Зазвичай музиканти проводять презентації нових програм і дисків у концертних залах, приміщеннях мистецьких агенцій, на стадіонах. А відомий київський аранжувальник, композитор, співак Юрій Васильківський презентував новий альбом патріотичних пісень “Слава Україні!” на вершині Говерли
— Юрію, хто був першим слухачем ваших нових патріотичних пісень?
— Пісня підтримує бойовий дух воїнів. Я відпрацював багато благодійних концертів у зоні АТО, а також для військових на полігонах, прямо в наметах ставили портативну апаратуру і співали, у військових частинах, шпиталях. Після концерту зазвичай хлопці підходили, дякували, казали, що після таких емоцій, які подарували пісні, нічого не страшно, все можна витримати. Я говорив їм: “Ви воюєте, захищаєте, ризикуєте життям, якщо треба — нищите ворогів. Це вам подяка.” А вони у відповідь: “Ти своїми піснями можеш підняти в атаку тисячі бійців”.
Коли артист бачить щиру, емоційну реакцію глядачів, особливо таких, як вояки, це надихає, подвоює бажання допомагати, чим можеш, наблизити Перемогу. На подібні концерти зазвичай виїжджає бригада артистів. Склад у кожній поїздці різний, майданчики для виступів часто просто неба, поряд із лінією фронту. У цих імпрезах ми співпрацювали з народним артистом України Фемієм Мустафаєвим, Анжелою Ярмолюк, Аллою Загинайко, Дмитром Хоркіним, Тетяною Литвиновою і гостро відчували творчу спорідненість, схожу на бойове побратимство.
Я обіцяв бійцям, що зберу всі свої патріотичні пісні й назву альбом “Слава Україні!” Я щасливий, адже цьогоріч усе-таки зробив це.
— Як виникла ідея презентувати новий диск на вершині найвищої гори українських Карпат?
— По-перше, хочу подякувати депутатові Київради, волонтеру, патріоту України Павлові Тесленку, який допоміг, надав кошти на випуск тиражу альбому. Дякую Віталію Войцехівському, міському голові міста Золотоноші Черкаської області, який на власні гроші організував поїздку на Говерлу.
320 мешканців Золотоноші здійснили сходження на гору. До речі, особисто пан Віталій не вперше проходив той маршрут, а цього разу запросив у подорож усіх охочих. На згадку про подію закріпили на Говерлі герб міста Золотоноші, там також зберігається примірник мого диска “Слава Україні!” Розгорнули величезний державний прапор довжиною 100 метрів, співали патріотичні пісні разом, усі 320 чоловік!
Підняти на таку висоту концертну апаратуру не було можливості. Винахідливі мої друзі прихопили мегафон, у нього я й співав. Акомпанемент, мінусовка, був записаний на маленькому магнітофончику, до якого був приставлений ще один мегафон. Було стільки позитивних емоцій! Хочете відчути — відкривайте в ЮТУБІ: “Васильківський. Говерла”.
— Класно, що є можливість відтворити такі чудові події, долучити до них широку аудиторію користувачів інтернету.
— Я думаю, це, безперечно, важливо. Телебачення, радіо — молодь сьогодні не цікавиться тим. А людей старшого віку дратує реклама. У багатьох родинах сьогодні навіть немає телевізора. Якщо є потреба подивитись або послухати якусь програму чи фільм, я, наприклад, дивлюсь і слухаю в інтернеті.
Телебачення постійно щось нав’язує: політичні погляди, товари. Людина лежить на дивані й ковтає весь цей непотріб. Такий спосіб споживання інформації мені не подобається.
Хотів би сказати про радіо. У часи моєї юності була можливість знайти, послухати радіостанції, музику різних країн. Те, справжнє, радіо витіснили ФМ-ки й так само, як телебачення, нав’язують свої пропозиції, до того ж доступні тільки на невеликій відстані. Наприклад, Житомирські радіостанції у Вінниці ви не почуєте, і навпаки.
На ФМ-станціях пропагують російські пісні, а разом із ними агресивну політику Росії. Є багато висококласних російських виконавців, я не проти їх послухати, але я проти нав’язування слухачеві якихось хворобливих ідей.
Нарешті на законодавчому рівні прийняли постанову про квоти українських пісень на ФМ-станціях. Але чому так мало — 30%? Ви можете собі уявити, що, скажімо, у Німеччині по радіо звучить лише 30% пісень німецькою мовою? Я не уявляю і не розумію, чому в нас так пишаються, що прийняли цю постанову? Якби було 90 або хоча б 70% українських пісень, тоді можна було б гордувати. А так…
— Ми розмовляємо з Вами у студії звукозапису. Тут багато сучасної апаратури і поряд — старі радіоприймачі. Навіщо їх зберігають?
— До мене приходить записуватися багато відомих виконавців, а також початківців, аматорів. Одні з них чудово співають і грають на музичних інструментах. Трапляються й такі, які усе це роблять на низькому рівні. Але в моїй студії відчинені двері для всіх. Якщо сьогодні людині не вдалося гарно заспівати, це не означає, що з неї не вийде хорошого співака. Вона з часом може вивчитися й опинитися попереду тих, хто співали колись краще за неї.
Часто столичні виконавці не напружуються. Людина ж, яка приїхала з віддаленого міста або села, старається, дослухається до порад, щоб прокласти свій шлях, довести, що її талант вартий уваги. Я свого часу приїхав до столиці з Дніпра і добре знаю, скільки зусиль потрібно докласти, щоб отримати визнання у Києві.
А щодо всіх цих раритетних речей у моїй студії, — я просто їх люблю. Вони мене зустрічають тут, і я від цього отримую задоволення, позитив. У студії — лише невелика частина моєї колекції. Узагалі ж моє зібрання радіоприймачів — найбільше в Україні, мені навіть пропонували зареєструватися у Книзі рекордів Гіннеса.
До речі, я мрію відкрити музей радіо і телезв’язку. Сподіваюся знайти зацікавлених людей. Треба знати історію своєї країни в різних ракурсах, і в тому, як розвивалися у нас радіо й телебачення, зокрема. В мене для відкриття музею є усе, окрім приміщення. Тому, в кого є пропозиції, давайте об’єднуватися. Зробімо для України те, чого в нас іще немає!
Сподіваймося, що цю ідею незабаром буде втілено в життя і ми із задоволенням відвідаємо унікальний музей. Можливо, саме там відбудеться презентація чергового альбому Юрія Васильківського. А енергія його мелодій здатна справджувати найсміливіші мрії. Перевірено. У бойових умовах.
Лариса БОНДАРЕНКО
Фото надані автором
