Новий театральний сезон у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка пройде під гаслом «Пам’яті поколінь». Пам’яті про тих, хто нині чекає на повернення з війни, про пережиті українцями трагедії, про травми, які передаються крізь покоління, і про те, що допомагає людям у цей воєнний час вистояти й зберегти себе
Про це, розповідаючи про плани театру, говорить його генеральний директор – художній керівник Євген Нищук. І вже сама прем’єра «Одіссея – Меотида» (п’єса Олексія Доричевського у постановці Івана Уривського), з якої розпочався новий творчий відлік, задала тон усьому 107-му театральному сезону. Вистава створена за мотивами поеми Гомера «Одіссея» у перекладі Бориса Тена та є спільним проєктом Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка і 1-го корпусу НГУ «Азов».
Через масштабні повітряні тривоги перший показ вистави довелося перенести на один день. Та ні митців, ні глядачів це не здивувало: театр, як і вся країна, продовжує працювати й жити в реаліях війни. Наступні покази «Одіссеї – Меотиди» відбудуться 8 та 9 вересня.
Тема повернення сьогодні звучить особливо гостро. Повернення додому, до своїх, до пам’яті, до самого себе. Вона болить усім, хто чекає на українських військовополонених, хто живе надією побачити рідних, хто щодня думає про тих, чиє місце поки що залишається порожнім…
Фундаментальний європейський міф Гомера у виставі стає мірою сучасного шляху українців – до власного імені, до неспотвореної пам’яті про свою країну і самих себе та, зрештою, – до свого дому. «Ця вистава – про повернення, про пам’ять. Взагалі на цей сезон ми обрали тему пам’яті – таку наскрізну тематику, яка пов’язує практично всі роботи, що постануть у нас упродовж сезону», – наголошує Євген Нищук. І ця тема не залишиться лише декларацією. Вона проходитиме через різні жанри, епохи й театральні форми.
Театр, який виходить за межі однієї сцени
Однією з найбільш масштабних подій сезону стане спільний проєкт двох провідних національних театрів Києва – Національного театру імені Івана Франка та Національного театру імені Лесі Українки.
Постановка «ΚΑΣΣ_ΑΝΔРА» звертається до античного міфу про Кассандру, але говорить передусім про сучасність – війну, пам’ять і жіночий досвід. У центрі – історії жінок, чиї голоси надто часто залишаються непочутими: страх, втрата, приниження, боротьба за власну гідність і право бути почутою. Це історія про тих, хто навіть у найтемніші часи зберігає пам’ять. Адже саме пам’ять не дозволяє трагедіям повторюватися.
Для української сцени це буде не просто чергова співпраця. Йдеться про складний міжнародний театральний проєкт, у якому поєднуються творчі ресурси двох національних театрів і новітні сценічні технології. «Це справді широкомасштабний, чи не перший міжнародний проєкт у співпраці з двома національними театрами», – розповідає Євген Нищук.
Вистава потребує складного й дорогого технічного оснащення: сучасних відеопроєкторів, спеціальних сіток, конструкцій та іншого обладнання. Саме тому театри об’єднали можливості, розподіливши між собою як витратну, так і гонорарну частини роботи.
Постановку здійснює польський режисер Ґжеґож Яжина, один із відомих представників сучасного європейського театру. Він також є співавтором тексту разом із Романом Павловським-Фельбергом. Особливість проєкту ще й у тому, що вистава матиме життя на двох сценах – Театру імені Івана Франка і Театру імені Лесі Українки. Прем’єрні покази заплановані на 20–21 листопада та 4–5 грудня. Причому на кожному майданчику постановка матиме свої сценічні особливості.
Молоді режисери – нова енергія театру
Для театру принципово важливо підтримувати молодих митців і давати їм можливість працювати з матеріалом, який хвилює саме їхнє покоління. 107-й сезон стане простором для молодих режисерів, яким керівництво Театру Франка дає можливість говорити зі сцени власною мовою. Серед них – Вероніка Літкевич, яка вже поставила на Камерній сцені аншлагову виставу «Intermezzo», та актор Павло Шпегун, який нині стрімко входить у режисерську професію.
До роботи долучився й Микита Поляков, переможець конкурсу молодіжних режисерських проєктів «Франко-Практикум» у Національному театрі імені Івана Франка. Він поставить спектакль «Теплий пагорб» за п’єсою сучасного драматурга та військовослужбовця Гліба Кротова на Камерній сцені.
Нова постановка Вероніки Літкевич – іронічна музична комедія за п’єсою Ніни Захоженко. Це сучасна історія про дівчину, яка вірить у диснеївське кохання, але опиняється у непростій реальності 1990-х. З одного боку – мрія про красиве життя і романтичне кохання, з іншого – складна епоха, в якій доводилося вчитися виживати, дорослішати й шукати себе. Музичне аранжування створює Дмитро Саратський.
Тема 1990-х сьогодні несподівано повертається і в повсякденну культуру – у моду, музику, візуальну естетику. Але за цією ностальгійною оболонкою ховається значно серйозніше питання: як зберегти себе, коли навколишній світ змінюється швидше, ніж ти встигаєш до нього пристосуватися?
Ще один молодий режисер, Павло Шпегун, працюватиме з адаптацією безсмертної історії Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» у перекладі Юрія Андруховича. Класичний текст залишається основою постановки, але режисер пропонує власний погляд на добре відому історію.
Класика, яка продовжує говорити з сучасністю
Попри велику кількість нової драматургії та експериментальних проєктів, Театр Франка не відмовляється від української класики. «Театр Франка завжди починав з української класики», – нагадує Євген Нищук.
У новому сезоні ця традиція буде продовжена. Одна з майбутніх постановок звертатиметься до твору українського автора, написаного за мотивами античної історії. Водночас це буде не музейне відтворення, а спроба побачити класику крізь нинішній досвід. Саме в цьому, зрештою, і полягає сила класичного театру: старі тексти раптом починають говорити про те, що відбувається з нами просто зараз.
Окреме місце в сезоні посідатиме сучасне прочитання роману «Амадока» Софії Андрухович – ще один масштабний проєкт, який пролонгує розмову про пам’ять, історію і те, як минуле впливає на наше сьогодення.
Пам’ять про травму
Самостійна лінія нового сезону – роботи, що звертаються до історичної пам’яті українців. На «Сцені під Химерами» готується постановка жіночої творчої команди – режисерки Наталі Торжевської та Аліни Сарнацької. В основі вистави «Жир» – тема посттравми, пов’язаної з Голодомором. Прем’єру заплановано на День пам’яті жертв Голодомору – 28 листопада.
Так сучасний театр намагатиметься говорити про травму не лише як сторінку історії, а й досвід, який залишає слід у наступних поколіннях. І це знову повертає нас до головного слова 107-го сезону – пам’ять. Особиста й колективна. Пам’ять про тих, кого чекаємо, й тих, кого втратили. Пам’ять про трагедії, які не можна собі дозволити забути. І водночас – пам’ять як спосіб вистояти.
«Тисячовесна» – нові можливості
Важливою складовою майбутньої роботи театру стали й проєкти, що перемогли у фіналі державної ініціативи Президента України «Тисячовесна» у категорії «Перформативне мистецтво». Серед них – вистава «Держава» режисера-постановника Давида Петросяна за текстом Максима Курочкіна; вистава «Перехресні стежки» режисера-постановника Івана Уривського, спільний проєкт із Театром Польським імені Арнольда Шифмана у Варшаві; а також міжнародний фестиваль перформативного мистецтва HYMERAFEST.
Попереду – велика робота з реалізації цих проєктів. Після прем’єри вистава «Держава» увійде до репертуару Театру Франка, «Перехресні стежки» житимуть на сцені Варшавського театру, а HYMERAFEST має стати регулярною подією культурного життя України.
107-й театральний сезон обіцяє глядачам чимало нових зустрічей, відкриттів і сценічних історій. Але, мабуть, найважливішим його здобутком стане не лише кількість прем’єр. 107-й сезон Театру Франка – це сезон розмови. Про нас, нашу пам’ять, наші втрати, повернення і здатність залишатися собою.
Бо театр у час війни – не лише місце, де на кілька годин можна сховатися від реальності. Це простір, де на цю реальність можна подивитися чесно. Назвати свої болі. Згадати тих, кого не можна забути. І, можливо, знайти сили для наступного кроку.
Саме з такою пам’яттю Театр Франка увійшов у свій 107-й сезон.
Тетяна ПОЛІЩУК
