Представляємо проект Українського Вільного університету в Мюнхені
На зв’язок творчих постатей і долі знакових митців ХХ століття Дмитра Шостаковича і Бориса Лятошинського традиційно звертають увагу українські музикознавці. Проте німецькі експерти творчості Шостаковича мало обізнані з творчістю Лятошинського. Для широкого кола музикантів і культурних діячів Західної Європи ім’я цієї унікальної особистості досі залишається terra incognita.
Перспективи вивчення творів Бориса Лятошинського у Німеччині стали очевидними не так давно. Під час наукового симпозіуму «Шостакович і авангард», який відбувся у 2015 році в Берліні, президент Німецької спілки Дмитра Шостаковича композитор Кшиштоф Мейєр згадував: «Пам’ятаю авторитетну думку Ігоря Белзи з приводу Третьої симфонії Лятошинського. Він стверджував, що це – найкраща симфонія ХХ століття! На превеликий жаль, музика великого українського Майстра мало відома на Заході». Але незабаром український диригент Оксана Линів виконує і записує на Баварському радіо Третю Симфонію Бориса Лятошинського з Бамберзьким симфонічним оркестром (трансляція відбулася 20 січня 2016 року). У червні 2016-го до реалізації проекту «Діалоги Бориса Лятошинського і Дмитра Шостаковича» підключається Український Вільний університет Мюнхена. Авторами проекту виступили колегіум на чолі з ректором університету професором Марією Пришляк за участю професорів Олександра Козаренка й Аделіни Єфіменко.
11 лютого 2017 року університет організовує концерт «Дмитро Шостакович і Борис Лятошинський» у приміщенні Малого залу Мюнхенської філармонії. Програму німецькій публіці представлять Лідія Шутко (скрипка) і Олександр Козаренко (фортепіано). У концерті прозвучать Прелюдії для фортепіано, ор. 44, Соната для скрипки і фортепіано, ор. 19 Бориса Лятошинського і Соната для скрипки й фортепіано, ор. 134 Дмитра Шостаковича.
Знаменитий дует професорів Львівської національної музичної академії України імені Миколи Лисенка і Львівського національного університету імені Івана Франка відсвяткував у 2014 році 20-літній ювілей. У Мюнхені видатні українські інтерпретатори добре відомі. П’ять років тому ансамбль Лідії Шутко й Олександра Козаренка виступав у Мюнхенській філармонії. Добитися успіху серед німецьких слухачів із бетховенською програмою і мало відомими творами українських композиторів ХХ і ХХІ століття – непересічна подія.
Музичні діалоги Дмитра Шостаковича і Бориса Лятошинського розпочинаються у Німеччині вперше. Вони є невипадковими і надзвичайно своєчасними у складній ситуації російської агресії проти України та європейсько-української політичної і культурно-економічної кооперації.
Історія життєтворчості таких особистостей, як Лятошинський і Шостакович, непідвладна хроносу й повчальна для нашого часу. Композитори йшли до творчої зрілості паралельними шляхами. Симфоніям передували камерні циклічні композиції. Шостакович реалізував свої перші пошуки у «Афоризмах», Лятошинський – у «Відображеннях». Емоційно-психологічний особистісний розвиток митців у середовищі інтелектуальної еліти початково насичував художнє самовираження атмосферою вільного мислення. За часів сталінізму абсурдні звинувачення у буржуазному модернізмі поставили кожного митця перед вибором – життя або смерть, еміграція без права повернення на Батьківщину або життя у засланні. Шостакович і Лятошинський обрали інший шлях. Вони стали музичними літописцями й істориками свого часу.
Згадаймо, як радянська культурна політика цілеспрямовано гальмувала незалежний розвиток України. Найкращих художників, науковців, педагогів, митців не обійшла стороною повальна русифікація. Не випадково, що Лятошинський тяжів до кодованого типу висловлення у творчості. Детально досліджена й езопова мова Шостаковича, завдяки якій композитор зашифрував правдиву історичну реальність радянського міфу. Лятошинський знайшов власний вид ескапізму. Засобом самозахисту музиканта від абсурду подвійної моралі стало занурення у світ музичної філософії, яка черпає із праслов’янських джерел, української архаїки і надійно зберігає для нащадків генетичні коди української ментальності.
Аделіна ЄФІМЕНКО
