Про незвично, але природно «українські» Харківські асамблеї-2019

58
Share Button

На жаль, нам досі доводиться стикатися з комплексом меншовартості, постійно відстоюючи «невторинність» української культури, її багатство та право на власне місце насамперед у картині світу українців

Нам, музикознавцям, ще досі на концертах доводиться наголошувати, що музика Бортнянського, Березовського та Веделя «не поступається музиці віденських класиків», вказувати на їхню приналежність до тодішньої традиції. Саме тому нинішні асамблеї були особливо важливими, бо привернули увагу харків’ян до творчості цих композиторів. А той факт, що твори виконувалися не лише вітчизняними музикантами, а й запрошеними гостями, допомагало сприйняти якраз той-таки європейський контекст.

Харківські асамблеї-2019 мали, на перший погляд, незвичну персону за головного «героя» – Івана Петровича Котляревського. Адже фестиваль музичний, а в центрі уваги – драматург? Утім, лише трохи замислившись, ми можемо знайти низку пояснень. По-перше, Харківський національний університет мистецтв, на базі якого відбувається форум, носить ім’я цього видатного діяча української літератури (як ми всі знаємо ще зі шкільної лави, «батька» сучасної української мови). По-друге, 9 вересня виповнилося 250 років від дня народження Івана Петровича. До того ж, в університеті прекрасно функціонує театральний факультет, що є резонною підставою для присвяти Котляревському цьогорічного музичного свята. Є ще одна важлива обставина: славнозвісна «Наталка Полтавка» Котляревського лягла в основу однойменної опери Миколи Лисенка, нині однієї з найрепертуарніших українських опер.

Повертаючись до справ суто музичних, ми з радістю змогли констатувати, що на асамблеях цього року українських композиторів звучало як ніколи багато. Так, кожен присутній на відкритті фестивалю, може тепер із гордістю хизуватися тим, що став свідком світової прем’єри «Наталки Полтавки» Олександра Щетинського, також за п’єсою Івана Котляревського, проте не без ігнорування визнаного авторитету Лисенка. В результаті вийшов цікавий за задумом спектакль-перформанс, що спонукав задуматись про цінність справжнього почуття як любові, так і гумору, нашої схожості у їхніх переживаннях. Щетинський уміло поєднав музику Лисенка, що дало можливість відчути радість упізнання добре знайомих мелодій, з авторським музичним «словом», вражаючи винахідливістю та універсальністю мислення.

Масштабною «аркою» до відкриття стало закриття фестивалю, де, окрім увертюри до опери «Сорока-злодійка» Джоаккіно Россіні та Віолончельного концерту Едварда Елгара, пролунали Концертна симфонія Дмитра Бортнянського (солісти Сергій Казанцев – фортепіано, Сергій Пророка – фагот, Анна Власова – арфа); Концерт № 3 «П’ять музичних моментів» для фортепіано з оркестром Івана Карабиця (соліст Олег Копелюк); Концерт для скрипки з оркестром Володимира Птушкіна (солістка Ірина Григоренко). Так закриття підсумувало характер програм усього фестивалю, містячи у собі як твори наших класиків, так і сучасних українських композиторів.

Яскравою подією асамблей стала харківська прем’єра нещодавно віднайденої Симфонії Максима Березовського (8-й день фестивалю, 4 жовтня) під орудою Кристофа Ада (ректора Вищої школи музики міста Нюрнберґа, Німеччина). Із трійки Бортнянський–Березовський–Ведель ми звикли слухати у концертному виконанні симфонічну музику саме Дмитра Бортнянського (як, наприклад, Увертюру до опери «Алкід», що була виконана 13 жовтня). Березовський на сцені більше звучить як автор духовних концертів, тож виконання його Симфонії для оркестру має особливе значення.

Окремо хочеться виділити концерт молодого колективу (він був утворений за ініціативою ректора Тетяни Вєркіної цьогоріч) – університетського Студентського оркестру старовинної музики (художній керівник і диригент – кандидат мистецтвознавства Юрій Дяченко). У програмі прозвучали твори українських композиторів Березовського, Бортнянського та Ванжури. Завдяки поєднанню класичних оркестрових інструментів із народними, звучання наблизилося до автентичного, що не часто зустрінеш на концертних майданчиках Харкова.

Аналізуючи програми імпрез нинішніх асамблей, я згадала відому настанову Тараса Шевченка: «…і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь». Мимоволі порівнюєш «своє» та «чуже», адже лише пізнання одного та іншого в комплексі дозволяє нам розвиватися, плекати власну культуру та відчувати свою самодостатність. Розмаїття імен українських авторів і жанрів їхньої музики на цьогорічному фестивалі поєднувалося зі світовими класиками, і сприймалося це органічно та природно.

Велика радість, що на концертах Харківських асамблей-2019 стадія ідентифікування інакшості перейшла на рівень сприйняття універсальності музичних законів та істин. Сподіваймося, що в майбутньому нам не доведеться словесним шляхом нагадувати про вагомість і високий рівень музики українських композиторів, а слухач усвідомлюватиме це, регулярно бачачи їхні імена на афішах концертів.

Ангеліна МАМОНА

Share Button