Шістнадцята церемонія вручення премії імені професора, заслуженої діячки мистецтв України Людмили Каверіної стала особливою в історії Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. 23 жовтня відбулися три значні події, що повʼязані з особистістю видатної мисткині: відкриття памʼятної дошки Людмили Каверіної, відзначення її сина Олександра Копиленка орденом академії і, власне, вручення премії
Постать музикознавиці, піаністки, лекторки й педагогині Людмили Каверіної є знаковою в історії музичної академії та України в цілому. Традиції, закладені нею, продовжують жити у роботі її учнів (тепер – кваліфікованих і самодостатніх викладачів), котрі передають знання наступним поколінням, у наукових працях музикознавиці, актуальність яких підтверджується попитом молодих науковців.
Також Людмила Каверіна залишається у памʼяті друзів і колег як прекрасна людина, яка виховала чудових і вдячних дітей, онуків. Донька Марія Копиленко, кандидат філологічних наук, журналістка, та син Олександр Копиленко, кандидат юридичних наук, академік, а нині народний депутат України – нащадки славетного роду письменника Олександра Копиленка – з дитинства були оточені мистецькою атмосферою. Це вплинуло на їхню подальшу наукову й творчу діяльність.
Щороку сімʼя Копиленків-Каверіних підтримує звʼязки із музичною сферою завдяки премії імені Людмили Каверіної, що започаткували пані Марія та пан Олександр у памʼять про маму. Ця премія залишається однією з лічених родинних премій в академії, яка вручається вже шістнадцятий рік.
До шістнадцятої церемонії нагородження за сприяння ректора Максима Тимошенка була встановлена памʼятна дошка біля 42 класу академії. Її урочисте відкриття відбулося за участю Олександра та Марії Копиленків і ректора.
Офіційна частина заходу розпочалася з привітань ректора, який із нагоди свята нагородив Олександра Копиленка найвищою відзнакою академії Орденом «За вагомий внесок у розвиток українського мистецтва». У промові пан Олександр подякував ректорові й наголосив на основному завданні діячів мистецтва: «Справжній істинній культурі не вистачає агресії, напору в боротьбі за те, щоб вона посідала гідне місце». Цю думку він підкреслив перефразованою цитатою великого українця Михайла Грушевського, що в оригіналі звучить так: «Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян…»
На рішучій та оптимістичній ноті Олександр Копиленко перейшов до привітань номінантам на премію імені Людмили Каверіної, яку отримують найактивніші та найдостойніші музикознавці за рішенням Ради історико-теоретичного та композиторського факультету. Цьогоріч цей список доповнився імʼям студентки другого курсу магістратури Вероніки Зінченко (клас професора Ольги Соломонової). Учасниця наукових конференцій у Києві та Одесі, критикиня інтернет-ресурсів Moderato, Kyiv Music Labs та інших, фестивалів – зокрема, «Два дні й дві ночі нової музики» (Одеса), Festival Dag in de Branding (Нідерланди), членкиня Національної всеукраїнської музичної спілки та майбутній театрознавець за другою освітою, пані Вероніка подякувала сімʼї Копиленків-Каверіних і побажала молодим музикознавцям: «Обирайте тему, якою хочете займатися, а викладачі правильно змотивують, вкажуть вектор, щоб правильно рухатися. Мрійте!»
На завершення церемонії нагородження прозвучав музичний дарунок від молодих композиторів, студентів академії. Зовсім нещодавно започаткована традиція прикрашати офіційну частину вручення премії музикою продовжується вже третій рік.
Цього разу програма вразила розмаїттям творчих інтересів композиторів. Інтимні розмірковування у пʼєсі для альта та фортепіано Юрія Пікуша, меседж до національної культури «Пагода» від Сю Еньфен і духовна присвята Марії Лагути змінили фортепіанне прелюдіювання Ганни Горобинської, індивідуальний і сучасний погляд на звукові можливості гітари у творі Михайла Чедрика та щире фортепіанне висловлювання Даниїла Волоха.
Окремий епізод концерту склали електроакустичні композиції: фольклорного характеру «Русалонька» Анастасії Бєлицької і фантастично-мольфарська «Вода» Олексії Сук. Феєричною стихією джазу з епізодами зворушливого особистісного фортепіанного солювання автора Усеїна Бекірова завершилося привітання номінантки від студентства академії. Кращого закінчення вечора годі було й шукати, бо вир джазу – то і чудова каденція, і відкритий фінал з трикрапкою «до наступного року».
Щороку зустріч сімʼї Копиленків-Каверіних із музикознавчою сімʼєю музичної академії стає більшою подією, аніж офіційне вручення премії імені Людмили Каверіної. Це – свято спілкування родин, яких повʼязала постать видатної української професорки, вечір живих і радісних спогадів у тісному дружньому колі.
Єлизавета СІРЕНКО
