«Місця, де жила велика людина,
Священні; через сотні років звучать
Її слова, її діяння – онукам».
Йоганн Вольфґанґ Гете

А якщо увічнювати пам’ять про видатну особистість, – то тут починає працювати уява. Фантазія ж людини насправді невичерпна. Так, пам’ять мешканців невеличкого естонського містечка Хаапсалу (до 1917 р. – Гапсаль, що у перекладі означає «осиковий гай») про перебування тут Петра Ілліча Чайковського втілилася у символічний пам’ятний знак – «Співочу лаву Чайковського». Шлейф передісторії його появи тягнеться вже понад століття…
Якось улітку 1867 року до причалу цього курортного приморського містечка, що знаходиться на крайньому узбережжі Балтики і яке часто називають Північною Венецією (оскільки воно розташоване на півострові, оточеному з трьох боків затокою), рейсом із Петербурга причалив невеликий пасажирський пароплав. На берег зійшли брати Чайковські: близнюки Модест і Анатолій та старший Петро. Усіх трьох радісно й галасливо зустріла родина далеких родичів Давидових. Петру Іллічу тоді виповнилося 27 років. Щойно на запрошення Миколи Рубінштейна він обійняв посаду професора теорії музики Московської консерваторії. Як згадує у своїх консерваторських мемуарах Рости­слав Геніка, Чайковський мав такий вигляд: «Це був молодий чоловік із миловидними, майже красивими рисами обличчя, глибоким виразним поглядом темних очей, пишним, недбало зачесаним волоссям і дивною русою борідкою…»
Романтичну натуру молодого композитора вразила чарівна природа місцини. Одного разу з вуст літньої естонки він почув переказ про місцевий привид Білої Дами, що час від часу, коли місяць уповні, з’являється рівно опівночі у склепінчастому вікні круглої каплиці напівзруйнованого єпископського замку. Драматична любовна колізія легенди з трагічною розв’язкою (жінку живцем замурували у стіні каплиці) збурила вразливу уяву композитора і невдовзі з-під його пера ви­йшов фортепіанний цикл «Спогади про Гапсаль». Програмну основу початкової п’єси «Руїни замку», власне, і склала стародавня легенда. Стрімке «Скерцо» і чарівна своєю мелодичною наспівністю «Пісня без слів» утворили цілісний за поетикою цикл, і незабаром ноти були опубліковані у видавництві вихідця з Естонії Петра Юргенсона – друга й великого шанувальника таланту композитора.
Відомо, що в Гапсалі Чайковський працював над партитурою своєї першої опери «Воєвода»… Востаннє Петро Ілліч відвідав Естонію наприкінці життя. Він кілька днів гостював у Ревелі (нині – Таллінн) у брата Анатолія – віце-губернатора Естляндської губернії – і пізніше захоплено згадував цей час «як приємне сновидіння». Невдовзі композитор розпочав роботу над своєю найкращою, за його словами, Шостою симфонією. У другій частині одну з тем навіяно мелодією естонської народної пісні «Kallis Mari» («Мила Марі»). Власне, фрагмент цієї фольклорної мелодії й викарбовано на спинці «Співочої лави Чайковського» разом із бронзовим барельєфом композитора.
Саму лаву, виготовлену із сааремааського доломіту, було споруджено народним коштом наприкінці 1930-х років. Автор пам’ятника – місцевий скульптор і художник Роман Хаавамягі.
Утім назва «Співоча лава», скоріше, підійде до низки подібних споруд у столиці Польщі, пов’язаних з ім’ям Фридерика Шопена. Це – справжні мультимедійні пристрої. З нагоди святкування 200-літнього ювілею видатного польського композитора і піаніста-віртуоза у Варшаві по лінії спеціально розробленого туристичного маршруту «Слідами Фридерика Шопена» було розташовано 15 музичних лав. На сидінні кожної з них є кнопка, натискаючи яку можна упродовж 30 секунд слухати фрагменти творів Шопена. Кожну лаву обладнано індивідуальним фотокодом, що дозволяє «скачати» музику Шопена, та аудіопутівником. На поверхні вигравірувано карту маршруту, за яким можна відвідати всі шопенівські місця Варшави.
Цей експеримент виявився таким вдалим, що Посольство Польщі в Естонії подарувало аналогічну шопенівську лаву Таллінну. Тут лава «виконує» фрагменти фортепіанних концертів Шопена: перші такти Larghetto з Концерту № 1 е-moll, op. 11, а також Larghetto з Концерту № 2 f-moll, op. 21.
Насправді, креативна думка сучасних винахідників не знає обмежень. Так, німецький дизайнер Міхаель Шенер (Michael Schoner) спромігся поєднати у своєму витворі суто побутову функціональність із музичною естетикою: зі звичайної вуличної лави він зробив звукову систему «Boombench», здатну відтворювати музику через Bluetooth. Бум-лава має вісім 60-ватних коаксиальних динаміків і два сабвуфери, доступні через Bluetooth. Отже, варто лише підключити плеєр до підсилювача і можна відтворювати музику високої якості звучання потужністю близько 95 децибел. Бас-шейкер на сидінні трансформує низькі звучання у вібрації, що підсилюють суто фізичні відчуття під час прослуховування музики. Так, предмет вуличних «меблів» на очах перетворюється на сучасний музичний багатофункціональний інструмент, а перехожий відчуває себе справжнім ді-джеєм.
Зрештою, форми й графічно-художнє оздоблення музичних лав, розкиданих по всьому світу, настільки різноманітні й нерідко просто фантастичні на вигляд, що часом просто перехоплює подих. Погляньте ж на це розмаїття й буяння навколомузичної фантазії:

Наталія СЕМЕНЕНКО

Друковану версію див.: Музика. – 2014. – № 3. – С. 38–39.