Вікторія Полтарєва: з арфою крізь час

2
Share Button

Вікторія Полтарєва (1919–1991) – видатна арфістка ХХ століття, засновниця арфової школи і перший теоретик арфового виконавства в Україні

Народилася у містечку Ромнах, що на Полтавщині, у дворянській сім’ї. Її батьки виховували трьох доньок, приділяючи їм багато уваги. Навіть у скрутних умовах громадянської війни дівчатка мали змогу навчатися музиці, іноземним мовам тощо. Аби уникнути переслідувань, родина переїхала до Петрограда (пізніше Ленінград, тепер Санкт-Петербурґ), де Вікторія продовжила успішно займатися музикою, багато грала на фортепіано та акордеоні й урешті-решт поступила на фортепіанний факультет Ленінградської консерваторії.

На одній із вистав Маріїнського театру дівчина побачила і почула арфу. Інструмент її зачарував і від 1937 року вона почала брати уроки гри на ньому у відомого професора Миколи Амосова. Арешт і розстріл батька (1937 р.) – досвідченого юриста й українського громадського діяча періоду Центральної ради – спричинилися до від’їзду з Ленінграда. І від 1938 року Вікторія Полтарєва навчалася вже у Московській консерваторії у класі професора Ксенії Ерделі.

У той час до сфери захоплень юначки додалися джаз, кінний і парашутний спорт. Її запросили працювати акордеоністкою до Московського цирку. В червні 1941 року, під час літніх канікул, вона поїхала до Єревана, виступала у джазовому оркестрі Рашида Бєйбутова (була єдиною дівчиною у колективі).

z_uchenytseyu3

Війна змусила Вікторію залишитися у Вірменії. Вона працювала у єреванському оркестрі, їздила з виступами по армійських шпиталях, бувала й на фронті з музичними ансамблями. Навіть гастролювала в інших країнах, що в ті часи було надзвичайною рідкістю. Так, одного разу, перебуваючи в Ірані, артистка тяжко захворіла на тропічну лихоманку, лікувалася в американському шпиталі кілька місяців, – оркестр повернувся додому без неї. Цей драматичний епізод життя Полтарєвої потребує окремої розповіді, можливо, навіть вартий написання роману.

Після численних перипетій, у 1944 році Вікторія знову опинилася в Москві, де блискуче закінчила консерваторію. «По розверстці молодих кадрів» (саме так було сформульовано у відповідному папері) її направили на периферію – до Львова.

Вікторія Полтарєва була тоді єдиною арфісткою у Галичині. Вона готувалася до Всесоюзного конкурсу арфістів, працювала у Львівській консерваторії, товаришувала з молодими композиторами Миколою Колессою, Анатолієм Кос-Анатольським, Станіславом Людкевичем та іншими. Але її активне творче життя перервав арешт наприкінці 1945 року. Приводом для нього стали листи до закордонних друзів, які, зрозуміло, осідали у відповідних органах. Вона провела за ґратами дев’ять місяців. Потім якимось дивом її виправдали й поновили на роботі.

У 1969 році Полтарєва стала першою серед арфістів кандидатом мистецтвознавства: захистила дисертацію на тему «Проблеми розвитку гри на арфі в Радянському Союзі». 1978-го отримала звання професора.

z_uchenytseyu1

Упродовж багатьох років педагогічної діяльності мисткиня виховала цілу плеяду талановитих виконавців і педагогів, які плідно працюють в Україні та за кордоном. Сьогодні її справу продовжують учні й послідовники. Серед них – кандидат мистецтвознавства, доцент Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Ольга Олійник, доцент Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Наталія Кметь, солістка Саратовського симфонічного оркестру і доцент Саратовської державної консерваторії імені Леоніда Собінова (Росія) Наталія Мальчевська. У Київському державному музичному училищі імені Рейнгольда Глієра тривалий час працювала Оксана Кузнєцова – тепер викладачка класу арфи у Португалії.

Самобутня школа Вікторії Полтарєвої, яка поєднала в собі найкращі риси європейської та радянської шкіл, була адаптована до специфіки національних українських традицій і зрештою стала стилістично обґрунтованою національною арфовою школою. Сьогодні її добре знають у США, Ізраїлі, Японії, Німеччині, Англії, інших державах. В основі залишилися засади московської арфової школи, вперше розроблені Олександром Слєпушкіним. Його методика звуковидобування – той відправний пункт, від якого Полтарєва розпочинала власні дослідження. Вона підтримувала щільні стосунки зі своєю вчителькою Ксенією Ерделі, а також із Вірою Дуловою та іншими арфістами Росії.

Вікторія Полтарєва була членом журі всесоюзних конкурсів, організатором і членом журі Першого республіканського конкурсу арфістів (1976 р.), членом правління Всесоюзного творчого об’єднання арфістів. Організувала Перший республіканський семінар-практикум (1974 р.) із питань сучасної методики викладання гри на арфі, ініціювала численні наукові конференції та форуми, присвячені арфовому мистецтву. Участь у міжнародних конкурсах і фестивалях її учнів сприяла піднесенню їхнього професійного рівня.

poltareva

Наукову діяльність Вікторія Полтарєва спрямовувала на дослідження історії арфи, становлення її як концертного інструмента, на проблеми арфового виконавства. Вікторія Полтарєва – автор численних наукових і популярних статей, двох монографій: «К.О. Ерделі» (1959 р.) й «Арфа» (1980 р.).

Вважаючи обов’язком розвивати і пропагувати національну музичну культуру, вона прагнула зацікавити композиторів своїм інструментом, не раз зверталася до них із проханням писати для арфи. Часто сама разом із композитором працювала над партіями арфи для оркестру або підказувала чи навіть частково переробляла, зрозуміло, за згоди автора, той чи інший опус. Їй присвятили твори Адам Солтис, Анатолій Кос-Анатольський, Роман Сімович та інші митці.

Вікторія Полтарєва, на той час викладач, а згодом професор Львівської консерваторії, зініціювала створення першого українського Концерту для арфи з оркестром Анатолія Кос-Анатольського. Композитор закінчив його влітку 1954 року. У процесі завершення твору активну участь брала Ксенія Ерделі, яка спеціально для цього приїздила в Україну. Анатолій Кос-Анатольський, Ксенія Ерделі та Вікторія Полтарєва понад місяць доопрацьовували концерт на дачі у курортному містечку Косові Івано-Франківської області. Саме там Ксенія Ерделі написала до концерту блискучу арфову каденцію.

Перше виконання твору відбулося у Львові 30 листопада 1954 року. Оркестром диригував видатний український композитор, тоді ректор Львівської консерваторії, професор Микола Колесса.

z_uchenytseyu2

Професор Вікторія Полтарєва – автор низки перекладень для арфи творів різних жанрів. Вагоме місце у цьому доробку належить музиці українських композиторів: Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Володимира Сокальського, Василя Барвінського, Віктора Косенка, Миколи Колесси та інших. Вона видала кілька збірок авторських творів для арфи: «П’єси українських композиторів» (К., 1958, 1972, 1979), «П’єси радянських композиторів союзних та автономних республік» (К., 1976). Їй вдалося створити цілий репертуар із творів українських авторів для арфи. Плідна співпраця з композиторами й виконавцями допомогла зарекомендувати арфу не лише як оркестровий та ансамблевий, але і як сольний, концертний інструмент із великими виразовими можливостями.

У 1986 році Вікторія Полтарєва переїхала до Києва, де продовжувала активну наукову та концертну діяльність. В останній день її життя у Київському будинку актора відбувся підготований нею творчий вечір київських виконавців на арфі.

Її внесок у розвиток арфового мистецтва справді неоціненний. По всій Україні згадують про неї із повагою і шаною як про талановитого митця та чудову людину. «Так сильно любити арфу і жити музикою могла тільки Вікторія Полтарєва, яка присвятила все життя цьому величному інструментові», – підкреслює заслужена артистка України Наталія Ізмайлова.

Арфісти всієї країни вшанували пам’ять Вікторії Полтарєвої концертом, який відбувся 16 березня 2010 року в Київському будинку актора. У ньому взяли участь музиканти зі Львова, Харкова, Києва, Великої Британії і Франції, студенти вузів, учні дитячих музичних шкіл. Прозвучало багато української музики, наприклад, обробка української народної пісні «Сонце низенько», «Прелюдія» Адама Солтиса, «Романс» Михайла Жербіна, «Ноктюрн» Жанни Колодуб і «Контрапункти» Геннадія Ляшенка.

zhuri

Великий резонанс у музичних колах мали організація Асоціації арфістів України імені Вікторії Полтарєвої і Перша науково-практична конференція з актуальних питань розвитку арфового мистецтва. Із цікавими доповідями, зокрема, виступили доцент Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Ольга Олійник (із історії арфи), доцент Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Наталія Кметь (актуальні проблеми фахової підготовки арфіста-виконавця) та багато інших.

Аліна Бжежинська, професор Едінбурзької музичної академії, представила на конференції майстер-клас із учнями київських шкіл, а також виступила в концерті з флейтисткою Маргарет Престон. Вони презентували слухачам перекладення шотландської народної музики для арфи і флейти.

Відомий у всьому світі французький арфіст, віртуоз і композитор Жакез Франсуа виконав у фіналі концерту кілька джазових мініатюр, відкривши своїм виступом нове бачення арфи й можливі шляхи її розвитку в Україні. Музикант був радий вітати українських арфістів у великій світовій арфовій сім’ї та висловив сподівання щодо подальшої плідної співпраці й нових звершень українських педагогів і виконавців на мистецькій ниві.

Олександра ГУМЕН

Друковану версію читайте: Олександра Гумен. З арфою крізь час (пам’яті Вікторії Полтарєвої) // Музика. – 2011. – № 3. – С. 42–45.

Share Button