Ряд 3. Місце 8 (Звук космічних сфер / Біле, червоне і чорне): сторінка «Київ Музик Фесту-2020»

249

Сучасна музика – простір величезний, безмежний, космічний. Поринути в нього з головою наживо вдається кожної осені завдяки міжнародному фестивалю Kyiv Music Fest. Попри всі складнощі карантинного існування, протягом тижня маємо можливість слухати offline/online сучасну та нову музику з усього світу. Серед традиційних акустичних заходів яскраво вирізняється концерт електроакустичної музики проєкту «EM VISIA-2020», що святкує в цім бентежнім році 15-річчя свого активного, щоразу вражаючого новим, творчого життя

«…Припустимо, що злива – неба спів…» (О. Ковалевська)

Цього разу опісля сильних злив удень відвідувачі потрапили на двогодинне аудіовізуальне дійство, що проходило у Великій концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо. Обрана головним майданчиком фестивалю, вона якнайкраще пасувала вигадливою геометричністю (що перегукувалась із дизайном демонстрованих інсталяцій відеоартистів Анни Івченко, Дмитра Тентюка та Photinus studio) та акустичними можливостями до представленого композиторами звукового простору.

Програму становили твори електроакустичних композиторів, між якими звучали коротенькі (і не дуже) листівки-вітання від саунд-артистів (Дмитра Федоренка – Kotra, Євгена Ващенка, Едварда Сола, Вероніки Зенової, Остапа Костюка, Олександра Гладуна – Dunaevsky69, Юрія Самсона – Starless, Аліси Кобзар, Максима Шалигіна, Данила Перцова, а також творчих угруповань GUMA – Тетяна Хорошун, Яна Шлябанська та Niebiezdny_Drokon – Антон Стук, Андрій Фролов, Ріна Молчанова). Таке цікаве означення вітального жанру надала ведуча і куратор проєкту Алла Загайкевич, яка майстерно проводила захід, представляла авторів і виконавців, керувала електронікою.

Серед «листівок» закарбувалися в пам’яті аудіовізуальні твори Дмитра Kotra («Artype») та Євгена Ващенка («Sun flowers»). «Artype» являв собою гру звуків із проектованими на екран чорно-білими геометричними фігурами. Вони з’являлись, спустошувались і наповнювались світлом/темрявою, крутились, перевертались та всіляко розвивались у залежності від того, як змінювались хвилі звука в ритмі й висоті. Назва твору Євгена Ващенка допомогла створити в уяві яскраві образи розкриття червоно-помаранчевих квітів альбо протуберанців магнітного поля Сонця. Завдяки міксуванню акцентованих мотивів, подібних до електризованого крапання води (або защіпування струн за межами грифа), виникло відчуття звукопису.

«…Тіні птахів, що створили алюзію часу,

Пустку в очах засліпили сонцями зізнань…» (О. Ковалевська)

Ще одна листівка (авторка – Аліса Кобзар) запам’яталась не тільки музикою, а й відеоартом: щось схоже на металевого метелика формувалось, росло, а після – пурхнуло і полетіло. Створіння ніби ніколи не було і ми його не бачили.

Основні твори концерту поділились на відтворені готовими записами (дво-, чотириканальними) та у реальному часі (солістами, ансамблями з електронікою, електроакустичний перформанс і заключний медіаперформанс).

Твір Святослава Крутикова «Chronometery» (присвята Б. Лятошинському, 2019) розпочав концерт поліфонізованими лірико-трагічними роздумами двох віолончелей (однієї живої – Золтана Алмаші, іншої – синтезованої) на фоні електронних гармоній.

Остап Мануляк у 4-канальному електронному запису «Lithos» (2014–2019) поєднав у єдиному комплексі тембри струнних, низьких духових, ударних і багато таких звуків, що нагадують свист великих пустот. Витримані, пролонговані тривалості мало змінювались. Усе почалось і закінчилося мірним стуком інструмента, подібного на малий барабан. Склалося враження, що ми, слухачі, знаходимося посеред звучання космічних сфер.

4-канальний електронний запис Антона Стука «The Last and the Greatest day of Oboe» (2018) завернув на думку, що чітка ритмічність (яка проявляється і в листівці-вітанні Niebiezdny_Drokon, де автор є членом творчої команди) повертає на шлях архаїки. І навіть тоді, коли остинатне цокання синтезованого тембру гобоя зникає, залишається відчуття ілюзії, що воно таки присутнє. Алюзія до народно-старовинного підтверджується і гетерофонним викладенням на початку твору (того самого цокаючого бурдона з яскраво орієнтальним, мелізматичним соло другого гобоя).

«ТРАГЕДІЯ оплески». (Н. Гончар)

Щось таке щемливо особисте, пережите кожним, зачепила Марина Фрідман-Гольдман у композиції для фортепіано та електроніки «Ain» (2020). Спершу соліст респонсорно говорив драматичними фразами зі статичними електронними гармоніями, але поступово той характер вислову соліста захоплює обидва світи – і врешті-решт вони з’єднуються у спільному звучанні.

«Час у літо утік, і згризає дроти пересолена осінь, якій не піти.

І помножено сум на дощі і плащі – перелітні молитви чиєїсь душі». (О. Ковалевська)

«Вивільнення» (2020) Максима Коломійця творилося безпосередньо перед глядачами. У електроакустичному перформансі композитор використовував мікрофони, електроніку та об’єкти: дві перевернуті догори дном металеві філіжанки, кульку для пінг-понгу, ліхтар.

Композиція «Insufficiency» (2020) для сопрано, флейти і електроніки була написана Олексією Сук на текст Елізабет Барет Браунінг. Авторка сама виконувала партію сопрано, ніби озвучуючи голос поетеси англійського минулого. В моменти розспіву деяких складів між солістами виникав діалог, як між птахами, на коротких двозвукових стрибках. Можливо, у комплексі з «тяжким диханням» (подібним до вітру в бурю) передавались символічні образи, закладені поетесою, де порівнюються «прокляття природи» і мінливого єства кожного з нас.

Наступний твір – «Mixed Steve Jobs» (2020) Євгена Дубовика – був сприйнятий мною як аудіодійство. В стереозапису здійснено електронне аранжування фрагментів промови Стіва Джобса з додаванням гри на барабанах і використанням тригерів. Партія ударного інструмента (подібна ритмами до африканських традиційних зразків) розбавила спіч, а кінцеве закільцювання фрази «message» зосередило на думці: а що саме ми несемо у світ і що в нього приніс герой композиції?

«Арія» (2019) для туби та електроніки Анастасії Бєліцької представила слухачам цікаві пошуки звуків і роботи з тембром інструмента безпосередньо в реальному часі.

«Chains» (2020) для фортепіано та електроніки Олександра Чорного ввели у світ безвимірності. Чотири білих прожектора за спиною композитора-виконавця не відпускали від себе погляд, що ніяк не міг сфокусуватися через яскравість. Шари блимали в очах, свідомості. У комплексі з музикою – тонкими вібраціями струн рояля (видобутими за допомогою тертя волосом смичка) та шумовою естетикою електроніки – все навколо раптового замерехтіло й згадалось:

«Я – мерехчу, ти – мерехтиш, світ – мерехтливе мереживо.

Такий закон всесвітнього мерехтіння, такий відкритий і мені». (Н. Гончар)

Композиторка і куратор проєкту EM VISIA Алла Загайкевич представила твір «Inner Voices of Violin (dedicated to Irvy Geltis)» (2017) для двох скрипок та електроніки. Партія електроніки зароджувалася від дуету, вона ніби виростала й ставала своєрідним продовженням коротких повітряних мотивів і флажолетних звучань скрипок. Фактура зосереджувала поліфонізованістю та об’ємністю.

Заключний номер концерту – медіаперформанс Георгія Потопальського «New Work» (2020) – залишився у пам’яті дещо неоднозначним. На фоні електронного запису на сцені з’явились усі солісти та композитори-учасники заходу (Ігор Завгородній, Андрій Павлов – скрипка, Золтан Алмаші – віолончель, Олександр Чорний – фортепіано, Євген Кушнарьов – флейта, Олексія Сук – сопрано), Богдан Кизима – туба), Максим Коломієць – об’єкти, мікрофони, електроніка, Анастасія Бєліцька, Антон Стук та Алла Загайкевич – електроніка).

Після виходу виконавці стали перед глядачами, автори сіли за пульти керування електронікою. Музика почала звучати, але жодного руху, що додав би композиції партій, не було. Через деякий час такого «вдивляння» у слухачів уся команда проєкту просто пішла зі сцени. Між музикою і слухачем більше не стало провідників, кін залишився абсолютно пустим. Чи не свідчить це про реліктовість посередника між мистецтвом і споживачем? Або навпаки, демонструє оригінальність кожного «медіума», автора та співавтора-виконавця? А може Потопальський хотів сказати про неактуальність сьогодні концертних заходів? Сенсу цього мені не вдалось розкрити повною мірою. Сміливо-серйозний погляд, із яким дивились виконавці у зал, спантеличив. Про що вони думали? Загадка.

Великою удачею можна вважати сприйняття даного дійства наживо, адже технічні можливості залу та апаратури, встановленої учасниками-авторами, дозволили відчути цю надзвичайно потужну музику не тільки вухами (доходило до захвату, спертого дихання – від закладених барабанних перетинок до вібрацій усім тілом).

Дякую, EM VISIA!

Надія ХАНІС

Фото Аліни ГАРМАШ