Штепан Рак – «Паганіні у гітарному виконавстві»

354
Share Button

8 серпня відзначив ювілей видатний чеський гітарист українського походження, професор празької Академії витончених мистецтв, Штепан Рак (Štěpán Rak)

У європейському мистецтві другої половини ХХ – початку ХХІ століття його постать позначена особливими маркерами. Неймовірно мелодраматична, майже детективна історія його дитинства привернула посилену увагу до гітариста в 2000-х роках на пострадянському просторі. Проте мистецька оцінка його здобутків завжди перебувала в об’єктиві наукових досліджень. Адже вектори його діяльності, що репрезентовані композиторським, виконавським, педагогічним і просвітницьким напрямами, не раз відзначалися музичними критиками багатьох країн.

Завдяки таланту, неймовірній працелюбності, оригінальності техніки гри на гітарі, розмаїттю тематики і стилістики виконуваних творів, він став одним із найбільш затребуваних музикантів у сучасному гітарному світі. Сьогодні в українському музикознавстві досягнення Штепана Рака ще потребують фахового аналізу й узагальнення, а його творчість, хоча й повільно, але поступово входить до національної педагогічної і концертної практики.

Життєві колізії дитинства. Штепан (Степан) Рак народився 1945 року в українському селі Олександрівка Хустського району Закарпаття. Його батько Степан Заколянський («пропав без вісті») служив офіцером Першого Чехословацького армійського корпусу генерала Людвіка Свободи, матір – Василина Сливка, українка із Закарпаття, – була медсестрою цього ж корпусу.

Навесні 1946-го мати разом із сином поїхала до Праги (Чехословаччина), однак, змушена терміново повернутися додому на Закарпаття, залишила хвору дитину в чеській лікарні. Раптове закриття кордонів унеможливило її повернення назад за сином. Отже, внаслідок нещасливого збігу обставин хлопчик зостався без опіки і потрапив до сиротинця. Пізніше його всиновила родина Рак – Марія і Йозеф. Прийомна мати лише перед смертю у 1989 році в прощальному листі (з наказом передати послання Штепанові тільки після її кончини) повідомила правду про походження сина.

З рідною матір’ю Штепан так і не встиг побачитися, а зі зведеним братом Володимиром лише в 2009-му зміг зустрітися в прямому ефірі передачі «Жди меня» на телеканалі «Інтер». Примітно, що інформацію про українське коріння митця внесено сьогодні до сторінки Вікіпедії.

Уперше з доповіддю про Штепана Рака в Україні виступив на Міжнародній конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження» в Національному університеті «Острозька академія» відомий учений-україніст, філолог і фольклорист Микола Мушинка (Пряшів, Словаччина). Він згодом, 2010-го, і опублікував цю неймовірну історію.

Гітара як інструмент творчих устремлінь. За спогадами Штепана Рака, найкращим прикладом для нього завжди був Андрес Сеговія – відомий іспанський гітарист, чия творчість присвячена входженню гітари в академічне мистецтво. Саме його виконання етюду-тремоло «Спогади про Альґамбру» Франсіско Тарреґи підштовхнуло Штепана Рака до вибору професії. Він почав грати на гітарі досить пізно, 18-річним, після студіювання гри на скрипці й закінчення школи малювання.

Штепан Рак навчався у Школі витончених мистецтв у Празі (1963–1969), а потім – у Празькій консерваторії як гітарист у класі Штепана Урбана (до 1974 року). Водночас він виявляв інтерес до імпровізації та опановував курс композиції у Празькій академії мистецтв, який завершив 1975-го. Його вчителями були відомі композитори Їржі Дворачек, Вацлав Кучера і Карел Яначек. У 1973-му симфонічний твір «Хіросіма» Штепана Рака зайняв 2-ге місце в чехословацькому молодіжному національному конкурсі.

Отримавши пропозицію 1975 року на викладацьку роботу в консерваторію Jyvaskyla (Фінляндія), Штепан Рак працював там до 1980-го, розвиваючи клас гітари. Саме тоді відбулося його становлення як виконавця і педагога. Нові гітарні композиції Рака викликали чимало захоплених відгуків. Музикант брав участь у багатьох міжнародних фестивалях, а також записав кілька музичних альбомів у Чехословаччині та Великій Британії.

Повернувшись до Чехословаччини, митець заснував класи гітари на педагогічному факультеті в Чеські Будейовіце (1981) й Академії виконавських мистецтв у Празі (1982). Серед його учнів – відомі гітаристи Марек Велемінський, Павло Штайдл та інші.

У 1996 році Раку був наданий надзвичайний грант CAIP (Chicago Artist International Program), у рамках якого, поряд із майстрами в інших галузях мистецтва, він (єдиний музикант із Європи) був запрошений до США на Міжнародний мистецький форум для проведення циклу лекцій і низки концертів. 2000 року Штепана Рака призначили першим університетським професором гітари в Чеській Республіці – титул йому присвоїв Президент Вацлав Гавел.

Спільно з Ярославою Урбановою у 2003-му Штепан Рак випустив книгу «Гітара, моя любов», присвячену засновникові чеської гітарної школи, професору Штепану Урбану.

У листопаді 2006 року Штепан Рак отримав унікальний дарунок – мармурову гітару роботи скульптора Яна Шеріха. Це повноцінний іспанський інструмент із мармуру Verde Guatemala. Він складається із п’яти кам’яних обручів, скріплених кам’яним цементом. Нижня пластина має дві частини з цього зеленого мармуру, перегородки – з восьми частин товщиною близько 2 мм, також посилені кам’яною арматурою. Однак гриф і поріжок гітари – дерев’яні, як в класичних інструментах. Ця гітара має виняткові резонансні особливості, які Штепан Рак використовує у власному лікувальному проєкті KYTAROTHERAPY – гітарної терапії.

За час творчої діяльності Штепан Рак відвідав понад 70 країн, включно з далекосхідними Японією і Китаєм, а також Австралією і Новою Зеландією. У березні 2004 року він став гостем Міжнародного фестивалю гітарної музики у Каліфорнії (США), виступав із сольними концертами у Росії.

До сьогодні музикант викладає гру на гітарі в Чехії – у Празі й Остраві, активно гастролює, компонує твори. Його регулярно запрошують на концертні та лекційні тури до провідних університетів світу (в Англії, Канаді, Німеччині, Фінляндії, Швеції, ПАР та інших державах), його творчі рекомендації відкривають перед молодими гітаристами двері музичних навчальних закладів та інституцій багатьох країн.

Композиторська і виконавська творчість. За жанровим спектром творчість Штепана Рака охоплює камерні й симфонічні опуси. Особливе визнання отримали його композиції для гітари соло, які увійшли в постійний концертний репертуар провідних виконавців світу. Для гітарних ансамблів, а саме для двох, трьох чи чотирьох інструментів, митець написав ряд композицій великої форми, у тому числі аранжування власних сольних творів.

Музичний доробок Штепана Рака оприлюднюється у збірниках та аудіозаписах як у Чеській Республіці, так і за кордоном. Більшість його творів скомпоновано під впливом певних вражень від подій, картин природи, спілкування з людьми. Сам композитор у цьому плані особливо відзначає емоційний вплив Фінляндії, Іспанії, Китаю, Японії, Монголії, Австралії.

У гітарній творчості Штепана Рака втілилися різні принципи програмності. Зокрема звуконаслідування лягло в основу оригінальних за музичною мовою циклів «Terra Australiа», «Хвала чаю», «Стародавні танці», «З гітарою по всьому світу». Сюїта «Terra Australia» («Австралійська земля», 1994) вважається однією з найдовших (біля двох годин) композицій для гітари соло. Цикл «Хвала чаю» (2005) охоплює 22 частини стилізованої етнічної музики різних країн і культур світу (Індії, Китаю, Цейлону, Англії, Ірландії, Японії, В’єтнаму, Тайваню, Туреччини та ін.). Серед них зустрічається й слов’янська тематика – «Бабусин сад», «Руська думка», «Російський караван».

Фольклорний напрям програмності виявляється у творах Штепана Рака через опору на літературу та музичний фольклор: «Хора – румунський танець» (1971), «Мавританський танець» (1971), «Фінська повість» (1977), «Чеський хорал» (1978), «Чеські казки» (1982), «Дві пісні» (1998), «Повітря Богемії» (1998) та багато інших.

Композитор вдається у творчості й до парафрастичності, що передбачає новопрочитання і переосмислення музичних тем інших авторів: «Варіації на тему Яромира Клемпіра» (1988), «Варіації на тему Микити Кошкіна» (1982). Психологічно-настроєві засади автор розробляє переважно через лірико-філософські образи-роздуми. Серед таких композицій – «Спогад про Прагу» (1975, інші ред. – 1983, 1985), присвячений рідному місту, «Чотири настрої» (1985), «Настрої» (1986) тощо.

Особливу сторінку становить меморіальна тема. Це – твори-присвяти видатним особистостям чи історичним подіям. Наприклад, «Вільямсіана» (за враженнями від спілкування та співпраці з гітаристом Джоном Вільямсом), «Площа гітари» пам’яті іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки (1971), вже згадана «Хіросіма» про трагічні події кінця Другої світової війни (1973).

Окремі твори носять синтезований характер – на межі музики, літератури, театру. То – своєрідні концертні літературно-музичні композиції або мелодекламації. До них належать кілька проєктів, пов’язаних із видатними особистостями, – «Vivat Carolus Quartus» (Карл V), «Jan Hus» (Ян Гус), «T. G. Masaryk» (Томаш Масарик) та ін.

Численні задуми Штепан Рак реалізував разом із відомим чеським актором театру й кіно, декламатором-читцем і музикантом Альфредом Стрейчеком (Alfred Strejček). Так, проєкт «Vivat Comenius» (1989), присвячений Яну Амосу Коменському (1592–1670) – визначному чеському теологу-реформатору, філософу, педагогу, політику, був відзначений найвищою нагородою – Премією ЮНЕСКО і з 1992 року, з нагоди 400-ї річниці від дня народження Яна Коменського, отримав широке розповсюдження – прозвучав понад 550 разів у понад 30-ти країнах світу кількома мовами.

Значна частина творів композитора-гітариста спирається на відомі літературно-художні сюжети: цикл «20 000 льє під водою» (2000) за Жулем Верном, «Пам’ятки Іліади» (1973) та «Одіссея» (1982) за Гомером, музичні адаптації образів Джека Лондона (1999), Іржі Волкера (2001), Ярослави Урбанової (2001) та ін.

Релігійно-сакральна тематика представлена у творчості Штепана Рака літературно-музичними композиціями – «Лист Павла до коринтян» на тексти Старого Завіту (1996), «Біблійна медитація» на текст Нового Завіту (1998), «Воістину кажу вам» (2003) тощо. Основою музичних партитур виступає гітарна партія. Окремі твори митця увійшли до циклу й диску під загальною біблійною назвою «Пісні Давида» (2010).

Навчально-методична і просвітницька праця. Особливе значення для сучасного гітарного мистецтва мають педагогічні принципи Штепана Рака. Так, термін «тремоло Рака» став синонімом абсолютної виконавської досконалості. Інші критики дотримуються думки, що ефектна гра Рака спростовує реальність існування усього лише шести струн на інструменті й десяти пальців на руках людини. «Можна припустити, що наступне покоління гітаристів розглядатиме Штепана Рака як одного з великих геніїв нашої епохи», – писали оглядачі британського журналу Classical Guitar (1984).

Під час закордонних поїздок Штепан Рак часто виступає у телевізійних і радіопрограмах. В інтерв’ю майстер ділиться особливостями творчого процесу та методичними засадами викладання. За словами митця, його метод навчання заснований на кількох речах. По-перше, він намагається використовувати у роботі поради свого вчителя Штепана Урбана, який допоміг йому не тільки в грі, а й у сценічних виступах, у психологічних і філософських аспектах музики. «Найголовніше – це залюбленість у справу, яку робиш», – вважає він. По-друге, – пріоритет власне музики перед інструментом: гітара для нього – лише засіб для втілення емоцій. По-третє, – відчуття уявної сцени й глядачів навіть при розігруванні чи роботі над технічним матеріалом. Такі поради вчителя стали творчим кредо митця на все життя.

Саме потреба передати наступним поколінням педагогічних принципів школи Урбана зумовила створення навчальних гітарних композицій Штепана Рака. Це, зокрема, «Сюїта-етюд» (1980), «Розмарі» – цикл інструктивних композицій для гітари (1982), «П’ять концертних етюдів» (1984), цикл «Хвилинні соло» (1986) та інші.

Уже багато років Штепан Рак використовує авторську методику – п’ятипальцевий принцип звуковидобування у правій руці. Його застосовують усі учні метра, за допомогою чого виконавські правила поширюються на дітей молодшого віку, які тільки починають навчання на гітарі. Подібно до фортепіано, Рак дотримується і на гітарі десятипальцевої техніки гри. І хоча вона ще не набула широкого розповсюдження, проте заслуговує на увагу.

Останніми роками Штепан Рак активно експериментує з концертним репертуаром, виступаючи також разом із сином Матеєм, виконуючи інструментальні й вокально-інструментальні аранжування фольклорних творів.

«У світі класичної гітари є погані гітаристи, хороші гітаристи, видатні гітаристи і Штепан Рак», – ця знана цитата зі статті всесвітньо відомого критика Джона Баттона з новозеландської газети The Domino від 23 січня 1992 року, засвідчує унікальність творчості композитора й виконавця, мистецькі плани якого і сьогодні залишаються яскравими та оригінальними.

Творчих успіхів Вам, маестро!

Віолетта ДУТЧАК, Петро СТРИЖИБОРОДА

Фото з офіційної сторінки http://www.stepanrak.cz/

Share Button