Навіщо Тарас Штонда отруїв Валентина Дитюка

13
Share Button

Із нагоди відразу двох ювілеїв знаменитого баса Тараса Штонди – його 50-річчя і 25-річчя творчої діяльності – у Національній опері поставили драматичні сцени «Моцарт і Сальєрі» Миколи Римського-Корсакова, одну з улюблених вистав українського вокаліста

Його партнером по сцені став шалено талановитий молодий тенор Валентин Дитюк, якого Штонді довелося отруїти. Зрозуміло, не з творчих ревнощів, а відповідно до пушкінського сюжету.

Дует Штонди і Дитюка – це, звичайно, подарунок для столичного меломана. Легенда вбивства Моцарта його заздрісником Сальєрі драматична, пікантна й досі приваблива, попри всі спростування історичної достовірності. Опера теж гарна, з виразним тематизмом, який легко запам’ятовується, і вдалим лібрето. Одна біда: текст написав Олександр Пушкін, музику – Микола Римський-Корсаков, а будь-який твір із курсу російської музики і літератури зараз, цілком зрозуміло, виглядає у наших очах червоною ганчіркою. Утім загальновідомо, що основоположник української композиторської школи Микола Лисенко два роки навчався оркеструванню у Римського-Корсакова, і вітчизняна симфонічна культура не в останню чергу пов’язана з його поглядами на оркестр. А що робити з тим фактом – ми для себе поки не вирішили.
Національна опера, у якій, згідно із загальносвітовою традицією, вистави йдуть мовою оригіналу (а в даному разі російська мова – додатковий подразник), вирішила проблему делікатно: улюблену оперу Тараса Штонди поставили скромними силами і поки заявили лише про дві вистави в сезоні – 10 лютого та 10 березня.

Можливо, вокалістам не вистачило репетиційного часу, а тому акторська гра – поки не найсильніша деталь постановки, помітно скутість їхніх рухів. Разом із тим є кілька приємних сюрпризів: наприклад, коли Валентин Дитюк виконує придуману Римським-Корсаковим стилізацію під Моцарта (щоправда, вона більше схожа на бетховенський стиль) на роялі. Насправді його підстраховує каскадер – концертмейстер Анастасія Титович у цей момент грає те саме за лаштунками, але бутафорність ситуації зведено до мінімуму: Дитюк ретельно вивчив фортепіанну партію. Чудова дикція в обох солістів дозволяє розчути кожне слово.

Водночас хочеться більшого від вокальної форми зірок української сцени: у Тараса Штонди раз у раз кульгає інтонація, Валентину Дитюку не вистачає різноманітності відтінків. Аскетичний, майже молитовний спів не дуже пасує образу розбишаки Моцарта.

Складно зрозуміти й причини, за якими диригент Алла Кульбаба вирішила збільшити склад оркестру, перетворивши його з необхідного камерного на якийсь проміжний на шляху до симфонічного. Додаткові контрабаси явно переобтяжують звучання, що йде врозріз із задумкою композитора. Одночасно не вистачає стрункості й злагодженості звучання, диригент не пробує домогтися одночасних вступів.

Оскільки опера «Моцарт і Сальєрі» невелика за обсягом, її сусідом у першому відділенні є «Алеко» Сергія Рахманінова, де оркестром керує Богдан Пліш. Створюється ілюзія, що перед слухачем – два різних колектива, настільки краще все звучить у Пліша. І справа тут не тільки в техніці, а й в емоційному захопленні оркестрантів.

Несподівано сильне місце постановки – спільна робота режисера Анатолія Солов’яненка і художника Марії Левитської. Несподівано тому, що оперу «Моцарт і Сальєрі» у принципі складно показати на великій сцені, але у Левитської і Солов’яненка вийшло переконливо й оригінально. По центру сцени на весь її зріст висять важкі коричневі штори, зліва – рояль, спеціально розписаний до цієї постановки пейзажами, подібно до старовинного клавесина, праворуч – стіл зі стільцем і кілька свічок. У лаконічну, але разом із тим стильну картинку добре вписується режисура Солов’яненка, що працює на мінімізацію і витонченість жестів солістів. Вражає фінал, у якому Моцарт з’являється на тлі мільярда палаючих зірок і свічок, подібно до живого пам’ятника.

Швидше за все, березнева вистава виявиться кращою за першу. Принаймні вокалісти над цим посилено працюють. А оскільки подальша доля «Моцарта і Сальєрі» на київській сцені поки під питанням, на березневий спектакль обов’язково варто потрапити.

Любов МОРОЗОВА

Фото надані Національною оперою України

Share Button