянського як реформатора духовного мистецтва відчувається вплив української музичної культури – схильність до багатоголосся, своєрідність голосоведення та гармоній. Деякі церковні опуси стали дуже популярними. Наприклад, його «Херувимська» № 7 і сьогодні є однією з найвідоміших. Усі його піснеспіви створені за правилами і вимогами Православної Церкви, – йдеться про благородну простоту і гарну звучність у поєднанні з красою мелодики.
Найбільшу славу композитору принесли твори, де він виступає новатором, автором нового типу хорового концерту. Хорова спадщина Дмитра Бортнянського налічує понад 80 духовних опусів. Їхніми характерними ознаками є: ясність, цілісність художніх образів, закономірність розвитку думки, довершеність форми, стриманість у вираженні емоцій, проста й логічна гармонія, пісенний мелодизм.
Окремим творчим масивом стоять відомі 35 чотириголосних і 10 восьмиголосних (двохорних) концертів. Усі вони різні за розміром і формою. Тексти, які Бортнянський найбільше використовував, узяті переважно з Псалтиря. Книга Псалмів складається зі 150-ти релігійних поетичних творів-пісень, які поступово писали кілька авторів: Мойсей, Давид, Соломон, Асаф, Етан та сини Кореєві. Кожна з пісень – цілісний та закінчений ліричний твір, що постав із відомого приводу і розкриває думки й почуття конкретного творця. Залежно від обставин, зміст псалмів відрізняється великою різноманітністю думок, почуттів. Тому неможливо поділити їх на певні конкретні групи.
Проте в концертах Бортнянського можна виділити кілька основних категорій.
Хвалебні – група псалмів, у яких прославляється Господь. Єврейська назва книги – Тегілім (tehillim, що буквально означає – хвалебні пісні), українська назва – Псалтир. Господа хвалять небо і земля, сонце і місяць, видимі й невидимі сили, всі люди голосами та інструментами (струнами, органами…) – грішники й святі, царі та жебраки.
Інший різновид – псалми плакальні, покаянні, благальні. Народ Ізраїля перебуває в гоніннях (полоні), утискається ворогами, благає Господа про допомогу, просить повернути лице до них і відвернути їх від гріхів.
Окремий тип – псалми історичні. В них звучать заклики до повстання єврейського народу, прохання до Бога про підтримку.
Ще одна категорія – псалми пілігримів, у яких Давид, мандруючи, розмовляє з Господом. Тут і краса світу, яку сотворив Господь, милування сонцем і зорями, днем і ніччю.
Деякі псалми не можна віднести до жодної групи. Псалтир своєю різноманітністю тем, образів надає величезний простір для творчості не тільки композиторів, а й представників усіх видів і жанрів мистецтва. Концерти Бортнянського є лиш невеликою часткою загального масиву мистецьких артефактів, створених на основі псалмів. Водночас вони являють собою зразки розвинутого способу творчості для хору a cappella, що засвідчують надзвичайну майстерність і тематичну винахідливість композитора.
Концерти Бортнянського в основному мають три частини, з яких перша і остання – швидкі, або чотири, з котрих перша і третя – повільні. Фінальні частини, як правило, написані у формі фуги або фугато (наприклад № 20 «На Тя, Господи, уповах», № 24 «Возведох очі мої», № 26 «Господи, Боже Ізраїлев», № 32 «Скажи ми, Господи», № 34 «Да воскреснет Бог»). Серед найбільш популярних концертів – «Гласом моїм ко Господу воззвах», «Скажи ми, Господи, кончину мою», «Вскую прискорбна єси, душе моя», «Да воскреснет Бог і разточатся вразі Його» та інші.
Відомо, що сам Бортнянський двічі редагував свої концерти. У 1881 році російський видавець Петро Юргенсон замовив таку ж роботу Петру Чайковському. Про свою працю композитор у примітці писав: «Окрім виправлення помилок друкарських минулих видань, які, можливо, постали від помилок рукописних, я дозволив собі в цьому виданні 4-голосних концертів Бортнянського у деяких місцях змінити позначення рівня сили виконання там, де колишні знаки здавалися мені невідповідними або, через недогляд, були неправильно поставлені. Означуючи стиль Бортнянського у великій кількості аподжіатури чи пропускав, чи, для точності виконання, переносив на певні частини такту. П. Ч.».
Існують думки, що після цього редагування концерти втратили первісний вигляд, адже писалися в інший історичний час – за понад 100 років до появи Чайковського на світ. Проте в реальному церковному і світському житті церковна хорова музика Бортнянського дотепер здебільшого звучить саме в редакції Чайковського. На її основі здійснювалися всі наступні перевидання творів Дмитра Степановича.
В Україні перше видання 35-ти концертів вийшло 1925 року до 100-річчя від дня смерті автора у Львові. 1974-го українська громада Канади в Торонто перевидала їх до 150-річчя кончини композитора.
У незалежній Україні 2020 року сталася непересічна подія: вперше Національна всеукраїнська музична спілка за підтримки Українського культурного фонду видала 35 духовних концертів для хору a cappella Дмитра Бортнянського. Ініціатор та упорядник Євген Савчук у передмові написав: «У ваших руках публікація першого в незалежній Україні видання 35 духовних концертів для хору a cappella нашого великого земляка Дмитра Бортнянського українською вимовою. В основі цієї публікації лежить редакція П. Чайковського (1881 р.), видання 1925 року (м. Львів) та перевидання 1974 року (м. Торонто). Виходячи з міркувань практичного виконавства упорядник додав деякі незначні корективи, не порушуючи редакцію П. Чайковського».
Для кожного, хто цікавиться цим матеріалом, є можливість вийти на сайт Національної заслуженої академічної капели України «ДУМКА» і через QR-код придбати ноти й послухати кожен концерт. Цей творчий проєкт може стати в нагоді регентам, керівникам аматорських і професійних хорових колективів, слугувати навчальним матеріалом для середніх і вищих музичних навчальних закладів.
Окрім того, у 2022 році було знято відеофільм «“Духовні скарби”: 35 хорових концертів Дмитра Бортнянського Національної капели “ДУМКА”». Про’кт реалізовано за підтримки Благодійного фонду «Відкрита музика міста» Марії Дідковської та Jetsetter.ua. Режисеркою-постановницею виступила Олена Савчук. Локаціями для зйомки стали знакові київські місця, зокрема Софія Київська, Андріївська церква та Михайлівський золотоверхий собор. Виконавці: Національна заслужена академічна капела України «ДУМКА», художній керівник і головний диригент, автор проєкту – Євген Савчук. (Посилання: https://youtu.be/QOb1KIsshks?si=G_Mjdsk4lu1y8p9o)
Праця у Придворній капелі потребувала великих зусиль і часу. Бортнянський був не тільки диригентом, а й мусив творити нові опуси, викладати композицію та диригування. Водночас у його руках перебували найкращі голоси, він мав матеріальні можливості, про які інші могли тільки мріяти.
Після призначення директором Придворної капели Дмитро Бортнянський почав розбудовувати її, зміцнюючи склади викладачів, співаків. Як і його попередники, митець поповнював капелу переважно вихідцями з України. Таким чином, установа за часів Бортнянського складалася з колишніх учнів його рідної Глухівської співацької школи та сягнула надзвичайно високого мистецького рівня.
Повертаючись до теми звучання хорової музики Бортнянського, слід відзначити, що для повноцінного її відтворення потрібний міцний, збалансований якісно й кількісно в усіх партіях склад хору, із високою вокальною культурою, квартетами (ансамблями) та наявністю виконавців для подвійних хорових концертів.
Свого часу Бортнянський був вельми впливовою особою: працював при дворі наслідувача престолу, диригував хором дівочого Смольного інституту, був членом Російської академії мистецтв, мав титул Статського радника.Водночас Дмитро Бортнянський корінням належав українській культурі, її давній музичній і хоровій традиції, яка пізніше розвинулася та вплинула на творчість видатних українських композиторів: Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Миколи Дремлюги та інших. Причина такої популярності крилася у класичній простоті й доступності мелодики. Але найголовніше те, що Бортнянський наповнював твори інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, разом із західноєвропейським, зокрема італійським, впливом, обумовило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає дотепер.
Дмитро Степанович 10 жовтня 1825 року пішов із життя… У 1990-ті роки в Придворній капелі оповідали: «Коли Бортнянський відчував наближення хвилини прощання з життям, він покликав свою улюблену капелу й попросив проспівати йому востаннє його улюблений Концерт № 33 “Вскую прискорбна єси душе моя”».
Галина САВЧУК
Фото надані авторкою статті
