Серпень – традиційний час проведення в Рівному міжнародного фестивалю органної музики «Жива музика органа»
Нинішній захід у багатьох організаційних аспектах був традиційним, тобто виконував функцію не лише розважальної імпрези, а й виступав специфічною культурно-освітньою платформою, на базі якої відбувалися професійне становлення сучасних виконавців, широка міжкультурна комунікація, популяризація органної музики серед широкої аудиторії. Інакше кажучи – то був своєрідний діалог між минулим і сьогоденням, класичними традиціями та сучасними експериментами.
Відмінністю фестивальної акції стала широка участь молодих виконавців, що вже зробили помітну кар’єру (Фабіан Гресь, 22 роки – Словаччина), – здобувачів вищої професійної музичної освіти у провідних музичних академіях світу. Це дає їм можливість не лише зайвий раз апробувати власні компетенції, а й сформувати уявлення публіки про рівень фахової підготовки в мережі європейської системи освіти, важливість концертної практики для кар’єри майбутнього професіонала. Тоді як учасники-українці мали нагоду зайвий раз переконатися у правильності обраного шляху в системі організації культурної політики, яка, попри фактичну відсутність інституалізованих форм, у кожному конкретному регіоні та й країні загалом, завдячуючи міжкультурній комунікації і соціальній активності вітчизняних педагогів, виконавців, демонструє добрі зразки цієї співпраці, якісно позиціонує її у сучасному духовному дискурсі. Та й для музикантів місцевої філармонії це також хороший приклад для подальшої професіональної творчої самореалізації.
Захід засвідчив також високий результат популяризації органної музики в соціумі, хоча вона, здається, виходячи з потенційних можливостей самого інструмента, завжди має успіх. Та й практика використання органа, навіть у європейській культурній традиції, спираючись на блискучу генерацію композиторів і виконавців упродовж кількох століть, а також духовне підгрунтя самого мистецтва, базованого на сакральній виконавській системі, створили у суспільстві надзвичайно високе реноме цьому інструментові. А його технологічні (теситурні, фонові) можливості та звукова палітра зайвий раз повертають соціум до сакрального. Адже орган католицька духовна церква свого часу використала для впливу на паству, аби довести безмежність Всевишнього. І це їй вдалося повною мірою.
Відтак орган – важливий репрезентант цієї ідеї чи культурної традиції – вирізняється незаперечним авторитетом з-поміж усіх музичних інструментів як концертний елемент для надання виконуваному твору «над- (чи) неземного» звучання, повернення людини у світ сакрального. І в цьому плані немає особливого значення яку саме музику на ньому виконують, позаяк його звук, тембральні можливості та й технічний потенціал повертають людину у світ духовного трансценденту.
Поза сумнівом, значна частина виконуваних на цьому фестивалі творів стосувалася музики з кінофільмів. Це ще один безпрограшний варіант успіху виконавців у слухачів. Адже потенційно, за допомогою візуального ефекту вона ввійшла у духовне єство людини і запам’яталася як супровід певної, достатньо конкретної дії акторів, а відтак – це також важливий фактор комплексного духовного впливу на будь-яку аудиторію.
Культура повсякдення чи, в переважній більшості, ті її сегменти, які «споживає» пересічний глядач, дають можливість розширити форми впливу на публіку, результат від чого є обопільним. Адже з одного боку – публіка, котра краще сприймає мистецький супровід гри акторів, забезпечуючи цим відповідне їм реноме, а іншого – сама музика стає самодостатнім сегментом творчості, оскільки виходить за межі лише художнього бекграунду конкретної візуальної дії.
Таким чином фестиваль зайвий раз продемонстрував безліч оригінальних і вкрай потрібних речей: по-перше, підтвердив високий рівень організаційної культури керівництва КЗ «Рівненська обласна філармонія», яке й надалі досить прискіпливо ставиться до формування основних параметрів концертних програм сезону в закладі, а по-друге – подібного роду фестивалі стали вже важливою ідентифікаційною ознакою сучасного культурного життя України, особливо її регіонів, попри надзвичайно складну ситуацію в країні. Тож музика й надалі виконує не лише важливу чи навіть визначальну просвітницьку функцію: вона стає і значним фактором міжкультурної комунікації, духовної адаптації населення у час значних суспільних катаклізмів і війни.
Не вдаючись у зміст тематичних програм фестивалю – вони, природно, досить строкаті, виходячи з творчого досвіду виконавців, системи їхньої фахової підготовки та інших аспектів, притаманних організаційній складовій цього культурного феномена, й розраховані на публіку з найрізноманітнішими смаками та уподобаннями, потрібно наголосити, що і цього разу вони були представлені якісною вітчизняною та зарубіжною музикою. У них були присутні різні опуси, починаючи від фольклору (в’язанка народних угорських пісень в обробці Іштвана Мартона, «Турайські мелодії» із репертуару Йожефа Шашка та ін.), високої класики (Йоганн Себестьян Бах, Сезар Франк, Роберт Шуман, Джироламо Фрескобальді), типових органних композицій у формі концертної транскрипції сакрального типу (Олів’є Мессіан, Шарль-Марі Відор, Сезар Франк) і завершуючи сучасними імпровізаціями (Леся Дичко, Леон Боельман, Віктор Гончаренко, Айварс Калейс, Томас Стівен та ін.). У них демонструвалися як потенційні можливості інструмента, так і мистецькі переваги виконавців.
Утім таким, мабуть, і має бути комплекс фестивальних заходів, на яких демонструється не конкурсна концепція, мета якої – визначити переможця у конкретній номінації зі з’ясуванням безлічі технічних і загальнокультурних вимог до нього. Тут на суд публіки подається якісна й чимало років апробована у різних концертних середовищах художня проблема, значною мірою впізнавана аудиторією і така, що викликає у неї захоплення, власне, лише інтерпретацією виконавців. А вже це свідчить про відповідним чином сформований художній смак слухачів, який може сформуватися лише в результаті постійного знайомства зі світовою музичною спадщиною, тобто налагодженою системою роботи з цією категорією «споживачів».
Отже в окресленому контексті мета фестивалю виконана вповні, оскільки від його проведення виграли обидві сторони – виконавці та публіка. Перші переконалися в належному рівні художнього смаку та духовної культури відвідувачів, а отже – отримали задоволення від такої взаємодії, оскільки їхня творча праця знайшла благодатний відгук, реакцію аудиторії. Другі вкотре дістали можливість почути нових виконавців, зрозуміти стан концертних вимог їхньої країни, професійний рівень виконавської системи мистецьких закладів Західної Європи.
Серед учасників Тетяна Батейко, Інна Богомуратова, Фабіан Гресь, Клара Дадаш, Ольга Єфремова, Золтан Ковач, Маріанна Лаба, Олена Мацелюх, Ігор Мацелюх, Ольга Стрілецька, Марія Хилько, які представляють Україну, Угорщину, Словаччину та інші країни. Усі вище названі музиканти мають значний виконавський концертний досвід, є організаторами-засновниками оригінальних фестивалів (наприклад, «Бах для всіх», що включає понад 400 програм у понад 20 країнах світу Золтана Ковача з Угорщини), не кажучи вже про організаційно-культурний рівень солістки Рівненської і Львівської філармоній і Будинку органної та камерної музики у Львові Олени Мацелюх (одна з найкращих інтерпретаторок творчості Йоганна Себастьяна Баха в Східній Європі, продюсерка і співорганізаторка міжнародних фестивалів «Musica viva Organum» у Рівному та Чернівцях, Міжнародного фестивалю «Bach contemporary» («Бах сучасний»), Міжнародного фестивалю «Lucesk organum», або «Світло Луцького органа»).
Апробований багаторічний і різноплановий виконавський творчий доробок Олени Мацелюх, зафіксований на сольних компакт-дисках «Benedictus», «Amazing Grace», авторських CD Богдана Котюка «Reflections» і «Mood and Spirits», а також на спільному з виконавцем на флейті Пана Ігорем Мацелюхом CD «Syrinx». Назвемо й Ольгу Єфремову, в доробку якої понад 1000 сольних концертів. Та й соціальні мережі, попри традиційно скромну рекламу Рівненської філармонії, надають широкі можливості обрати кожному найбільш відповідну саме йому художню лакуну. Однак, зважаючи на заповненість Зали органної і камерної музики, можна стверджувати, що вони відповідають очікуванням місцевих слухачів.
Фестиваль – це радість зустрічі з творчістю, можливість отримати безліч позитиву від слухання чи споглядання нових творчих облич, виконавських систем, відновлення у власній пам’яті призабутих або формування нових сторінок слухового досвіду. Одним словом – це свято, провідна мета організаторів якого – консолідувати публіку, «розфарбувати» її сьогодення.
І в цьому плані надзвичайним дисонансом звучить війна. Позаяк світові лідери вкотре продемонстрували власну неспроможність до об’єднання, відсутність чіткого бачення проблем і наявності засобів збереження миру, не створили потужну альтернативу злу! Утім, може це й стане для світу зайвим нагадуванням про те, що лише консолідація здатна створити противагу бездуховності, бідності та безлічі інших речей, без яких не може існувати людство. Отже мистецтво вкотре демонструє невичерпний потенціал культурної дипломатії, здатність віднайти порозуміння у будь-якому середовищі, а також бажання людини залишатися на боці світла.
Сергій ВИТКАЛОВ
Фото Анастасії ГНАТЮК
