«Весілля Фігаро» – дарунок оперної студії ХНУМ до 80-ти річчя

274
Share Button

В оперній студії Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського відбулася довгоочікувана прем’єра «Весілля Фігаро» Вольфганга Амадея Моцарта у постановці диригента Віталія Ковальчука (Одеса) та режисера Олексія Дугінова

Наприкінці 2019 року оперній студії ХНУМ імені І.П.Котляревського виповнилося 80 років. На святкування круглої дати колективом не випадково був обраний динамічний класичний шедевр – «Весілля Фігаро» В.А.Моцарта. Цей проект є другою спробою студії поставити оперу мовою оригіналу.

Оперна студія ХНУМ є однією із старіших навчальних студій у мистецьких вишах України. Офіційне відкриття першого сезону оперної студії при Харківській державній консерваторії відбулося 10 грудня 1939 року оперою М. Мусоргського «Борис Годунов», а головну роль виконав Борис Гмиря, тоді ще студент. Відтоді, враховуючи шестирічну перерву у зв’язку з Другою світовою війною та роками відновлення (1941–1947), в молодіжному театрі поставлено понад 50 опер різних національних шкіл.

Оперна студія формувала свій репертуар переважно із шедеврів оперної класики. Також згодом навчальний театр став лабораторією сучасних оперних постановок, зокрема і тих, які в академічних театрах з різних причин не знаходили свого втілення. Так на навчальній сцені було поставлено оперу Ю. Мейтуса «Молода гвардія» (1952, диригент П. Баленко, режисер М. Авах), двічі поставлено оперу В. Шебаліна «Приборкання непокірливої» (1961, диригент А. Людмилін, режисер Ю. Іванов, у 2002 році диригент А. Калабухін, режисер І. Ривіна), «Оптимістичну трагедію» О.Холмінова (1972, диригент І. Штейман, режисер В. Лукашев), опери К. Молчанова «Зори здесь тихие» (1980, диригент А. Калабухін, режисер І. Ривіна), Р. Щедріна «Не тільки любов» (1982, диригент А. Калабухін, режисер І. Ривіна), С. Прокоф’єва «Любов до трьох помаранчів» (1989, диригент А. Калабухін, режисер І. Ривіна). На прем’єрах опер В. Губаренка «Відроджений травень» (1975, диригент І. Штейман, режисер Л. Куколєв) та «Альпійська балада» (1985 диригент А. Калабухін, режисер І. Чернічко), А. Спадавеккіа «Хождение по мукам» (1970, диригент І. Штейман, режисер В. Лукашев) та «Овід» (1987, диригент А. Калабухін, режисер І. Чернічко) автори творів були присутні в залі особисто.

Втім, класичний оперний репертуар в студії теж постійно оновлювався. Характерними виставами для оперної студії ХНУМ стали декілька версій опери «Євгеній Онєгін» П.І. Чайковського (1940, 1963, 1973, 1988, 2016 роки), «Продана наречена» Б. Сметани (1951, 1966, 1994, 2012 роки), «Царева наречена» М. Римського-Корсакова (1958, 1964, 1995 роки). Поряд з цими бестселерами студії «Весілля Фігаро» по праву можна назвати «головною оперною виставою всіх часів», і вона зберігається як дорогоцінний живий творчий скарб навчального театру і сьогодні.

Вперше іскрометний шедевр був поставлений в оперній студії ХНУМ у 1955 році – диригент постановник І. Штейман, режисер – постановник М. Авах. Вистава була в репертуарі декілька навчальних років. Вдруге «Весілля Фігаро»  з тим самим диригентом-постановником і режисером-постановником Іриною Ривіною з’явилося на сцені студентського театру в 1979 році і протрималося до 1989 року. Перше виконання опери В.А. Моцарта мовою оригіналу на студійній сцені в Харкові здійснили диригент-постановник Анатолій Калабухін і режисер-постановник Ірина Ривіна у 1998 році. Тоді опера витримала три сезони. Наступна прем’єра (режисер-постановник А. Калоян , диригент-постановник А. Калабухін) відбулася у 2006, і потім опера виконувалася на сцені протягом трьох навчальних років.

Нова прем’єра «Весілля Фігаро», яка відбулася 23 грудня 2019 року, стала свідченням поєднання досвіду багатьох попередніх студентських вистав; водночас вона задає певний тренд. Опера «Весілля Фігаро» стає тим тригером, «спусковим гачком», який запускає нові механізми і дає розуміння нових орієнтирів, нових позицій майбутньої роботи студії.

Постановка «Весілля Фігаро» складена тонко, грамотно і, безумовно, професійно, як приклад талановитого втілення традиційного класичного оперного спектаклю.

Оперу було поставлено за три місяці. Неможливо виділити когось одного із постановочної команди і сказати, що саме він визначив усе в цій виставі, а решта доповнили і вийшло добре. Над виставою працювали три диригенти – репетиційний процес провели народний артист України професор Анатолій Калабухін і доцент Ірина Вербицька. На прем’єру оперу вивів спеціально запрошений диригент Одеського театру опери і балету, випускник Харківської спеціалізованої музичної школи Віталій Ковальчук. З режисером – постановником Олексієм Дугіновим у плідному зв’язку виступили хормейстер-постановник Наталія Бєлік-Золотарьова і балетмейстер Леонід Марков. Ансамблева робота усіх фахівців доповнилася напруженими заняттями зі студентами-солістами на кафедрі сольного співу і оперної підготовки. Наприкінці короткого за часом але насиченого викликами шляху до нової висоти, всіх чекав успіх – висота була взята. Все склалося, все раптово заграло: і невеличкі декорації, і стандартні костюми, й академічні мізансцени.

Режисер-постановник Олексій Дугінов не є «кіт в мішку» для оперної студії ХНУМ імені І.П. Котляревського. Він закінчив ХНУМ імені І.П. Котляревського як вокаліст на кафедрі сольного співу і як режисер драматичного театру на кафедрі режисури драми (майстерня Олександра Барсєгяна). У 2019 році він завершив навчання на кафедрі оперної підготовки та музичної режисури у НМАУ імені П.І. Чайковського (клас Володимира Лукашева). Його постановка опери «Розумниця» К. Орфа (2015) в оперній студії ХНУМ запам’яталася вдалими змінами музичних номерів з розмовними діалогами, а також пластичними етюдами і танцювальними па, які виконавці-солісти вільно розігрували в ансамблевих номерах.

Олексій Дугінов тепер працює режисером-постановником в ХНАТОБі імені М.В. Лисенка та в ХНУМ на кафедрі сольного співу й оперної підготовки. За новий проект постановки «Весілля Фігаро» італійською мовою в студійному театрі він узявся з великою наснагою, завзятістю, усвідомлюючи всі виклики і ризики, що супроводжуватимуть його роботу.

Можливо не всі зі мною погодяться, але поставити сучасну оперну класичну виставу в тисячу разів складніше, ніж поставити виставу «в шинелях з автоматами». Хоча я особисто вважаю себе прихильницею режисерського оперного театру, і мені теж імпонують режисерські концепції в оперному театрі – багато нашарувань, нове сучасне бачення й «розкопки сенсів». У «Весіллі Фігаро» в постановці Олексія Дугінова на перший погляд все надто просто. Втім – очі відвести не можеш. Нібито режисерська робота зовсім непомітна, та все ж режисеру вдалося створити на сцені атмосферу правдивості. Саме атмосфера правдивості дозволяє молодим студентам-виконавцям впевнено почувати себе на сцені, в ній жити і діяти.

Наразі в постановочній групі відсутній художник-постановник, і його завдання взяв на себе режисер. У згаданій виставі сценографія притримується класичних традицій. Це цілком атмосферна вистава з класичними декораціями, красивими костюмами. Правдивість підживлюється й тим, що все, побачене глядачем на сцені, має в прямому розумінні рукотворну ауру, бо зроблено учасниками вистави. Декорації були частково залучені з попередніх вистав, а частково були зроблені власними руками режисера і за допомогою його друзів і колег по роботі з ХНАТОБу (особлива подяка солісту харківської опери Володимиру Козлову). Костюми переважною більшістю підібрані власне режисером в костюмерній ХНАТОБа, а аксесуари Олексій Дугінов залучив із власної колекції. Усе створює атмосферу, все вражає – і справжній італійський капелюх «треуголка», і ексклюзивна мереживна манишка Керубіно, і розкішна перука Графині Розіни, і костюми Графині з Графом у другій дії, парадні плаття, криноліни, розшиті гарусом і блискітками.

Щодо роботи з акторами, то ми бачимо, що режисеру вдалося заразити артистів своєю ідеєю, тож актори не випадають з ролі ані на секунду. Окремо з акторської точки зору неможливо виділити нікого з солістів, тому що в даній постановці переважає ансамблева складова. Ансамблева узгодженість тут виникає не тільки завдяки підбору голосів солістів, а також і в залежності від того, як персонажі взаємодіють на сцені, як вони почуваються під час цієї взаємодії. Важливе театральне диво – коли глядач розуміє, що він з акторами знаходиться всередині подій і починає їм вірити – виникає у «Весіллі Фігаро» тому, що ніхто з виконавців не награє, ніхто не зображує. В цій студійній виставі відчувається правдивість стосунків героїв Моцарта, логіка непростих швидко мінливих сюжетних ситуацій. Як це вдається режисеру? Невідомо. Тим не менше, він «виймає» з акторів їх природу, внутрішній артистизм, про який вони самі можливо не здогадувалися. При цьому все абсолютно класично, строго, струнко, ніякої вульгарності, ніяких перегинів.

Мізансцени придумані досить традиційно, але дивишся на сцену і відчуваєш: ти не знаєш, що трапиться далі, хоча сюжет всім відомий, і ми знаємо його напам’ять. Та коли Керубіно стрибає у вікно, мимоволі здригаєшся. Відчутно, що режисер і диригент працювали разом у повному взаєморозумінні; в сценічному рішенні немає нічого, що йде всупереч музиці.

Традиційна по формі вистава оперної студії «Весілля Фігаро» виявляється сучасною за змістом. Режисер Олексій Дугінов шукає і знаходить нові способи взаємодії акторів на сцені, нові зв’язки і нові нюанси в переживаннях у відомому сюжеті. В акторській грі пари Сюзанна–Фігаро є маса незвичних нюансів. Режисер придумує таку гру, що Фігаро заспокоює Сюзанну при всіх неприємностях і несподіваних пригодах весільного дня, а не навпаки.

Рівень виконавської майстерності і сценічної свободи у солістів різний, та щодо досвіду, то для більшості солістів він був перший. Голос Дар’ї Болдирєвої – Сюзанни (клас професора Наталії Говорухіної) сильний і блискучий летів не затиснутий у залу без тремоляції у верхньому регістрі. Солістка намагалася дати ролі акторського наповнення, користуючись жестами-знаками, притаманними поведінці італійок у розпачі чи в обуренні. У Микити Бурцева – Фігаро (клас професора Володимира Болдирєва) і нижній регістр потужно звучить, його чутно в ансамблі, і верхній регістр – без крику, а з намаганням детально довести нюансування.

Анжела Согоян (клас професора Наталії Говорухіної) в ролі Графині Розіни стала однією з прикрас вистави – в ансамблі звучить добре і, майже без втрат, проте в арії не завжди дотягнуті верхи. Олексій Вєтров (клас Ігоря Сахна) – прекрасний Граф Альмавіва і по звуку, і по акторському виконанню.

Найбільшим захопленням вечора стала Софія Анісімова (клас професора Анатолія Грози) в ролі Керубіно. Її свобода спілкування з моцартівським матеріалом, стильність співу, свобода в італійській мові, блискучі акторські здібності довели, що в неї є акторський дар; вона захоплюється й отримує задоволення від своєї роботи над роллю.

Решта солістів теж не співали на автопілоті: Діана Мазур – Марцеліна (клас доцента Ірини Полікарпової) і Дмитро Безуб – Бартоло (клас професора Володимира Болдирєва) презентували себе як манірна дамочка і кавалер з вищого світу. Емоції переповнювали Олексія Конорова – Базіліо (клас професора Наталії Говорухіної ), а садівник Антоніо у виконанні Михайла Момота (клас доцента Дмитра Маклюка) вирізнявся неймовірною настирністю і безглуздістю.

Музиканти оркестру, до складу якого увійшло багато студентів ХНУМ, знаходилися під впевненим керівництвом диригента Віталія Ковальчука, який тримав темп, динаміку і ясно подавав моменти вступу. Вже з перших акордів увертюри всі відчули, що усе буде переконливо і захоплююче. Процес взаємовідносин диригента й оркестру був чіткий і злагоджений. Темпи були жвавими, однак вокалісти почували себе в них упевнено. Оркестровий баланс та баланс із солістами був на висоті. Оркестр звучав легко і стрімко, інструментальні соло були зіграні ретельно.

На «Весіллі Фігаро» оперної студії ХНУМ глядач одразу включається в процес і попадає під чарівність цієї вистави, під чарівність молодих артистів і музикантів. Завершилася вистава оперної студії повним успіхом і оваціями вщент заповненої зали Харківського театру музичної комедії, де саме і відбулася прем’єра.

Марина ДЕРБАС

Фото надані авторкою статті

Share Button