Природа геніальності завжди цікавила людство. Яким чином із дитини формується геній? Це даність від Бога чи результат щоденної важкої праці? Напевно і те, й інше.
Цей нарис, що складається з начебто розрізнених епізодів, народився від захоплення творчістю Йоганна Себастьяна Баха (геній людства з’явився на світ якраз у березневі дні – 21, за іншими даними 31.03.1685), від роздумів про його непросте життя, власних пошуків розгадки феномена геніальності й, безумовно, безмежної любові до Музики
…Місяць уповні світить так яскраво, що Себастьяну не доводиться напружувати зір. Він чітко бачить кожну найдрібнішу деталь. Так, нарешті сьогодні він закінчить переписувати ноти, що віднайшов у шафі, лишилося менше сторінки. Аж раптом чиясь рука хапає хлопця за плече. Невже брат? Тоді вириватися марно – заняття на органі зробили пальці Йоганна Христофа залізними. Що буде далі, Себастьян знає добре: нестерпно нудно і довго брат моралізуватиме, що в кожній справі слід дотримуватись порядку, згадає своїх учителів і, зрештою, на завершення додасть, що тепер, коли пішли з життя їхні батьки, саме він, Йоганн Христоф залишився єдиним опікуном і вихователем молодшого брата. Зошит, звісно, не віддасть, – марно пропали шість місяців копіткої праці. А головне – звелася нанівець надія пограти замість отих нудних вправ справжню музику. Себастьян відчуває, як горло стискає спазм, та ні – він стримається, нізащо не заплаче…
Йоганн Христоф замовкає і уважно дивиться на брата – норовливого, упертого, гарячого. Що чекає на нього в країні, де панує страх і вимагається абсолютна покірливість?
…Церква в Арнштадті доволі скромна – невисокі стіни, черепичний дах. Орган хоч і невеликий – усього два мануала, проте новий. З органістом місту начебто пощастило: у 20 років він уже має відмінні атестації та ще й належить до роду відомих тюринзьких музикантів. І юнак знає свою справу – ніколи ще арнштадтці не чули такої гри.
Зазвичай музика в церкві лише супроводжувала службу. У Баха вона привертала увагу від перших акордів. Орган у нього то, здавалося, вибухав із шаленою силою, то владно, переконливо неначе промовляв до присутніх, пронизуючи наскрізь. Молодий виконавець, схоже, був просто одержимий звуками: починав прелюдію до хоралу й забував про співаків. Ті розгублено перезиралися, а він усе грав і грав. А грав Бах і під час служби, і вечорами вже сам. Поодинокі здивовані перехожі прислухалися до потужних звуків органа, що лунали нічними поснулими вулицями. Такого раніше їм не доводилося чути.
Восени 1705 року органіст узяв відпустку для поїздки до Любека і замість чотирьох тижнів був відсутній кілька місяців. Там, у Любеку, доля звела його з Букстехуде. Натхненне, вільне від застарілих правил виконання артиста не можна було порівняти з грою більшості провінційних органістів. Мистецтво музиканта так захопило Баха, що він ладен був залишитися в Любеку й на рік. Звісно, після повернення над ним вчинили суд. Згадали і те, що вводив до хоралу багато дивних варіацій, і те, що спочатку грав надто довго, а потім навпаки, і те, що посмів музикувати в церкві перед сторонньою особою жіночої статі.
…До слова, через рік Бах, залишивши місто, одружився саме з цією «сторонньою особою жіночої статі» – своєю кузиною Марією Барбарою.
Він вступив до капели веймарського герцога. Роботи було вкрай багато: Бах суміщав обов’язки скрипаля, клавесиніста, органіста і композитора. Частенько доводилося сидіти ночами, аби вчасно закінчити замовлений твір, та він не сумував за Арнштадтом. До того ж герцог відпускав його в інші міста. Гра Баха захоплювала слухачів, і це, певно, лестило володарю.
Коли у музиканта запитували, як він досяг такої виконавської досконалості, він незмінно відповідав: «Мені доводилося сумлінно працювати. Хто буде таким же старанним, – досягне того ж». Так, він умів трудитися. А ще – вмів учитися. У Люнебурзі уважно вивчав твори старих майстрів, переписував партитури, багато слухав знаменитих органістів.
Сам же Бах перевершив попередників не лише в мистецтві гри на органі, а й у написанні творів. Серед зливи органної літератури прелюдії, фантазії, токати і фуги Баха залишаються і сьогодні неперевершеними за глибиною і багатством змісту.
Однак доля немов гралася з музикантом: то випробовувала на міцність, то усміхалася йому. Так 1716 року він знову лишився роботи, а за своє непереборне зухвальство навіть потрапив під арешт. Однак і там протягом місяця створив цілу клавірну книжку для старшого сина Вільгельма Фрідемана.
Але згодом та ж таки доля укотре зробила реверанс: кетенський принц Леопольд, який любив музику й сам непогано грав на віолі да гамба, дізнавшися, що Бах безробітний, поспішив запропонувати йому місце. Нові обов’язки не переобтяжували Йоганна Себастьяна: щодня він акомпанував Леопольду і керував маленькою капелою. Засмучувало хіба те, що в Кетені не було органа. Зате Бах міг більше уваги приділяти іншим інструментам.
У капелі Йоганн Себастьян познайомився із чудовим віолончелістом Абелем і написав для нього кілька сюїт. Невідомо, чи впорався з ними Абель. Адже в цих творах композитор звертався до таких можливостей віолончелі, про які виконавці тих часів ще й гадки не мали. Справжнє відкриття бахівських сюїт відбулося аж через два сторіччя, коли іспанський хлопчик Пабло Казальс знайшов їх серед купи старих нот. 12 років Пабло вивчав, розучував ці твори і лише потім наважився заграти одну з сюїт у концертній залі. До того ніхто з музикантів не грав бахівських сюїт повністю, а лише частинами.
Узагалі віолончель за часів Баха ще не відкрила всіх своїх секретів, а от скрипка вже давно була визнана примою серед інструментів. Особливо в Італії, де для неї писали уславлені композитори Арканджелло Кореллі, Джузеппе Тартіні, Антоніо Вівальді. Бах уважно вивчав їхню творчість, але в тому, що творив сам, залишався собою.
…Музику в домі кетенського капельмейстера було чути з ранку до ночі. Грав господар, вправлялися його учні та старші сини. Із Фрідеманом батько студіював композицію. Пам’ятаючи, як дитиною нудився над нескінченними вправами, для шестилітнього Карла Філіпа Емануеля написав коротенькі п’єси. (Усі ці менуети, полонези й алеманди слугують школою для піаністів-початківців і нині.)
Клавесин Бах сам чистив і настровав. Постійно думав над удосконаленням інструмента. Його «Добре темперований клавір» згодом став енциклопедією фортепіанного мистецтва, яку вивчали Моцарт і Бетховен, Ліст і Мендельсон, Шуман і Шопен.
…Принц Леопольд збирався одружитися. Ця подія, здавалося, не мала до Баха жодного відношення. Однак, як виявилося, принцеса не любила музику й змогла так вплинути на свою половину, що принц помітно охолонув до раніше улюбленого мистецтва, а відтак і до свого капельмейстера.
Знову постало питання пошуку роботи. Бах їздив то до Гамбурга, то назад до Кетена, то до Лейпцига. Але скрізь місцеві чиновники намагалися позбутися цієї непокірної особи. Зрештою Бах залишився у Лейпцигу.
Хіба ж могли знати тоді місцеві чиновники, що саме цей норовливий кантор навіки прославить і місто, і стару Томаскірхе? Тим часом, попри численні життєві негаразди, Бах створив там найкращі творіння: кантати, ораторії, Високу месу.
Багато часу він віддавав керівництву колегією музики – аматорському товариству, до складу якого входили студенти лейпцизького університету. Для концертів колегії він писав свої славнозвісні кантати. Зокрема, «Кавову».
На жаль, один з останніх циклів – «Мистецтво фуги» композитор уже не міг записувати сам: очі, які він не беріг із дитинства, відмовилися йому служити. Бах осліп. Дві операції успіху не мали. А згодом сталося диво: 18 червня 1750 року він раптово прозрів. Востаннє побачив рідні обличчя, сяюче блакиттю літнє небо, пишні крона дерев. Через 10 днів великого Музиканта не стало.
Певний час його ім’я затьмарювали сини. Лише з 1829 року, після того, як під керуванням Фелікса Мендельсона-Бартольді були виконані «Страсті за Матвієм», інтерес до музики Баха почав набирати силу, слава його знову стрімко зростала. І ось уже практично два століття він залишається одним із улюблених і найбільш виконуваних композиторів нашого часу. А отже, Музикант не помер, він просто відійшов у Вічність.
Зоя ЄГОРОВА
