Київське вагнерівське товариство відсвяткувало чвертьвіковий ювілей!

108

У Національній музичній академії України імені Петра Чайковського святково відзначили 25-річчя створення Київського вагнерівського товариства, яке входить у Міжнародну асоціацію Вагнерівських об’єднань

Із цієї нагоди відбулись презентація книги «Наш Вагнер» і концерт-присвята, в якому взяли участь друзі товариства й стипендіати Міжнародного фонду Ріхарда Вагнера. Попри холодний недільний вечір, у залі зібралося чимало «замаскованих» меломанів: протиепідемічні норми, звісно ж, були дотримані.

Історія Вагнерівських об’єднань триває майже півтора століття. Розпочалась вона ще за життя геніального німецького композитора. Для своїх оперних новацій Вагнер мріяв збудувати спеціальний театр. (До речі, саме він придумав оркестрову яму та сучасний спосіб розміщення музикантів в оркестрі й здогадався вимикати світло під час вистави.)

Ідею нового театру підтримав палкий прихильник його творчості Баварський король Людвіг ІІ. Будівництво розпочалось у 1872-му в баварському містечку Байройті, де Вагнер жив із 1870 року до останніх своїх днів.

Спорудження будівлі, яка відповідала б революційним оперним вимогам, потребувало шалених коштів. Грошей, що їх вклав Людвіг ІІ, явно не вистачало. Тоді й долучились друзі та шанувальники композитора, створивши для цього Вагнерівське товариство. Його засновниками стали відомий піаніст-віртуоз Карл Таузіг і дружина пруського міністра Шляйніца.

За сприяння усіх причетних унікальний театр відкрився в 1876 році прем’єрою тетралогії «Перстень нібелунга». На визначну подію прибули німецький імператор і король Пруссії Вільгельм ІІ, інші титуловані особи, високі чиновники і видатні постаті, серед яких були Фрідріх Ніцше, Ференц Ліст, Едвард Гріг, Петро Чайковський, який назвав Wagnerfest «одним із найвищих подій в історії мистецтва».

Відтоді й бере початок найпрестижніший оперний фестиваль світу. Напередодні відкриття диво-театру розпочався міжнародних рух із створення об’єднань навколо музики Вагнера. Тоді ж за ініціативою композитора було засновано стипендіальний фонд для молоді, яка мала б можливість безплатно відвідувати в його театрі «урочисті сценічні вистави» (так він називав постановки своїх опер). З тих пір і понині члени вагнерівських товариств отримують безкоштовні квитки на щолітнє «оперне паломництво» у Байройт.

На теренах колишнього СРСР перше Вагнерівське об’єднання виникло у Петрограді в 1923 році з кружка любителів музики Вагнера, який згодом набув статус товариства. Проте вже 1930-го його ліквідували під шаленим тиском «пролетарської ідеології». «Марксизм неприменим к Вагнеру» – саме такий заголовок мала стаття в газеті «Смена», що містила нищівну критику творчості композитора та її прихильників. Заодно дісталося й духовній музиці Генделя, Баха.

Україна долучилась до міжнародного «вагнеризму» у 1990-х роках. У листопаді 1996-го в Києві розпочало діяльність товариство, яке стало третім після Львова і Харкова й 106-м на вагнерівській мапі світу. Ідея його створення належить відомій українській музикознавиці, активній діячці оперного мистецтва, професорці Марині Черкашиній-Губаренко. Здійснити мрію їй допомогла голова східного напряму міжнародного Вагнерівського товариства, колишня харків’янка Марина Бааг. Із притаманним професійним і пасіонарним ставленням до улюбленої справи Марина Романівна об’єднала шанувальників Вагнера з усього Києва. Прихисток для об’єднання надав відомий містянам Будинок учених Національної академії наук України. Тричі на рік товариство влаштовує тут благодійні концерти – до дня народження (22 травня) і смерті (13 лютого) композитора, а також напередодні Різдва.

Упродовж 25 років щомісяця збираються люди різних професій і різного віку, аби почути наживо і в записах музику Вагнера, новинки оперних постановок і фестивалів, мистецтво видатних співаків і диригентів, послухати розповіді про життя і творчість композитора. На одному з таких зібрань дізналися, наприклад, про те, що Ріхард Вагнер мав приїхати в лютому 1864-го в Київ і дати кілька концертів. Він навіть намітив собі маршрут по Чорному морю до Одеси, звідки мав дістатись до Києва та придбав шубу для подорожі. Але король Баварії змінив плани, запропонувавши Вагнеру сплатити всі його борги і створити умови для завершення розпочатих творів.

Від початку заснування Київське товариство спрямувало увагу на зацікавлення музикою Вагнера, насамперед, молоді. За роки його існування в Україні навіть з’явився вагнерівський науковий і творчий напрямок, до якого долучились студенти й аспіранти ‒ музикознавці, композитори, співаки, піаністи, скрипалі.

Завдяки міжнародному вагнерівському стипендіальному фонду, 39 представникам України пощастило (по два щороку) бути присутніми на оперному «священнодійстві» у Байройті. Серед них ‒ солісти Національної опери України Анжеліна Швачка і Дмитро Агеєв, композитори Віталій Кияниця, Максим Шалигін і Олексій Войтенко, піаністи Максим Забара, Наталія Вишинська і Павло Лисий, музикознавці Яна Іваницька, Дмитро Полячок і Олексій Гончар… Деякі з них мали честь спілкуватися з Вольфгангом Вагнером – онуком композитора і правнуком Ференца Ліста (дружиною Ріхарда Вагнера була донька Ліста Козіма).

Можливість відвідати Байройтський фестиваль щоліта надається 250 стипендіатам, право на це мають також члени вагнерівських товариств. Інші ж 45 тисяч меломанів, відправляючи щороку поштове замовлення, очікують на жадані, вже сплачені квитки …до 10 літ (!).

В’ячеслав Власов і Марина Черкашина-Губаренко

Про все це можна дізнатись із щойно опублікованої книги «Наш Вагнер», яка стала науково-творчим наслідком «карантинного» існування Київського товариства (одна із статей навіть має назву «Вагнер на карантині»). Розкішне, багато ілюстроване двомовне видання містить літопис його діяльності, наукові розвідки, спогади та поезії членів і друзів товариства, відомості про стипендіатів і авторів статей.

Книга вийшла, завдяки матеріальній і творчій підтримці «наймолодшого» (з 2020-го року) «київського вагнериста» В’ячеслава Власова. Палкий прихильник творчості Ріхарда Вагнера, В’ячеслав Власов за фахом – юрист, спеціаліст із міжнародного податкового права. Як зізнався пан Власов, «його роман з Ріхардом Вагнером розпочався у 13-річному віці з опери «Лоенгрін» і відтоді супроводжує все життя. Нещодавно вийшла друком двомовна, надзвичайно цікава книга В’ячеслава Власова «Сутінки в Венеції» (останні місяці життя Ріхарда Вагнера).

Таких «немузикантів» за професією, але музикантів за покликанням у вагнерівських товариствах дуже багато. До них належить і економіст Тимур Довгаль, котрий написав про «Незбагненну Джессі Норман» статтю, якій можуть позаздрити досвідчені музикознавці. Саме він після відвідин Байройта як стипендіат сам став у 10-річну чергу, аби побувати там ще раз.

Анжеліна Швачка

Тепле, камерне спілкування під час презентації книги продовжилось музичною присвятою. У виконанні стипендіатів і постійних друзів товариства звучали твори Ріхарда Вагнера, Ференца Ліста, Петра Чайковського, Сергія Рахманінова, Клода Дебюссі, Йоганна Себастьяна Баха, Генрі Перселла і Димитріса Капсоменса. Адже творча діяльність Київського товариства охоплює музику від бароко до найсучасніших зразків. У цьому, можливо, і є його «надзавдання» – через Вагнера, через музику і театр знаходити та об’єднувати людей різних поколінь і професій, надаючи їм радість спілкування з мистецтвом. Цим товариство підтримує переконання німецького генія, що саме мистецтво має об’єднувати націю.

…Уперше оперні арії Ріхарда Вагнера в Києві (1874) співав батько видатного композитора Ігоря Стравінського Федір Стравінський, а в 1882 році відбулась прем’єра вагнерівської опери «Тангейзер», поновленої у 1889-му на сцені Київського міського театру (нині на його місці – Національна опера України). Згодом до «Тангейзера» додалися «Лоенгрін» (1890) і «Летючий голландець» (1892). Тоді на сцені Київської опери щосезонно панували герої «Летючого голландця», «Валькірії» і «Зігфріда», «Лоенгріна», «Нюрнберзьких майстерзінгерів» (прем’єра цієї опери відбулась у 1926-му). Після майже сімдесятирічної перерви на сцені Національної опери ненадовго з’явився легендарний лицар «Лоенгрін» (1994).

Київську оперну біографію Вагнера чудово розкрив у згаданій книзі В’ячеслав Власов. Як показав концерт і вся 25-річна діяльність Київського товариства, є всі можливості здійснити заповітну мрію музикантів і меломанів – почути опери Ріхарда Вагнера не тільки в записах, а й на сценах Національної опери та інших оперних театрів України!

P. S. У 1951 році на сцену Байройтського театру вийшла видатна українська співачка Іра Маланюк, яка стала визнаною «вагнерівською» примадонною. Для Байройтського фестивалю 2021 року обрана українська маесторка Оксана Линів, яка буде першою жінкою-диригенткою за всі 145 років його існування.

Леся ОЛІЙНИК

Фото Андрія ПАЛУХІНА