Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року у селі Гриньках на Полтавщині. Саме того березневого дня у центральній міській бібліотеці міста Маріуполя зібралися шанувальники українського мистецтва, культури, мови, щоб ушанувати пам’ять видатного музиканта, фольклориста, етнографа
Цікаво, що спершу Лисенко закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Київського університету, отримав ступінь кандидата природничих наук. І організаторами урочистого вечора стали закохані у музику маріупольці — батько й син Григорій та Олександр Кабанцеви, обидва за освітою інженери. Серед виконавців творів Миколи Лисенка і глядачів також було чимало “технарів”, і це не дивно, — адже Маріуполь велике індустріальне місто.
Разом із ведучим програми Олександром Кабанцевим присутні пригадали (а хтось почув уперше) важливі факти біографії Миколи Віталійовича Лисенка. Ще навчаючись у Київському університеті він захопився вивченням фольклору та етнографії, ходив по селах, збирав і занотовував народні пісні, а потім розучував їх зі студентськими хорами. Ті твори успішно виконувались на концертах.
Майбутній композитор блискуче закінчив Лейпцизьку консерваторію по класу фортепіано. Тут він почав працювати над циклом “Музика до “Кобзаря”.
Над творами на вірші Тараса Шевченка Микола Лисенко працював упродовж усього життя. Шевченка ми вважаємо батьком української літератури. А Микола Лисенко заклав основи української класичної музики. Перші композиторські успіхи надихнули його опановувати мистецтво композиції та оркестрування у консерваторії Санкт-Петербурга, де його наставником був Микола Римський-Корсаков.
Через усе життя проніс Микола Лисенко любов до свого народу, до його пісні й музики. Він залишив нащадкам опери, симфонічні, хорові та камерні, фортепіанні твори, романси, обробки українських народних пісень. Лисенко заснував в Україні перші хорові професійні колективи, з якими подорожував містами й селами, відкрив у Києві першу музично-драматичну школу, написав два визначні твори — “Вічний революціонер” на вірші Івана Франка та “Молитва за Україну” (“Боже, великий, єдиний”) — на вірші Олександра Кониського, який став духовним гімном України.
У концертній програмі прозвучали романси, пісні, аріозо “Віють вітри” та пісні Наталки, Петра, Возного з опери “Наталка Полтавка” у виконанні Григорія Кабанцева, Віктора Міщенка, Лариси Дончевої, Анатолія Хандельди. Співакам акомпанувала Ірина Ганіна, випускниця Маріупольського музичного училища. Фортепіанна “Елегія” прозвучала у виконанні Олександра Кабанцева, а увертюра до опери “Тарас Бульба” — у запису.
Унікальний диск із записами найкращих творів Миколи Лисенка 15 років тому придбав у Донецьку просвітянин Григорій Кабанцев, якого маріупольці добре знають як краєзнавця, патріота України, невтомного популяризатора літературних і музичних скарбів українського народу. Григорій Григорович поділився спогадами про зустріч із правнуком славетного композитора, теж Миколою Віталійовичем Лисенком, диригентом, художнім керівником Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України, регентом Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря, автором і ведучим програми “Православний календар” на радіо. Лисенко-молодший залишив у книзі про музей прадіда у Києві автограф із пошаною до Григорія Кабанцева за любов до рідної культури.
Юні глядачки заходу, п’ятикласниці Єва й Карина сказали, що довідалися багато нового, їм особливо сподобався сильний, красивий голос студента музичного училища Анатолія Хандельди.
Дівчатка вивчали у школі вірш Тараса Шевченка “Садок вишневий коло хати”, проте вперше почули дивовижний романс Миколи Лисенка на ці слова, їх просто зачарувала виконанням цього твору Лариса Дончева. Світлана Коробка, викладач міського центру позашкільної роботи, яка прийшла на музичний вечір разом зі своїми вихованцями, прагне розширювати світогляд дітей, тому вони часто відвідують різноманітні мистецькі заходи. Вважає, що це наповнює життя змістом, робить людей щасливими.
Відомий маріупольський бард Сергій Кучеренко відзначив, що отримав стимул до подальшого вивчення творчості Миколи Лисенка, шукатиме інформацію, слухатиме музику в інтернеті, після огляду виставки в бібліотеці взяв почитати одну з книг про Лисенка. Сергій вважає, що такі вечори класичної музики необхідно проводити в усіх школах та інших навчальних закладах міста, тоді у молоді теж виникне цікавість до класичної музики, як у нього сьогодні. Ця думка збігається із намірами організаторів і виконавців — учасників вечора пам’яті Миколи Лисенка — повторити програму у Маріупольському гуманітарному університеті.
Колишній працівник металургійного комбінату імені Ілліча, нині пенсіонер, пан Володимир захоплено говорив, що навіть не здогадувався, що у Маріуполі стільки прекрасних виконавців. Він і не сподівався, що з таким задоволенням слухатиме класичну музику, — склалося враження, ніби побував на концерті у Києві.
Директор школи № 65 Богдан Хомусяк подякував організаторам і запевнив, що цей вечір, присвячений 175-й річниці від дня народження Миколи Лисенка, став значною подією, важливим внеском у справу долучення мешканців Маріуполя до української класичної музики, українського мистецтва, культури.
На завершення потужно прозвучала “Молитва за Україну” у виконанні народної хорової капели міського палацу культури (колишній палац Будівельників). Глядачі встали й співали разом із артистами, і це дарувало впевненість, що довгоочікуване мирне, щасливе майбутнє України не забариться.
Лариса БОНДАРЕНКО
Фото Наталі КУДІНОВОЇ
