Мистецький дискусійний клуб «CRESCENDO». Сезон перший

190

В Україні розпочав діяльність Мистецький дискусійний клуб «CRESCENDO».

Мистецький дискусійний клуб – своєрідне відгалуження вже відомих у сфері початкової мистецької освіти нашої держави навчально-соціальних проєктів CRESCENDO ART FORUM та всеукраїнської учнівської конференції «Мистецтво без меж: шлях до науки». Кураторами цього нового для мистецької галузі формату суспільної взаємодії є Олена Садівнича та Юрій Чекан.

Наразі партнерами Клубу стали Державний науково-методичний центр змісту культурно-мистецької освіти, Дитяча музична школа №39 міста Києва, Київський національний академічний театр оперети, Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва (Київська опера), Меморіальний музейквартира Віктора Косенка, інтернет-журнал «Музика».

Наголосимо, що мистецький дискусійний клуб задумано для учнів мистецьких шкіл як альтернативу традиційним формам освітнього процесу – конкурсам та олімпіадам. Відтак, коло його учасників не обмежене ані віковими, ані соціальними критеріями, а мета зустрічей полягає не у визначенні переможця, а в пошуку синергії, власне спілкуванні задля кращого сприйняття і розуміння сенсів мистецтва. Закономірно, що і форматами роботи Клубу обрано актуальні нині дискусії, семінари, презентації, воркшопи, круглі столи, зустрічі з митцями. Планується, що Клуб працюватиме сезонами: з жовтня до березня, проводячи у цей проміжок часу по чотири засідання. Щоправда перший сезон у багатьох моментах став винятковим та пошуковим. І це закономірно. Однак, про все по-черзі.

Отже стартовий сезон Мистецького дискусійного клубу «CRESCENDO», реалізуючись у вкрай стислих часових рамках, виявився напрочуд насиченим і результативним. Упродовж усього лише лютого-березня Клуб провів два онлайн-засідання (28 лютого і 28 березня) та онлайн-воркшоп (14 березня) зі створення стікерів для мобільного додатку «Telegram» за мотивами опери «Чарівна флейта» Моцарта. При цьому у рамках обох засідань відбулися творчі зустрічі із сучасними оперними режисерами – нашим співвітчизником Євгеном Лавренчуком (фрагмент діалогу «Музика» публікувала 17 березня цього року) та його зарубіжним колегою Девідом Паунтні. Також, реалізуючи ідею налагодження активної співпраці між мистецькими інституціями та закладами початкової мистецької освіти, у першому засіданні взяла участь театрознавиця, редакторка літературно-драматургічного відділу Київського національного академічного театру оперети Катерина Морозова.

Сцена постановки “Чарівної флейти” у Брегенці. Презентація Даніїла Романушка

Матеріалом для дискусії на перше засідання Клубу шляхом відкритого голосування у мережі Facebook було обрано постановку опери Вольфганга Амадея Моцарта «Чарівна флейта» Брегенцського фестивалю 2013 року (режисер Девід Паунтні). Усього лише за два з половиною тижні учні, які бажали взяти участь у дискусії, мали переглянути відео самої вистави та підготувати стислі повідомлення про локацію, на якій відбувається постановка, історію створення опери, її структуру, сюжет, драматургію. Але найцікавіший момент зустрічі полягав у спільному пошуку відповіді на питання, яке визначило тему засідання: «Що нового ми почули/побачили в опері В. А. Моцарта «Чарівна флейта» завдяки режисерському рішенню Брегенцської постановки 2013 року?»

Такі амбіційні плани, треба визнати, викликали цілком небезпідставні побоювання: чи вдасться перша зустріч? чи будуть бажаючі взяти участь у засіданні Клубу? Адже «Чарівна флейта» Моцарта не входить до обов’язкового навчального матеріалу мистецьких шкіл, а отже часу, виділеного на ознайомлення із постановкою та підготовку до дискусії залишалося зовсім небагато. Окрім того, осмислення власне режисерського рішення передбачає наявність у дітей певного постановочного тезаурусу, багажу вражень, пов’язаного саме із зазначеним твором. А як випливає зі сказаного вище, такого досвіду учні мистецьких шкіл однозначно не мають. Отож, стартове засідання Клубу інтригувало.

Розповідає Лена Мартиненко

Однак, уже початок першої зустрічі показав, що усі побоювання виявилися марними. Бажаючих бути учасниками (не слухачами) дискусії виявилося так багато, що кожному з них на повідомлення було виділено лише по дві хвилини. Проте жорсткий регламент не обмежив ані творчої фантазії дітей, ані їхнього бажання буквально «розкласти» шедевр Моцарта на музичні атоми. Учні навперебій розповідали про історію самого фестивалю та причетних до нього персоналій, співаків даної постановки, костюми, процес монтажу сцени та виготовлення декорацій; розглядали деталі сюжету, торкнулися питання масонської символіки в опері, намагалися інтерпретувати смислове наповнення образів персонажів твору виходячи з їх інтонаційного змісту, обговорювали особливості інструментарію і, навіть, порівнювали виконання різних постановок «Чарівної флейти». Варто зазначити, що кожне повідомлення супроводжувалося презентацією, а частина учнів-учасників засідання постали перед слухачами у костюмах, зображаючи то окремих персонажів опери (Папагено, Цариця Ночі), то самого автора твору – Вольфганга Амадея Моцарта. Жваве обговорення почутого протікало у чатах Zoom’у та You Tube’у.

Зустріч виявилася настільки інформаційно насиченою, а бажаючих виступити так багато, що засідання перевищило запланований регламент удвічі. Тож організатори змушені були перенести останній найцікавіший тематичний блок, пов’язаний із розглядом режисерського рішення Брегенцської постановки, на наступний раз. І не прогадали. Адже участь другому засіданні, під час якого діти розглядали особливості фестивальної постановки шедевру Моцарта у Брегенці, взяв сам режисер-постановник Девід Паунтні. І виходячи з реакцій спеціального гостя, можна припустити, що його зацікавило те як українські учні сприйняли Брегенцську версію «Чарівної флейти».

Повідомлення Богдана Вовка

У своїх повідомленнях (до слова, презентації містили текст винятково англійською мовою) юні дослідники прагнули охопити усі можливі моменти оперної постановки: розмірковували про особливості використання сценічного простору, в якому дія відбувалася у повітрі, власне на сцені та на і у воді; шукали жанрові зв’язки постановки з ляльковим театром, сучасним розважальним шоу та кінематографічним фентезі; аналізували символіку кольору у декораціях і костюмах персонажів; намагалися простежити шляхи втілення у постановці ідей епохи Просвітництва; розшифровували приховані смисли, закодовані у знаках жестової мови та окультних символах; намагалися осягнути вплив постановочних рішень на тлумачення сутності персонажів твору – Цариці Ночі, Зарастро, Таміно і Паміни, Папагено. Не менш оригінальним був і формат виступів: учасники вибудовували їх як діалоги-диспути, намагаючись переконати співрозмовника у правильності власного погляду на той чи інший постановочний момент.

Не згасла учнівська активність і під час діалогу зі спеціальним гостем зустрічі – Девідом Паунтні. У дітей виникло багато запитань до режисера. За якими критеріями до участі у фестивальних постановках відбирають співаків-акторів? Як маестро ставиться до 3D-технологій в оформленні оперної сцени? Чому у Брегенцській постановці було використано велетенські ляльки і як сам режисер сприймає героїв опери Моцарта – Зарастро, Моностатоса та інших, та чи були задумки й ідеї, які не вдалося втілити? І знаний режисер уважно слухав запитання, відповідав і не лише безпосередньо під час діалогу. Як розповіли після засідання самі інтерв’юєри, сер Паунтні писав відповіді в особисте листування у чаті Zoom’у усім, хто ставив йому запитання. А вже по завершенні зустрічі в особистому спілкуванні з одним із організаторів засідання щиро зізнався, що заздрить країні, учні якої можуть так глибоко осмислювати твори мистецтва.

Отже, перший сезон діяльності Мистецького дискусійного клубу «CRESCENDO» завершився. Чи можна вважати його успішним? Якщо виходити з кола та кількості учасників, то – так! Судіть самі. У засіданнях взяли участь 192 учні (34 були безпосередньо учасниками, решта 158 – слухачами), які представляли мистецькі школи 17 областей нашої держави (Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Хмельницької, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Харківської і Донецької). Усі вони – діти різного віку, різних класів і музичних фахів, різних соціальних можливостей. І для них усіх участь у засіданнях Клубу не була шкільним обов’язком, вона стала інтересом, хобі, покликом душі. Чи не є це одним із незначних, але дієвих чинників збільшення у майбутньому постійної цільової аудиторії театрів і концертних залів нашої країни, появи нового покоління грамотного слухача-меломана? І чи не є діяльність Клубу ще одним кроком до зближення соціально замкнених середовищ – освітнього та культурно-мистецького? Певне, що – так.

Звісно, не все вдалося з першого разу. Але не помиляється той, хто нічого не робить. Головне – перший крок зроблено. Черга – за наступним.

Валентина КУЛИК