Валерій Антонюк: «Найголовніше – власний стиль»

2
Share Button

Однією з найяскравіших сторінок цьогорічного фестивалю «Прем’єри сезону» стало концертне виконання нової Cимфонії № 6 Валерія Антонюка «Лемент над прірвою» в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України

Виконавці – Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України і його головний диригент заслужений діяч мистецтв Володимир Шейко. Публіка була вражена масштабністю мислення молодого талановитого композитора, адже його твір сприйнявся, як сповідь і роздум про тяжкі сучасні дні. Мені пощастило поспілкуватися з композитором і дізнатися більше про його задуми.

– Скажіть, будь-ласка, коли була написана ваша симфонія? Що спонукало вас до її створення?

– Симфонію № 6 «Лемент над прірвою» я написав у 2014–2015 роках під враженням глибокої кризи в нашій державі та суспільстві, яку спричинила війна на сході України, та загальнонаціональна стурбованість від непевності щодо наступного дня та нерозуміння перспектив нашого майбуття загалом.

– Програмність симфонії яскраво відчувається в усьому – у назві й сюжеті, розвитку тематичного матеріалу, драматичних кульмінаціях… Розкажіть, що ви хотіли сказати і чому обрали саме таку назву?

– Щодня помирає велика кількість людей, бо в Україні триває війна. Ця симфонія, як і інші мої масштабні симфонічні чи вокально-симфонічні твори, побудована за принципом монотематизму, – коли з однієї основної мелодії, котра постає на початку твору й одразу ж запам’ятовується слухачем, виростає об’ємний за формою і змістом твір. У втіленні свого задуму я послуговувався інтонацією людського лементу, тужіння, навіть крику. Єдиний лейтмотив лементу, з якого розпочинається твір, шляхом використання різнобарвної тембрової і потужної темброво-інтонаційної палітри потрійного складу симфонічного оркестру трансформується до невпізнаваності під кінець симфонії. Також я намагався застосувати й поєднати атональність, політональність, поліритміку, алеаторику, мінімалізм, але в незвичних рамках, що знайомі шанувальникам сучасної академічної симфонічної музики.

– Розкажіть про попередні свої симфонічні твори. Вони теж програмні?

– Так, мої попередні п’ять симфоній так само мають програмні назви: Симфонія № 1 «Гармонія Руху», № 2 «Фанфари», № 3 «Передбачувана Музика», № 4 «Система Бажань», № 5 «Про Війну». Я завжди намагаюсь відчути і по-своєму втілити в оркестровій партитурі «музику вулиць, майданів», якщо хочете, «сьогоденний голос народу» – те, чим живе та переймається наше суспільство в той конкретний час, коли я пишу свої симфонічні твори. Для мене є дуже важливим упіймати цей момент часо-простору, адже, на мій погляд, творити просто для вічності чи космосу – це банально, застаріло, та й занадто пафосно. У своїх великих симфонічних, вокально-симфонічних чи хорових опусах я таким чином висловлюю свою непідробну експресію.

– У вашій новій симфонії образ прірви іноді стає ніби зримим. Цей лейтмотив, що з’являється в усіх особливо напружених моментах, вражає силою своєї виразності…

– Лейтмотив прірви – це насправді лейтмотив лементу. Його безперервне трансформування дає чітке кінематографічне відчуття близькості жахливої безодні, у яку можна провалитися.

– Велике значення у вашій партитурі має яскраве, різнобарвне оркестрування: часом здається, що з’являються лейттембри страждання душі, а на кульмінаціях – грандіозне приголомшливе tutti із використанням різноманітних ударних, мідних і дерев’яних духових інструментів немов зображує картини боротьби. Що ви поклали в основу оркестрування?

rysovanPortret

– Насамперед, це експериментальне поєднання атональної музики, ритміки сучасної рок-музики, а саме new metal, hardcore, punk, crossover, thrash, rapcore, alternative, metal зі світлою, мелодійною, тональною палітрою. Я ще з юних років поглиблено вивчав не тільки академічну музику та різні професійні композиторські техніки, але й усі існуючі світові стилі та напрямки рок-, поп-, регі-, електронної музики тощо. Тепер я завжди використовую у своїх академічних творах ритміку цих музичних стилів, а саме у звучанні шумових нетемперованих ударних інструментів симфонічного оркестру, які в кожному моєму творі відіграють дуже важливу роль.

– У вашій симфонії відчувається класична єдність форми і змісту. На мій погляд, ви є продовжувачем українського напрямку лірико-драматичного симфонізму, закладеного в творчості видатного Левка Ревуцького. Ви переосмислюєте симфонічний цикл, зосереджуючи його в компактний одночастинний. Безумовно, твір вирізняється високою професійною майстерністю. Розкажіть, у кого ви вчилися?

– Я не вважаю і ніколи не позиціонував себе продовжувачем якоїсь школи чи традицій. Гадаю, що це надто банально і в підсумку може завести композитора у глухий кут. Найголовніше для мене – створити власний стиль, в основі якого є мій світогляд. Сподіваюся, що й через 100–200 років моя музика буде часто звучати і викликати справжні, непідробні емоції у слухачів. Адже для мене в творчості найголовніше – правда. Музика не терпить навіть найменшої фальші, брехні. У моєму житті були різні вчителі. Це великі майстри, цікаві люди, розумні співбесідники: Віталій Кирейко, Геннадій Ляшенко, відомий австрійський композитор Герхард Нархольц. Я багато чому навчився у них, але насправді навчити створювати музику неможливо. Це дар, який або є, або його немає. І коли талант відсутній, то, думаю, не варто мучити себе і слухачів. Позиціоную своїм найголовнішим учителем Людвіга ван Бетховена. Він – мій улюблений композитор.

– У рамках цьогорічного фестивалю «Прем’єри сезону» я вперше виконала два нових фортепіанних твори Віталія Кирейка: Ноктюрн № 2 і Вальс-багатель, ор. 286 (!), присвячений мені. Творчість Віталія Дмитровича мала вплив на ваш композиторський світогляд. Чи не так?

tihushnik

– Віталій Кирейко – мій перший учитель із композиції, гармонії, контрапункту. Саме він готував мене до вступу в Київську консерваторію, і я ніколи не забуду його уроки й бесіди про музику. Справа в тому, що я ніколи не використовую у своїх творах українські народні пісні ані фольклор будь-якої іншої країни. Мені це не цікаво, бо, на мій погляд, найпростіше, що може зробити композитор, – це використати готові фольклорні інтонації чи то прямі цитати у варіаційній або будь-якій іншій формі розвитку тематизму. Набагато складніше знайти власну неповторну мелодику, гармонію, ритміку, форму. Український фольклор і зразки народної музичної творчості інших країн дуже люблю слухати в чистому, автентичному вигляді. Віталій Кирейко неповторно, сміливо використовує різні пласти українського фольклору (здебільшого центральних регіонів України), і це – його шлях.

– У ваших творах, і новій симфонії зокрема, захоплює мелодійність тематизму і різноаспектний його розвиток. Розкажіть про джерела тематизму ваших творів.

– Я ніколи над цим не замислююсь. Я просто пишу. Мелодика, інтонація, тембри для композитора – це як повітря, без котрого неможна існувати. Ніколи не чекаю натхнення, бо воно зазвичай приходить у процесі роботи. Останніми роками перед тим, як писати партитуру (я завжди роблю це одразу), виношую задум, і бажано, щоби внутрішнім слухом я почув увесь твір від початку до кінця, усі мелодичні лінії, тембри, форму. Тільки потім сідаю писати партитуру. До речі, за останній рік написав три симфонії майже одну за одною без перерви. Раніше (у студентські роки) були періоди, коли я багато що викреслював у процесі написання творі, бо відчував: щось я уже чув у класиків і таке непристойно виносити в зал як оригінальне блюдо для слухачів. Думаю, що саме тоді я зрозумів, що не можу дозволити собі схибити, промахнутися, тобто опуститися до рівня плагіату в музиці.

– Симфонія № 6 «Лемент над прірвою» мала великий успіх. А які ваші подальші плани?

– Отримав замовлення від Грузинського філармонійного оркестру на концерт для альта з оркестром, який виконає видатний альтист нового покоління Георгій Цагарелі під керівництвом диригента Ніколоза Рачвелі. Також уже майже завершив роботу з новим альбомом сучасної електронної музики на замовлення усесвітньо відомої музичної бібліотеки Sonoton.

– Щиро бажаємо вам натхнення на створення наступних шедеврів.

– Дякую за бесіду! Нехай щастить!

Розмову вела Ірина ШЕСТЕРЕНКО
Фото з архіву Валерія АНТОНЮКА

Share Button