Реквієм для короля, або Віват, король!

61
Share Button

29 серпня королю поп-музики ХХ століття Майклу Джексону виповнилося б 60 років. Голос Майкла, його сценічне мистецтво дарували радість мільйонам слухачів усіх кольорів шкіри. Майкл переносив нас у казковий світ мрій, де немає місця буденності. Для багатьох він ще й досі живий. Ось він, у світлі прожекторів, здіймає руки, й зал шаленіє. Майкл щасливий, він вдячний усім. “Місячною ходою” («moonwalk») йде він назустріч своїй нелегкій долі

Кольори долі Майкла Джексона

Колір шкіри та колір долі… Для Майкла Джексона це питання вирішувалося однозначно. Мабуть, сама доля відповіла за Майкла.

Про що він мріяв, цей хлопчисько з багатодітної негритянської родини? Він мріяв про казку, але буденність була далека від неї. Музичну обдарованність Майкл, його брати й сестри успадкували від матері Кетрін, яка походила зі штату Алабама. Достеменно невідомо, що формувало їх музичні смаки. Відомо лише те, що мікрофон та маракаси позбавили Майкла дитинства: його батько Джозеф, заводський кранівник у минулому, прагнув поставити таланти дітей на конвеєр. Він створив ансамбль «Jackson Five» («П’ятірка Джексонів»), який приголомшив Америку своїм шаленим успіхом. Джозеф добре розумів, що таке бути чорношкірим у Сполучених Штатах, тому й прирікав дітей на каторжну працю заради їх же щасливого майбутнього. Ще з дитинства Майкл, як самий непокірний, пізнав смак батьківського батога. Батькову турботу Майкл шанував, але й дитячого болю йому не забув.

У складі Jackson Five (1974 рік)

Після успіху «Jackson Five» Майкл розпочав свою сольну кар’єру. Згодом, наприкінці 1970-х стало зрозуміло, що на небосхилі американського шоу-бізнесу з’явилася нова суперзірка, наділена надзвичайно яскравим голосом та рідкісним артистизмом. Та вирішальною у творчій долі Майкла Джексона стала зустріч із видатним джазовим музикантом та продюсером Квінсі Джонсом, творцем найпопулярніших альбомів співака, зокрема «Off the Wall». Саме той час Майкл вразив Америку своїм неабияким талантом шоумена.

Альбом «Off the Wall» став прелюдією шаленого успіху співака. Проте пік слави Майкла Джексона прийшовся на 1980-і роки. А тріумфального злету надав йому альбом «Thriller», найзнаменитіший за усю кар’єру. «Thriller» випередив свій час та увів співака до еліти світової поп-музики. Він увійшов у «Книгу рекордів Гіннеса» за обсягом продажів у світі. Лише у США було реалізовано щонайменше 26 мільйонів платівок, а в усьому світі – 104 мільйони.

Свою «moonwalk» (яку, до речі, високо оцінив знаменитий американський танцюрист та хореограф Фред Астер) Майкл демонстрував мільйонам фанів «наживо» під суперхіт «Billie Jean» у травні 1983-го. Відтоді кожен міг побачили атрибути його неповторного іміджу – чорний піджак, фетровий капелюх та білу рукавичку на правій руці.

А потім – альбом «Bad». І знов – гучний успіх та мільйони платівок. Майкл здобув усе, про що колись мріяв. Він двічі уведений до залу слави рок-н-ролу, увінчаний золотими й платиновими сертифікатами, преміями «Grammy», неодноразово занесений до «Книги рекордів Гіннеса»…

Йому співала дифірамби преса, він пізнав смак слави – легкий та хмільний, наче бокал шампанського. Про що іще мріяти?

Гіркий присмак слави

Ринкова філософія, рабська залежність від поглядів та смаків обивателя була не властива Майклові. Він йшов всупереч жорстоким законам шоу-бізнесу. Отже, мав спокутувати свої гріхи. Звісно, й привід знайшовся. Спочатку, звинувачення у педофілії. Скандал вибухнув 1993 року, коли Джексона звинуватили в сексуальних домоганнях до неповнолітнього Джордана Чандлера. Справу вдалося зам’яти (у липні 2009-го Чандлер офіційно зізнався у наклепі на Майкла). 10 років потому – така ж історія. Підробиці скандального процесу з насолодою смакували ЗМІ усього світу. Та суд визнав: Джексон не винен.

Згодом – зовнішність. Краса потребує жертв – так стверджують французи: «Pour etre belle, il faut souffrire». Мрія негритянського денді стати білим… Заради цього Майкл готовий був на все: ковтати таблетки, вживати гормональні препарати та навіть не одноразово лягти на операційний стіл, або змінити кольори шкіри та долі. Але чи у тому щастя?

Майкл ще лишався на початку третього тисячоліття суперзіркою світового рівня та мав аудиторію, на яку впливав майже гіпнотично. Та коли у березні 2009-го він оголосив про свої останні гастролі у Лондоні під назвою «This is it», до столиці Великої Британії зібралося більше мільйона фанів Джексона (серед них – співачка Брітні Спірс). Отже, довелося запланувати десятки нових концертів.

Особисте життя Майкла не склалося: він так і лишився самотнім. У повну міру пізнав він скороминущість слави. Свобода, якої так домагався Майкл, обернулася для нього самотністю, камерою тортур, порятунком від якої були наркотики. Лондонські концерти й мали стати для нього тим ковтком свіжого повітря, якого так прагнула його творча натура. На жаль, не збулося…

Скорботні сльози Америки

Той день у червні 2009-го Америка збожеволіла… Востаннє так ридали по жертвах 11 вересня 2001 року. «Невже це правда?» – ковтали сльози американці. Дійсно, адже легенда не вмирає, а Майкл ще за життя став живою легендою!

Надзвичайне єднання відчувала Америка той час. Голос Майкла було чутно звідусіль. У Нью-Йорку фани Джексона збиралися біля театру «Аpollo», де хлопчисько Майкл розпочинав свої перші сценічні спроби у складі «Jackson Five». З магнітофонів лунали знамениті хіти Майкла, а люди співали й танцювали. Темношкірі юнаки рядились під Джексона, символізуючи, що Майкл не помер, і живе у кожному американці. «Іншого Майкла Джексона … не буде ніколи», – стверджував Бентон Фредрік. «Він надихав мене», – згадував Девід Солтерс, музикант з Нью-Йорка. Його праву руку прикрашала біла рукавичка у знак шани до покійного співака.

Трагічна звістка болюче вразила й колег Джексона. «Я не можу ніяк отямитися», –зізналася Мадонна. Джастін Тімберлейк: «Ми втратили Музиканта з великої літери». Вшанував пам’ять колеги й Елтон Джон виконанням хіта «Don’t let the sun go down on me». Квінсі Джонс засмучений «через ті трагічні новини». Слова скорботи від Поли Абдул, яка розпочинала кар’єру в шоу Джексона, й Арнольда Шварценеґґера, губернатора Каліфорнії. Засмучена Елізабет Тейлор, невтішна Ліза Марія Преслі…

Ще й донині страсті по Майклу Джексону тривожать «золоті пера» Європи та Америки. Цього разу – з приводу його смерті.

На думку лікарів, Майкла Джексона спіткало таке ж лихо, як і Елвіса Преслі, короля рок-н-ролу. Готуючись до лондонських гастролей, Майкл, якому тоді було вже 50 років, напружено працював – по 6 годин 4 дні на тиждень. Він вживав комбінацію із семи сильнодіючих ліків, серед них – Demerol, передозування якого є надто загрозливим для серця.

На запитання до Брайєна Оксмена, адвоката родини, чи намагалися попередити Майкла про загрозу вживання такої кількості ліків, він стверджував: «Так, намагалися… Неодноразово. Але Майкл вже не спроможний був обходитися без протибольових медикаментів…» Про це говорили чимало, але – в кулуарах. Казала про це й Латойя, сестра Майкла.

Історія хвороби співака має силу-силенну діагнозів, але розпочиналася вона ще 1984 року, коли внаслідок пожежі на зйомках рекламного ролика для компанії «Pepsi Colа» співак отримав опіки голови третього ступеня. Тоді Майклу просто поталанило – він дивом лишився живий, зате гонорар (1,5 млн. долларів) увійшов до «Книги рекордів Гіннеса». З того часу він став вживати знеболюючі препарати: графік гастролів не дозволяв розслабитися. Ліки та біль стали кошмаром його нетривалого життя…

Звинувачений доктор Мюррей, за висновком судового розгляду цієї справи, діяв «необережно та необачно», «зловживав довір’ям свого пацієнта». Джексону, який потерпав від безсоння, персональний доктор уводив ін’єкції пропофолу, які й допомогли його пацієнтові спочити вічним сном. Але у численний записах його музики, відеокліпах Майкл приходить до нас зі свого Задзеркалля. Він закликає нас у світ мрій, де немає місця буденності, а лише – феєрія та казка. Thank you, Майкле!

Володимир СКРИНЧЕНКО

Share Button