Пам’яті маестро Анатолія Авдієвського

132
Share Button

На початку першого весняного місяця на факультеті мистецтв імені Анатолія Авдієвського НПУ імені Михайла Драгоманова ось уже вчетверте пройшли дні пам’яті видатного хормейстера, педагога, композитора, академіка, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України, Героя України

До програми заходів увійшли ІV Міжнародні науково-практичні читання, присвячені його імені, конкурс хорових диригентів, у якому взяли участь студенти педагогічних коледжів та університетів, конкурс хорових колективів вищих закладів педагогічної освіти й конкурс шкільної пісні «Дитячі мрії-2020».

Учасники науково-практичних читань, до яких було включено понад 100 доповідей і повідомлень науково-педагогічних працівників, аспірантів із Києва, Харкова, Ніжина, Кам’янця-Подільського, Миколаєва, Вінниці, Бердичева, Івано-Франківська, Сум, Мукачевого, Полтави, представників Китаю і Польщі, торкалися у виступах різноманітних аспектів діяльності Анатолія Авдієвського, проблем загальної і професійної мистецької освіти. Йшлося про рідкісну багатогранність і багатовимірність постаті маестро, його творчо-виконавську, педагогічну, громадську та організаторську роботу, сучасність ідей, філософське мислення, точне бачення і тонке відчуття болючих точок у мистецькій освіті та вихованні молоді. Їх він висловлював у численних інтерв’ю, публікаціях, виступах на нарадах, семінарах, заходах, що проводились НАПН, НАМ України, засіданнях вченої ради університету тощо.

У кожного митця – своя творча доля. У Анатолія Авдієвського вона особлива, просякнута професіоналізмом, відданістю національній культурі, хоровому мистецтву, справі виховання духовності, підготовки висококваліфікованих фахівців. Не всяка людина здатна осягнути дух нації та яскраво виразити його у своєму менталітеті, світогляді, ставленні до життя, ієрархії цінностей. Саме це було притаманне Анатолію Авдієвському.

Піввікова діяльність маестро належить до визначних надбань національної культури другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Це, без перебільшення, – ціла епоха в українському хоровому виконавстві, що підтверджене історією, мистецькими подіями, концертними програмами, численними успішними гастролями Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, конкурсами, фестивалями в Україні та далеко за її межами.

Багатогранний творчий портрет митця вимальовувався ще й через численні спогади, роздуми, інтерв’ю, висловлювання відомих композиторів, мистецтвознавців, диригентів, співаків, хореографів, педагогів, державних діячів, учених різних напрямів, широкого кола поціновувачів його таланту. Серед них Віктор Андрущенко, Юрій Богуцький, Віктор Герасимов, Микола Головащенко, Дмитро Гнатюк, Микола Гордійчук, Михайло Гринишин, Сергій Грінченко, Віктор Гуцал, Леся Дичко, Любов Кияновська, Сергій Козак, Микола Кондратюк, Любов Мацько, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Пашкевич, Євген Савчук, Анатолій Семешко, Іван Сльота, Юрій Станішевський, Євген Станкович, Галина Степанченко, Стефан Турчак і багато інших відомих особистостей з України та різних країн світу.

Не можна не погодитись із Любов’ю Кияновською, яка у монографії «Таємні письмена душі… Анатолій Авдієвський: шляхами творчості» (К., 2017) дуже влучно, з нашої точки зору, порівнює естетику і світогляд Анатолія Авдієвського з думками філософа ХІХ століття Памфіла Юркевича. Він проповідував гармонійні відносини між розумом і серцем людини, закликав до злагоди не тільки з іншими особами, а й, передусім, із самим собою, власною внутрішньою сутністю.

Для Авдієвського таким найвищим концентратом серця був хоровий спів як найвищий моральний закон, що не припускає фальші, небажання мислити, поверхового задоволення від звукового подразника, а стверджує чутливість і емоційне переживання музики. Для нього найбільш характерним і визначальним у житті було цілковите заглиблення у творчі інтереси і відкладення багатьох інших життєвих пріоритетів, потреб на другий план. Ця людина жила мистецькими візіями як у виконавстві, так і в педагогічній роботі.

«Кожна людина, – відмічав Анатолій Тимофійович, – є особистістю. І то не залежить від освіти, фаху і тієї вершини, якої досягла: важливо, щоби в її душі завжди були присутні чесність, порядність, патріотизм, гідність, людяність, любов до праці й велика відповідальність за все, що діє і мовить». Говорячи про наболіле, насущні, не розв’язані проблеми в найтонших сферах людського буття – духовності, культурі, музиці, митець наголошував: «стверджувати, що у нас нічого немає, так само абсурдно, як і доводити, що у нас усе є. Це ті крайнощі, які завдають великої шкоди рідній державі, її престижу на світових обширах. …Із огляду на це, нині мають цілеспрямованіше акумулюватися, активніше працювати на майбутнє держави її історія, культура, фольклор, філософія. Покликання інтелігенції – утверджувати загальногуманістичні начала, все те, що єднає, а не роз’єднує нас із цивілізованим світом… Українці належать до тих народів, які, переймаючи духовні, мистецькі набутки пращурів, ніколи не зупинялися на досягнутому. Органічне злиття традицій і якісно нового – сутність нашої діяльності… Світ називає Україну “солов’їною державою”, та ми над своєю “солов’їністю” нерідко збиткуємося, не підносимо пісню-душу в небо, а кидаємо на грішну землю й топчемо брудними ногами».

Обговорюючи стан сучасної української культури, Анатолій Авдієвський відмічав, що в ній утверджуються інші, ніж були за тоталітарного режиму, духовні цінності. При тому слід зберігати й розвивати базові, тобто загальнолюдські начала. Саме вони – основа для консолідації нашого строкатого суспільства. На жаль, культура стала заручницею зруйнованої економіки, непродуманої політики і туманної, значною мірою абстрактно-романтичної ідеології.

Ось ці три гирі, вважав він, і несе на хирлявих ніжках наша духовність, яка все ж таки, на щастя, націлена у майбутнє. На його переконання, ми повинні всебічно вивчати самобутній народнопісенний мелос, пам’ятаючи, що науково-технічний прогрес разом із великими здобутками приніс і суттєві збитки. Зокрема, з’явилася тенденція до стандартизації людської свідомості, а це, як відомо, загрожує духовним надбанням цілих народів. Мистецтво ж, зокрема пісенне, не знає мовних бар’єрів, об’єднує людей глибиною думки, красою і розмаїтістю художніх форм. Пісенне багатство кожного народу в цілому становить скарбницю духовної культури усього людства.

Неперевершений знавець хорової справи не стомлювався повторювати, що, навчаючи співу дітей, ми не лише турбуємося про якість пісенного матеріалу, а й про виконання, що сприяє розвиткові їхнього художнього смаку. Робота над піснею – це не нудне зазубрювання чи механічне наслідування вчителю, а захопливий процес, у якому є творчий елемент, що потребує наполегливої технічної і душевної роботи.

Учитель не просто виконує з дітьми народну пісню, він її співпереживає, переосмислює, вибудовує, нею вимірює своє призначення неповторного творця, просвітителя, вихователя, диригента-професіонала та людини-патріота. Про це свідчить наступна висловлена ним якось думка: «Наш народ – він оптиміст, і це зафіксовано в його пісенній творчості. Дуже багато ліричних пісень, пов’язаних із любов’ю до рідної Батьківщини, до своєї землі святої, до родини, батька, матері, коханої… Я хотів би, щоб ця любов ніколи не зраджувала наш народ. І щоб у житті кожного з нас знайшлася можливість порадіти від спілкування з цими прекрасними творами, що поціновані не тільки нашим народом, а й усім світом».

Слід відмітити, що Анатолія Авдієвського завжди турбували проблеми духовності не лише молодого покоління, а й майбутніх учителів музики. Він вважав, що студенти – здебільшого патріоти України, у яких є власне бачення майбутнього. На них покладається надія створити насамперед українську Україну, стати господарями у ній, плекати і розвивати її.

Разом із тим відзначалися й негативні фактори. Замість того, щоб звертати увагу на скарб, створений душею людства, тобто класичну музику, юнь часто вдовольняється поверховим мистецтвом. «На жаль, молоді люди рідко замислюються над тим, що за духовний скарб, що за своєрідний оберіг створив наш народ для свого майбутнього. А це – українська пісня, і щоб трошечки її сприймати, треба знати народну культуру. Але наші студенти летять, як метелики на вогонь, на оту бізнесову, штучно створену “духовну індустрію”. Мова не про естрадне мистецтво, яке повинно бути. Але коли воно стає єдиним, – таким, що не відбиває національного елементу нашої культури, складовими якої є пісня, танок, образотворче мистецтво тощо, – це лякає. Істинне мистецтво повинно западати в душу».

На фоні активної і плідної хорової, творчої, концертної діяльності відбувалася помітна освітньо-управлінська робота маестро в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова, яка тривала майже 36 років. Із перших днів керівництва кафедрою методики музичного виховання, співів і хорового диригування Анатолій Авдієвський приділяв значну увагу мові, якою спілкуються і проводять заняття викладачі, та навчальному репертуару хорових колективів.

У результаті реорганізації хорових колективів на факультеті стали функціонувати мішаний, два жіночі хори, засновано ансамбль народної пісні «Червона калина», який згодом переріс у повноцінний хор. Відкрито спеціалізацію «Регент церковного хору», почалося навчання іноземних студентів, із яких було створено ще два самостійних хори.

Було започатковано фестиваль-конкурс хорових колективів педагогічних університетів України. Ряд науково-педагогічних працівників отримали почесні звання. Анатолій Авдієвський першим в університеті очолив діяльність музично-педагогічного факультету в статусі Інституту мистецтв. За його пропозицією були засновані хорові та ансамблеві колективи на всіх факультетах університету, якими керували викладачі кафедри й провадили значну роботу з музично-естетичного виховання майбутніх педагогів різних профілів.

Від 2000-х років наші хори за підтримки Анатолія Авдієвського брали участь у ряді форумів, у тому числі конкурсах імені Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Порфирія Демуцького, хор-фестах «Золотоверхий Київ», «Глас Печерський», «Співочий собор» та інших, де виборювали високі призові місця й ставали лауреатами.

Як завідувач кафедри, Анатолій Авдієвський сприяв активізації науково-дослідної роботи викладачів. Досить сказати, що за період із 1980 до 2016 року на кафедрі було захищено 3 докторські та понад 100 кандидатських дисертацій, опубліковано наукових робіт загальним обсягом біля 1000 друкованих аркушів. За час його керівництва викладачі кафедри взяли участь у понад 50-ти міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях. Під очільництвом кандидатів і докторів наук кафедри у 2000–2016 роках студенти написали й захистили близько 200 магістерських робіт.

Теоретичну частину заходів було продовжено практичною. У конкурсі диригентів, присвяченому пам’яті Анатолія Авдієвського, взяли участь студенти музичних і педагогічних коледжів, гуманітарних і педагогічних університетів Львова, Києва, Бердичева, Канева, Мелітополя, Хмельницького. У програмі конкурсантів обов’язковим був твір чи обробка української народної пісні Анатолія Авдієвського. Журі очолював народний артист України Володимир Деркач.

Конкурс хорових колективів у режимі онлайн (голова журі – народний артист України, Герой України Євген Савчук) був представлений дитячими хоровими ансамблями київських ДМШ № 14 (художній керівник – М. Коваль), № 32 (художній керівник – С. Меркулова) і студентськими хорами з міст Кам’янця-Подільського (народна хорова капела «Мелос», художній керівник – Л. Мартинюк), Сум (академічний хор Вищого училища мистецтв і культури імені Дмитра Бортнянського, художній керівник – О. Доленкова), Миколаєва (студентський хор «Барви» Національного університету імені Василя Сухомлинського, художній керівник – І. Парфентьєва), Бердичева (хор педагогічного коледжу «NOVUS», худодній керівник – Л. Зеленянська), Києва (хор студії при Національному хорі імені Григорія Верьовки, художній керівник – О. Шевченко), Бельців (Молдова, мішаний хор «Gaudeamus» Національного педагогічного університету імені Алеку Руссо, художній керівник – С. Постолакі).

У конкурсі шкільної пісні (голова журі – професор Т. Бодрова) взяли участь понад 30 студентів факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського НПУ імені Михайла Драгоманова та педагогічного коледжу при Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Вручення нагород і пам’ятних призів переможцям та учасникам конкурсів відбулося за участю ректора університету академіка Віктора Андрущенка, проректора з наукової роботи професора Григорія Торбіна й декана факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського професора Василя Федоришина.

Отже, проведені заходи свідчать про те, що педагогічний колектив факультету мистецтв, керівництво НПУ імені Михайла Драгоманова пам’ятають і шанують діяльність великого маестро. Оглядаючись на роки, які промайнули без Анатолія Авдієвського, наштовхуємось на думку про те, що його постать продовжує хвилювати нас високим професіоналізмом, людяністю, педагогічною мудрістю, оригінальністю і самобутністю творчих проєктів, могутньою духовною енергією, національною ідентичністю і патріотизмом.

Сергій ГОРБЕНКО

Share Button