«ЩЕДРИК» в опрацюванні Миколи Леонтовича: спроба полівекторного аналізу (до 100-річчя українського шедевру)

17
Share Button

(Продовження)

ІV. Графічний вектор. Імпульсом для нього стали дослідження у сфері синтезу мистецтв, зокрема, світломузика, якою в короткий «київський період» життя у 1919–1920 роках переймався і Микола Леонтович. Сьогодні експериментальні пошуки в цій галузі вийшли на рівень створення художніх картин за нотними текстами, де відповідно до кожної ноти – її висоти-кольору й тривалості вимальовуються образотворчі полотна (Зокрема, дослідник із Санкт-Петербурга Валентин Афанасьєв, скрипаль і художник, написав полотна за скрипковою «Чаконою» Йоганна Себастьяна Баха та «Ave Maria» Франца Шуберта (соло з камерним оркестром), де, якщо спроектувати їх через комп’ютер на монітор, курсором можна простежити кожну ноту – див. Internet).

Відомо, що твори Миколи Леонтовича деякі дослідники і поети називають «діамантом, ограненим рукою Генія». Я маю скромніші статки до порівняння, але не менш цінні за значимістю – це українські вишивки й сúлянки-ґердани, що вправно мережать золоті руки наших майстрів. То ж мені, як людині закоханій у вишивку й сúлянку, забажалося поглянути на Леонтовичевого «Щедрика» в графічних орнаментальних образах. Диво – його поспівки перевтілилися в абриси ніжної квітки, що зростала вертикально вгору. У ній яскраво виокремилися 6 елементів: 1) споконвічне «зерно» в прямому виді, де 68 повторів (включно з виокремленим останнім) – 68 «пелюсток»; 1-а) рефлексія «зерна» – верхньотерцієвий підголосок (S: «В тебе товар весь хороший…»); 2) лінеарне «стебло» – спочатку низхідний рух в альтів («Стала собі»), а далі – в альтів і тенорів («щебетати»); 3) листячко із «зубчиками»-акцентами («В тебе товар весь хороший…»); 4) хвилясті «трави-ковилі» (S: «В тебе жінка чорноброва»); 5) ґрунт – бурдон (Basо: «В тебе товар весь хороший»); 6) бутон-пуп’янок (дует coda: «ластівочка»). Можна збагатити малюнок квітки напластуванням усіх 67-ми мотивів-пелюсток (бо останній 68-й – coda). Суттєвий феномен – універсальні закони людського мислення виявилися спільними як для музичного інтонування, так і для графічного малюнку. Вони оформилися в одвічний символ-орнамент «Квітки життя» з бутоном-пуп’янком – паростком у майбуття, який так люблять вишивати на рушниках наші майстрині, або ж вимальовують художники з Петриківки чи на кераміці гончарі, на дерев’яних виробах різблярі.

Квіточка «Щедрик»

Відома дослідниця українських орнаментів п. Зоя Чегусова зазначає: «… квітку у світовому мистецтві вважають символом земної кулі або центра всесвіту, як результат – архетиповим символом душі. Квіти також є поширеними символами молодого життя і сонця, вони уособлюють життєву силу і радість буття, кінець зимового стану природи і перемогу над смертю. Любов до квітів зробила їх майже об’єктом культу нашого народу. Квітами супроводжується все життя українців – від народження до смерті» [Чегусова З. Роль символу, знака, міфу в професійному декоративному мистецтві України на межі ХХ–ХХІ століття // Українське мистецтвознавство. – 2014. – Вип. 14. – C. 147].

Розетка собору Паризької Богоматері

З часом додалася нова візуальна інформація, що дозволила мені асоціативно вирішити проблему змалювання «Квітки-Щедрика». А саме – розкішна троянда південного порталу собору Паризької Богоматері (1260-ті роки). Вона утворює «Квітку – Сонячну розетку» (Солярну). Розширюючи значення символу квітки-розетки, що є у багатьох культурах людства всієї планети, вбачаємо його вживання у сакральних знаннях, де він означає  первісний символ душі (ДУХУ), а саме – «Повітря – Дихання», сила космічної життєвої енергії (як і на санскриті, так і давньоукраїнською це звучало – ХАРА, згадаймо, «характерниками» називалися люди, які володіли цією силою).

Богоматір-Оранта в куполі Софійського собору у Києві

Такий символ бачимо на поясній хустині, вишивці на грудях, рукавах, покрові голови Богоматері-Оранти в куполі Київського Софіївського собору (Софія – вища премудрість), намолених іконах Богоматері. Його модифікацію як хреста з розширеними на кінцях раменами зафіксували хрести мальтійського ордену та запорозького козацтва, нагородні хрести сучасної України.

Вишивка на рушничку

Символ «Дихання–Хари» бачимо й в узорі української вишивки, зафіксованому письменницею та етнографом Оленою Пчілкою – матір’ю Лесі Українки.

Принагідно зазначу, що цей універсальний для людства символ «Сонячної розетки» став «фірмовим» знаком (label) унікального методу лікування видатного українського медика Костянтина Бутейко, який вбачав у ньому концентроване графічне зображення ВИЩОГО РОЗУМУ та його перемогу над безглуздям, глупóтою.

Розетка-Щедрик

Тож відповідно до французької розетки-троянди я перевела в графіку «Квітку-Щедрик». Однак, якщо точно йти за абрисом нотної лінії, виходить не троянда, а пишна поліська волошка-блаватка із загостреними кінчиками пелюсток. Спробувала те намалювати: у внутрішньому колі 23 пелюстки, у зовнішньому – 44. А останній пелюсток-«ластівочка» – злетів догори.

Вивчення природи й таїни «конструювання символічної образності» (визначення О. Лосєва, див. – Лосев А. Проблема символов и реалистическое искуссто. – М., 1995. – С. 158), яким надавали великого значення Йоганн Ґете, Карл Густав Юнг, Павло Флоренський, Олексій Лосєв та багато інших світлих умів, спонукало думку шикати нових знаків у творах Леонтовича. І от одного дня жовтня-місяця мені «висвітився» звукографічний візерунок Леонтовичевої обробки «Діду мій, дударику» (обробка була зроблена 1918 р. за фольклорним джерелом, взятим зі збірки: Бигдай Я. Песни кубанский казаков. Вып. 3. Пісні чорноморські. – Видання Кубанського Статистичного Комітету 1896 р. до 200-літнього ювілей кубанського війська. – № 35. – С. 73.). Взяла олівця й зафіксувала його. Вийшов знову ж таки орнаментальний взір, але горизонтальний, близький до народної вишивки, якою оздоблюють рукави сорочки або підзори скатертин чи серветок. Звучання чоловічих голосів, які імітують бурдонну квінту народної ліри («Діду мій»), стало тим контуром, що облямовує рухливі жіночі голоси. Вони лягaють паралельно, злагоджено, з особливою грацією підкреслюючи несиметричну архітектоніку періоду. Адже він складається з 7-и мотивів, згрупованих у 3 ланки: 3+2+2. Сама ж графіка вияскравлює, наскільки взір своїми абрисами нагадує сімку – «7» та як мотиви останньої ланки підсумовують всі складові інтонеми. Цікаво, невже композитор задовольнився

«Діду мій, дударику»

тільки оспівуванням старого діда-музúки та його дуди-волинки, чи його думка заходила там ще й інші знаки?

  1. У зв’язку з цим, зазначимо, бодай «на око», нумерологічний вектор аналізу, розробкою якого займався античний Піфагор, геній Відродження Леонардо да Вінчі та сучасні Герман Гессе і Ден Браун. Вони стверджували – вирахувати можливо все! Як і все, що породжує абстрактне узагальнення, може стати символом – і елементи природи, фізичного світу, космосу, і уявні абстракції – літери, цифри, переплетіння ліній та звуків, породжені позасвідомою мудрістю людства, що тягнеться впродовж тисячоліть і виявляє себе з особливою пасіонарністю в творіннях геніїв.

Відомо, яке вагоме сакральне значення мають цифра і число у Святому письмі та інших сокровенних знаннях. Їх там шанобливо називають «фігурою». Не останню роль у моєму бажанні звернутися до нумерології зіграло умотивування Миколою Леонтовичем пісні «Дударик» як позасвідомого музичного авторського образу (звукового «автопортрету»), де й текст, і наспів відповідали його художній природі, а число «сім» було, як-то кажуть, кодовим – «на щастя, на долю». Ще більш вразив підрахунок виокремлених мною тематичних зерен у «Щедрику»: 68 разів повторено «зерно» + 4 рази показано його верхньотерцієве віддзеркалення + 1 раз у коді = 73, що при перерахуванні 7+3=10; цифра 0 не враховується, залишається число 1 = символ «Deus», «Бог». Дивним чином знову вийшли на універсальні загальнолюдські ідеї.

На завершення дозволю висловити думку: в зв’язку з тим, що за програмою ЮНЕСКО заносяться у реєстр всі вагомі національні культурні явища, закликаю небайдужих українців звернутися до цього високошановного органу з пропозицією про визнання «Щедрика» Миколи Леонтовича духовним надбанням людства. Це було б гарним дарунком до 100-річчя народного пісенного діаманта та 140 річчя геніального Майстра з Поділля.

 Валентина КУЗИК

Про авторку: Кузик Валентина Володимирівна – кандидат мистецтвознавства, доктор філософії (з мистецтва), старший науковий співробітник відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, лауреат премії імені Миколи Лисенка, член Національної спілки композиторів України.

На центральному фото: рушник «Квітка життя»

Share Button