Саmerata Salomea: iмпресії ХVІІ фестивалю оперного мистецтва імені Cоломії Крушельницької

56
Share Button

Премєра містичної драми Salomea за сценарієм кінодійства львівської поетки Наталії Давидовської

Прерозкішна Дзеркальна зала Львівської опери, яка з приходом до дирекції Василя Вовкуна почала активно репрезентувати свої можливості як одного з концертних залів, на цьому Фестивалі врешті отримала ґонорове звання і значення Камерної сцени. Це надзвичайно важлива подія, адже відкриває неймовірні можливості для підняття велетенського пласту світових та вітчизняних камерних оперних шедеврів різних часів, уможливлюючи при тім і втілення найрізноманітніших проектів та накреслення магістральних шляхів розвитку не лише суто музично-театрального, але й інструментального чи вокального мистецтва.

Імпресія друга: Camerata Salomea

На початок Фестивалю митцями Львівської опери, поряд із «Чіо-Чіо-Сан» Джакомо Пуччіні, було запропоновано ще одну виставу, безпосередньо пов’язану з Соломією Крушельницькою. Це містична драма «Salomea» за сценарієм кінодійства львівської поетки Наталії Давидовської «Голоси», присвяченого «пам’яті геніального голосу Саломеї Крушельницької». Так, у режисурі Галини Воловецької постала вельми оригінальна та непересічна композиція, в якій синтезуються драматична гра акторів, вокальний та хореографічний елементи, інтенсивний візуальний відеоряд під знаменником двох метафоричних героїв дійства: Голосу Соломії та Голосу Часу. Дуально-діалогічна композиція бесіди цих героїв перемежовується третім документальним компонентом – це витримки з листів співачки, які поетка обирає як специфічну драматургічну лінію у розгортанні цілого. Однак режисер суттєво збагачує драму за рахунок впровадження саме музичного пласту.

Філософсько-сократівські діалоги містичних істот, двох драматичних акторів – Часу (Василь Когут) та Голосу (Галина Риба), оповиті вишуканими пластичними сценами у виконанні солістки балету Альбіни Якименко (хореографія Сергія Наєнка) та вставними вокальними номерами з реперуару Соломії Крушельницької. Вони прозвучали у виконанні солістки театру Любові Качали, яка презентувала арії з опер Дж.Пуччіні «Тоска», «Мадам Баттерфляй» та Дж.Верді «Сила долі», а також один з улюблених солоспівів, присвячених Соломії Миколою Лисенком «Ой, одна я, одна» на слова Т.Шевченка у супроводі фортепіано (Мар’яна Самотос).

Костюмоване дійство, яскрава драматична гра, спів, танець разом творили реальну мікровиставу, паралельним виміром до якої рухався, розшифровуючи та підкреслюючи ідейно-образні константи чи рефлексії, кіноряд (в оригіналі Давидовська написала кіносценарій). Саме він демонстрував глядачам низку портретів та світлин великої Соломії, розгортав картини годинників-хронометрів, жорен часу, дощу, жіночих рук, немов зів’ялих грон бузку, клавішів старого фортеп’яно, клаптів афіш і дорогих мереживних суконь, закручених спіралей гвинтових сходів, що ведуть у невідому вічність… Цікаві сценографічні вирішення запропонував художник-постановник Ярослав Бринь, рівно ж як і Оксана Зінченко підійшла до оригінального втілення костюмованого ряду, зокрема, обігравши ідею мармурового одягу, вічного каменю. Невипадково цей символ так яскраво виводить у своєму дійстві Наталія Давидовська.

   Безкінечні гастролі не дають спочинку Крушельницькій. У 1902 році Соломія виступала в Парижі. Робочий графік був надзвичайно інтенсивним. Співала в операх по чотири-п’ять разів на тиждень – нереально рекордна кількість виступів! У грудні 1902-го на 63-му році життя помер Амвросій Крушельницький. Соломія не змогла приїхати на похорон батька. Мама пережила його, переїхавши до Львова всього на чотири роки. Її поховали в Білій поруч з батьком. На могилі — чарівна статуя жінки, що зі смутком схилила голову, а в руці тримає театральну маску. Білецькі люди кажуть, що то сама Соломія. Далебі ні, але це, безперечно, вдячна донька, яка прийшла на батьківську могилу. Пам’ятник Соломія привезла з Італії, де він був виготовлений у Флоренції після смерті батька. На ньому напис латинською мовою: „Завжди з тобою, батьку, в плачу і надії”. Монумент є унікальним витвором мистецтва. За мистецькою красою та цінністю входить у трійку найкращих в Україні… Так, у постмодерній формі містичної драми в лоні Фестивалю зринув образ вже не оперних героїнь, а самої великої Меа, яка, освітлена містично-легендарним сяйвом надзвичайної долі, стала імпульсом, прообразом для нових мистецьких візій і прочитань.

Лілія ШЕВЧУК-НАЗАР

Фото – Олена ХРАМОВА

Share Button