До Міжнародного дня театру пропонуємо ексклюзивний матеріал про видатну представницю української опери Соломію Крушельницьку
Оперний репертуар Соломії Крушельницької був надзвичайно великий і різноманітний, нараховував близько 60 опер різних жанрів та епох – від французької «Grand opera» Джакомо Меєрбера, італійської класики, польських національних опер до музичних драм Ріхарда Ваґнера, веристських опер П’єтро Масканьї, Джакомо Пуччині, Гюстава Шарпантьє і новаторських творінь Ріхарда Штрауса.
Значне місце в творчому доробку Крушельницької посідали твори італійських композиторів – її сучасників. Артистка, розуміючи важливість новітніх пошуків та експериментів у царині оперного мистецтва, намагалася урізноманітнити репертуар, тому й залишалася завжди цікавою для публіки. «Те, що вона знає і цінує сучасних композиторів, є проявом не лише мовчазного схвалення, а й глибокої віри в їхній творчий хист», – писала музикознавиця Дарія Банфі-Малагуцці.
Часто причиною звернення співачки до сучасних опер були й особисті контакти з композиторами та диригентами. Так, Крушельницька дуже цінувала творчість Джакомо Пуччині, з яким її поєднувала багаторічна творча співпраця та близькі приятельські стосунки. В репертуарі артистки тривалий час зберігалися опери «Манон Леско», «Мадам Баттерфлай» і «Тоска».
21 лютого 1895 року співачка виступила у львівській прем’єрі «Манон Леско» на сцені театру Скарбека (тепер будівля Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. – Ред.). Постановка стала найвидатнішою подією сезону. Соломія Крушельницька в ролі Манон Леско одразу привернула увагу музичної критики.
Саме в опері «Манон Леско» молода співачка дебютувала на італійській сцені – в театрі Понк’єллі у Кремоні. Вистава відбулася 26 грудня 1895 року, успіх перевершив усі сподівання. Це була справжня перемога Соломії Крушельницької на батьківщині опери.
У 1897 році під час гастролей у Чилі Крушельницька взяла участь у прем’єрі «Манон Леско» Пуччині на сцені театру «Municipale» в Сантьяґо. Чилійська преса захоплено відгукнулася на цю виставу, високо оцінивши талант української артистки. Так, кореспондент газети «El Ferrokarril» 29 липня 1897 року зазначав: «Прем’єра романтичної і сентиментальної опери Джакомо Пуччині “Манон Леско” мала величезний успіх. […] Головна роль дісталася молодій артистці п. Крушельницькій, яка талановитою інтерпретацією зачарувала слухачів. Своєю справді ангельською грацією і пристрасним почуттям Крушельницька дала змогу відчути велич драми й красу мелодійної музики Пуччині. Надзвичайно симпатичне і виразне обличчя артистки, вишукана манера триматися на сцені, принадна постать – усе це дало їй можливість створити правдивий образ. Гідні подиву дикція співачки та спалахи почуттів».
Соломія Крушельницька була причетна й до постановки «Манон Леско» на сцені Великого театру у Варшаві. Збереглися рецензії на її виступи в цій опері у варшавській пресі за 26 і 27 жовтня 1899 року. Зокрема, Юліуш Статтлер у журналі «Słowo polskie» так оцінював участь української співачки: «Серед артистів, які виступали вчора, чільне місце посіла панна Крушельницька (Манон), дивуючи не лише своєю інтуїцією, глибоким проникненням в образ і чудовим співом, а й творчим обдарованням. Її героїня, скупо наділена композитором, захоплює тисячею чудово продуманих нюансів, перебуваючи в центрі уваги глядачів і слухачів».
У 1908 та 1913 роках оперу Пуччині Соломія Крушельницька включила у свій репертуар під час гастролей в Буенос-Айресі. Улюблениця аргентинської публіки, вона була неперевершеною інтерпретаторкою образу Манон Леско.
Незабутньою сторінкою в літопису оперного мистецтва залишиться історія порятунку Соломією Крушельницькою опери «Мадам Баттерфлай». Саме за участі української співачки 28 травня 1904 року в театрі «Grande» у Брешії цей твір здобув перемогу і шанс на нове життя.
Італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі писав про події того травневого дня так: «Соломії було надано можливість проявити себе у Брешії. Йшлося про перемогу в боротьбі за завоювання втраченого прапора, за поновлення лаврового вінка, з якого пообскубували листя. Твір Пуччині “Мадам Баттерфлай”, тендітний і барвистий метелик, по невдалому хрещенні в Мілані зажадав тепер апеляційного суду в Брешії, суду, що вирішив би його подальшу долю. І співачка відродила метелика, що його придушила публіка “La Scala”. Якщо опера Пуччині – чарівна спокусниця наївних і ніжних сердець – кружляє в неослабленому ритмі по сценах усіх оперних театрів світу, це сталося завдяки перемозі у Брешії, яку здобула Соломія Крушельницька, зробивши можливим цей злет і політ».
Опера відомого в той час композитора Альфредо Каталані «Лорелея» надовго увійшла в репертуар співачки завдяки сприянню уславленого диригента Артуро Тосканіні, який, високо цінуючи талант української примадонни, довіряв їй головні партії в операх свого найближчого друга. Вперше артистка виступила у цій ролі в Турині у грудні 1904 року.
Італійський музикознавець Ґвідо Маротті у спогадах про Соломію Крушельницьку так описував подію: «Артуро Тосканіні, – найвимогливіший до музикантів, починаючи від себе, і не дуже приязний до співаків, – схилявся перед Соломією Крушельницькою. Працюючи головним диригентом театру “Regio” в Турині, він приступив до постановки опери “Лорелея” композитора Альфредо Каталані (що помер на руках Тосканіні 11 років перед тим у Мілані на 39-му році життя) і обрав на головну роль Крушельницьку. Її було запрошено на чотири вистави. Однак у зв’язку з надзвичайною вимогливістю знаменитого диригента і його прагненням досконалості, репетиції опери Каталані тривали довше призначеного часу, і синьйора Соломія відмовилася від участі у двох останніх виставах, оскільки змушена була поїхати з Турина до барселонського театру “Liceo” […].
Тосканіні боляче сприйняв від’їзд Крушельницької. Закінчивши цикл спектаклів “Лорелеї”, він відчув необхідність написати великій актрисі ці короткі рядки: “Дорога синьйора Саломея! На мій превеликий жаль, після вашого від’їзду розвіялась атмосфера зачарування і весь той дух невимовної поетичності, який Ви створили своєю участю у “Лорелеї”. Бідний і завжди нещасний Каталані: знайти у Вашій особі найкращу виразницю своєї світлої мрії і бачити, як вона несподівано зникла. Чи ви повернетеся знов? Щиро вірте мені. Артуро Тосканіні».
Ще один виступ Крушельницької в опері Альфредо Каталані “Лорелея” у співпраці з Тосканіні відбувся 4 серпня 1906 року під час перших гастролей артистки в Буенос-Айресі і викликав загальне захоплення. У рецензії в газеті «La Prensa» читаємо: “Свою роль Крушельницька виконує з найтоншою естетичною інтуїцією, досконало володіючи своїм гнучким і могутнім голосом. У середньому регістрі він у неї позначений особливою шовковою ніжністю тембру, а нижні й верхні ноти – своєрідною “золотою” гнучкістю. Звідси і повний успіх артистки, якого вона досягла».
Роль русалки Лорелеї була присутня в репертуарі артистки тривалий час. У цій партії вона виступила на початку 1913 року на сцені театру «San Carlo» в Неаполі. Збереглися рецензії на вистави 5 і 8 квітня. Так, у часописі «Il Mattino» зазначалося: «Соломія Крушельницька у “Лорелеї” була ідеальна. Її голос звучав плинно і поетично; вона з великою майстерністю створила образ Лорелеї, який, завдяки музиці Каталані і поезії Гейне, був містичним і ефемерним. Голос співачки, її міміка й жести свідчили про те, що вона чудово зрозуміла своє завдання. […] Крушельницька – перфектна артистка, – без сумніву тріумфувала на сцені».
Того ж року в опері «Лорелея» Альфредо Каталані Соломія Крушельницька виступила в Буенос-Айресі. Тоді рецензент газети «El Diario» у матеріалі за 11 травня 1913 року вважав, що Соломія Крушельницька «була єдиною виконавицею, котра стояла на висоті й відповідала тим мистецьким вимогам, яких від неї і очікували. За допомогою характерної манери співу вона надала своїй ролі чарівність містерії та поезії і незвичайну об’ємність».
Крушельницька брала участь у світових прем’єрах опер «Чечилія» Томаса Монтефйоре, «Кассандра» Вітторіо Ньєккі, «Федра» Ільдебрандо Піцетті, виступала також в операх «Мефістофель» Арріґо Бойто, «Адріана Лекуврер» Франческо Чілеа. Більшість із цих композиторів входили в мистецьке оточення співачки, були її друзями.
Цікавою сторінкою творчої біографії Соломії Крушельницької були її виступи в опері «Адріана Лекуврер» італійського композитора-вериста Франческо Чілеа (1866–1950). Зараз цей твір не часто ставиться на оперній сцені, але у свій час був дуже популярний. Його написано за однойменною п’єсою Ежена Скріба та Ернеста Легуве. Прем’єра відбулася в Мілані, у театрі «Lirico» 6 листопада 1902 року. Вже через рік опера була в репертуарі Соломії Крушельницької.
Відкриття нового сезону в театрі «San Carlo» у Неаполі в грудні 1903 року розпочалося прем’єрою «Адріани Лекуврер» Чілеа із Соломією Крушельницькою в головній партії. Її виконання було, як завжди, бездоганне і високо оцінене публікою та музичною критикою. Часопис «Il Pungolo» зазначав: «“Адріана Лекуврер” завітала до театру “San Carlo” після святкової подорожі батьківщиною та за кордоном. І сьогодні вона може додати до минулих тріумфів ще одну перемогу. Композитора Чілеа викликали на авансцену вже по романсі в першій дії, що визначив також успіх Соломії Крушельницької.
Синьйора Крушельницька стала справжньою героїнею вистави. Її чистого тембру голос розкривається у повній злагоді із законами досконалої вокальної школи, виразна і невимушена дикція виявляє потаємні відтінки слів і почуттів. Усе це невід’ємні якості найобдарованішої актриси. Жести, безпомилкова пластика, виразний колорит кожної ноти – ніжної або пекучої – роблять її добірною виконавицею. Їй притаманна не лише здібність співачки, що вміє відтворити солодкозвучність або бравурність якоїсь мелодії. У ній поєднуються почуття митця, витонченість інтерпретатора, проникливість шляхетної душі, закоханої в мистецтво. І в цьому – секрет її небаченої популярності у слухачів, секрет, який вчора ввечері відродив її блискучий торішній успіх».
У 1905 році співачка знову звернулася до відтворення на сцені образу героїні з опери Франческо Чілеа. Крушельницька розпочала цей рік у Римі, де в неї був підписаний контракт із театром «Costanzi» на чотири місяці. Співала з великим успіхом, завойовуючи серця вимогливої столичної публіки в операх «Аїда», «Валькірія», «Адріана Лекуврер».
Наступним майданчиком, де 6 травня 1905 року Соломія Крушельницька виступала в опері «Адріана Лекуврер», був театр «Alighieri» у Равенні. Афіша вистави зберігається у фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Ця роль була важливою для української артистки. Підтвердженням того є факт, що саме «Адріану Лекуврер» Крушельницька обрала для дебюту на сцені славетного міланського театру «La Scala» 23 жовтня 1905 року. У виставі разом із нею виступали видатні італійські співаки Зені, Фраскані, Тітта Руффо.
То стало черговою перемогою артистки, про що свідчить рецензія у газеті «La perseveranza di Mercoledi»: «Синьйорина Крушельницька має в собі все найкраще для виконання ролі головної героїні. Її особиста привабливість, тонкі й виразні риси обличчя, де прозирає артистичний хист найвищого ґатунку, зливаються з напрочуд гармонійним голосом, збагаченим глибоким почуттям, що надає йому життєвої наснаги.
Граничною вишуканістю мистецтва милує кожна модуляція її співу, кожний виконавський задум і понад усе – невимушена гра, збагачена тонким проникненням у внутрішній світ героїні. Підбадьорена вчора яскравим успіхом, вона, безсумнівно, ще повніше розкриватиме своє прекрасне обдаровання».
В опері «Адріана Лекуврер» Соломія Крушельницька з успіхом виступала в Монте-Карло 1908 року та Буенос-Айресі 1909-го. Так, 25 березня 1909 року аргентинська газета «L’Arte Lirica» зазначала: «Сьогодні […] Соломія Крушельницька є безсумнівно найбільш визначним і популярним драматичним сопрано нашого театру. […] Віртуозна вокалістка, вона водночас нероздільно панує на сцені, а створені нею оперні образи – це справжня школа для молодих артисток, що прагнуть серйозного навчання.
Гідним подиву є те, що після “Валькірії” вона вільно співає у “Лорелеї”, після “Мефістофеля” – у “Мадам Баттерфлай”, після “Трістана” – в “Адріані Лекуврер”, “Аїді” або “Саломеї” і навіть не помічає цих змін, бо цілком поринає у створений нею самою чарівний світ співу і гри».
20 березня 1915 року на сцені театру «La Scala» в Мілані відбулася тріумфальна прем’єра опери «Федра» Ільдебрандо Піцетті, в якій Крушельницька виконала роль Федри. Історію постановки висвітлено у спогадах Ґвідо Маротті: «[…] я одержав листа від Вітторіо Ґуї, де він за дорученням Ільдебрандо Піцетті просив мене звернутися до Крушельницької й умовити її виконати роль Федри на прем’єрі опери Піцетті, що мала відбутися наступної весни у “La Scala” під керуванням диригента Джино Марінуцці. Вона не погодилася одразу. “Я маю лише бажання дізнатися про що йдеться і дати собі раду, – відповіла Соломія, – адже хотіла б якнайкраще допомогти у цій важкій справі Піцетті, від музики якого я завжди в захопленні. […] Отже, просіть Піцетті надіслати мені партитуру “Федри”, через тиждень я зможу дати відповідь».
Виконання Соломією Крушельницькою ролі Федри, як свідчать сучасники, було довершеним, відзначалося майстерністю і зрілістю. Рінальдо Кортопассі порівнював цей образ з Електрою і відзначав, що «два творіння – “Електру” Ріхарда Штрауса і “Федру” Ільдебрандо Піцетті […] Крушельницька наділила своїм невичерпним, мало не чоловічим темпераментом, позначила їх точними рисами власної особи такою мірою, що обидві вони залишилися до цього часу недосяжними зразками».
Інформацію про цю виставу знаходимо й у спогадах відомої італійської співачки Джулії Тесс-Армані: «Мені випало щастя познайомитися з Соломією Крушельницькою особисто в театрі “La Scala” в далекому 1915 році. Наша зустріч відбулася після прем’єри опери “Федра” композитора Ільдебрандо Піцетті, де Соломія Крушельницька з блиском виконала заголовну роль. Вона грала яскраво, впевнено, переконливо, виявляючи неабияку музичну ерудицію і навіть добру обізнаність у міфології, що допомагало їй краще відтворити цей незвичайний для поточного репертуару образ. А вишуканість, чарівність і сила її вокального обдаровання особливо добре розкрилися в третій дії, коли вона натрапляє на тіло мертвого Іполита. Усіма секретами сцени сповна володіла велика Крушельницька».
Проте, за словами самої Соломії Крушельницької, опера «Федра» «являє собою занадто важкий твір для постановки і виконання, щоб він міг посісти постійне місце в репертуарі».
Це була остання прем’єра в оперній кар’єрі Соломії Крушельницької.
Данута БІЛАВИЧ
Фото надані Музеєм Соломії Крушельницької
